26.04.2012 - 22:30
Дійшли мої ноги на горище, звідки руки дістали іще трішки зошитів з шедеврами. Я гадав, що їх буде більше, їх і справді там багато, але те, що я колись вважав гарним, тепер на вигляд не дуже, та-й багато мальовано на своїх і буде не цікавим всім іншим. Але вибірку все-ж зробив і пропоную вашій увазі:
Карикатури шкільної пори — так як дитинство було яскраве та кольорове, то і викладаю в кольорі. От тільки не пригадаю, що побудило мене намалювати це:
Кіпішувальна машина — для кращого ефекту махає руками.
Портативний варіант кіпішувальної машини може бути складеним у чемодан:
Кухонний поїзд — в якості котла пароварка, поршень — шприц для крему (є такі, дозволяють фігурно малювати кремом по торті) ну і так далі:
Коли я поступив до педагогічного ВУЗу, мені подарували чашку "Я — педагог и это мой крест", на якій були намальовані вчитель та діти, які, з одного боку, люблять його, а з іншого — хуліганять. Обурившись такою несправедливістю, я намалював альтернативу — педагога змалював із чашки:
Поціновувачі творчості Гарі Гарісона зрозуміють:
Один мій товариш працював у школі під час навчання в університеті. Видно, був гарним вчителем і діти його любили:
На кафедрі інформатики в університеті можна було зустріти Віталія Васильовича (ох і жахливий у нього сайт!) і він у нас викладав. Одного разу, на початку лекції його не було, а до аудиторії зазирнула лаборант і повідомила, що Лапінський застряг у заторі, але скоро має бути. Доки він з’явився, я придумав рішення для нього:
Коли однокімнатник припер комп’ютера в гуртожиток, ми гралися в актуальні, на той час, Need for Speed 5 та Underground. Остання не дуже подобалася в силу реперського оформлення, а от кар’єру на Поршах ми проходили затято. Зазначу, що в певний час там з’являються досить потужні машини з не дуже гарною керованістю і ті гонки проходити вкрай важко. Десь там я обігнав однокімнатника в прогресі, не полінувавшись виразити це творчо:
