Цей допис, на жаль, не вийшов таким, як я хочу — із хорошим сюжетом та інтригою. Більше того, тут не буде навіть лулзів — тут вони не доречні. Ну, зовсім без лулзів не буде, адже вони є основним фізіологічним процесом мого організму, проте вони будуть не такими помітними. Отже, маєте стандартний фотозвіт, горе мені.

Увага! Цей допис містить радіоактивні матеріали, що можуть становити небезпеку для вашого здоров'я. Ви зобов'язуєтеся дотримуватися правил техніки безпеки при знаходженні у радіоактивних дописах — нічого не торкатися, не відходити від затвердженого маршруту, не вживати їжі та напоїв, не палити. Читати цей допис можна тільки в закритому одязі та взутті — ніяких шортів, футболок, маєчок. Іще ви маєте поставити свій підпис тут ________ за те, що ви ознайомлені з правилами поведінки в цьому дописі і тут ________ за те, що ви не маєте медичних протипоказань для прочитання небезпечних матеріалів. Ну і на виході з цього допису ви повинні будете пройти дозиметричний контроль. Ласкаво просимо!

1. Отже, сьогодні мова піде про Чорнобильську зону відчуження, куди мене занесло, чи то завезло вчора. Так як це закрита зона, то потрапити туди так просто не можна, а, тим більше, просто потинятися там. Потрібно завчасно подавати списки, винаймати офіційного супроводжувача — на КПП "Дитятки" будуть перевіряти вас і ваші папери. Фото пунктів пропуску не робив.

Знак радіація

На скільки це небезпечно і чи не схопите ви дозу радіації? Обрадую вас — обов'язково схопите — коло станції, чи в Прип'яті. А ось питання — яку? Фотографи знають таке поняття як експозиція — щоб краще засвітити плівку треба або сильніше джерело світла, або більший час витримки. Тут так само — можна потрапити під сильне випромінювання, але якщо ви звідти швидко втечете, то нічого вам не буде. Санітарні норми по Україні — 30 мікрорентген за годину, тобто, при такому опроміненні можна жити постійно (в Росії — 50), фон в Києві — 12-15, на КПП "Дитятки" та в Чорнобилі десь так само. Коло меморіалу ліквідаторам навпроти четвертого енергоблоку — подивитеся далі на фото. До речі, в літаку на висоті ви отримаєте дозу не меншу, ніж відвідавши оглядовий майданчик коло ЧАЕС чи Прип'ять. А ще більше ви отримуєте щороку на флюорографічному обстеженні. Тому існують певні норми по набору дози — за годину, за день, за рік, що тут строго контролюється. До речі, при підвищеному опроміненні живуть люди на високогір'ї та самосели в Зоні (і довго живуть, до речі). Власне, маршрут екскурсії розроблено так, щоб не отримати за день більше норми.

2. Ще до КПП ми проїжджаємо стелу Чорнобильського району — його зараз немає, бо територію об'єднали з Іванківським районом. Саме місто Чорнобиль до електростанції відношення не має взагалі і є досить древнім — існує, здається, з дванадцятого століття.

Чорнобильська стела

3. Сама поїздка досить дорога — пов'язано це із тим, що туди не можна поїхати просто так, крім того, ви не можете обирати провідників, страхування та місце щоб пообідати — така собі монополія виходить. При чому, державна. Ну, тобто, замовити тур ви можете у приватній фірмі, але супровід буде здійснювати працівник Зони відчуження. Хоча, не зважаючи на це, роботою нашого державного екскурсовода ми залишилися задоволені. Обідом, в принципі, теж. Ще екскурсовод сказав, що в Зоні немає мутантів, чим нас сильно розчарував. До речі, туристам Зону можна відвідувати з 1999 року.

Екскурсовод

4. Після в'їзду в 30-ти кілометрову зону ми бачимо закинуті села. Ця місцевість наразі досить чиста — фон не перевищує київський. Основна частина радіоактивних речовин при вибуху пішла на захід та на північ — білорусам теж натрусило. Ми-ж їдемо з південного сходу.

Закинутий будинок

5. В цій частині пасуться коні Пржевальського — правда, так далеко, що я їх не дістав своїм шестикратним зумом. Перше село називається Залісся.

Закинута крамниця

6. Сам Чорнобиль також досить чистий — тут живуть працівники зони вахтовим методом, близько трьох тисяч. Взагалі, місто нагадує маленький райцентр в Паску — на вулицях дуже мало народу, але є. Іще цікавий контраст — поруч із обжитими будинками, чистим узбіччям, стоять закинуті та зарослі хати. Дороги досить рівні, до речі — немає бігбордів з рекламою.

Вулиці Чорнобиля

Варто сказати, що за радіаційним фоном в Зоні ведуться постійні спостереження — спеціальні вчені люди міряють, скільки залишилося розпадатися радіоактивних елементів і яких. Їм нудно щоразу міряти одне і те-ж — стронцій, цезій, стронцій, цезій... О! Йод з Фукусіми прилетів, хоч якесь різноманіття. Але йод швидко розпадається, тому спеціальні вчені люди знову міряють буденні стронцій та цезій і чекають, доки десь знову щось жахне — Кремль, наприклад.

7. В центрі міста розбили меморіальний парк із пам'ятником із арматури, пам'ятними табличками з назвами населених пунків та бетонною мапою Зони відчуження.

Алея в Чорнобилі

8. Бетонна мапа забруднених зон показує десятикілометрову і тридцятикілометрову зони. Спочатку їх намалювали на карті циркульним методом, проте забруднення поширювалося дуже нерівномірно, більше на захід, то-ж і зона відчуження витягнута в цьому напрямку.

Карта забруднення

9. Предки кишенькових ботів також боролися із наслідками аварії. Техніка досі сильно фонить, тому близько підходити не варто — там поставили паркан. В тім, основна робота не обходилася без людини — електроніка виходила з ладу від сильного випромінювання.

Роботи ліквідатори

10. В Чорнобилі є пожежна частина, звідки виїхали екіпажі гасити станцію. Цей пам'ятник побудований самими пожежниками і не є офіційним.

Пам

11. Через КПП "Лелів" ми в'їхали в десятикілометрову зону, саму забруднену. Тут уже не можна рипатися ліворуч чи праворуч — можна наткнутися на радіоактивну зону і отримати сильне опромінення. Або натрапити на випалювач мізків, що побудований для перетворення людей на зомбі.

Випалювач мізків

12. Наразі випалювач мізків не функціює, тому ми залишилися нормальними людьми, а от Росії залишився робочий варіант — Останкінська телевежа, що випалює мізки до цих пір.

Випалювач мізків

13. Не читайте ту маячню в попередніх двох абзацах. Ну, окрім Останкіно. На фото — комплекс загоризонтного радіоспостереження Дуга, побудований, щоб випалювати мізки америкосам спостерігати за пусками американських ракет. В разі засікання такого пуску, генеральному секретарю КПРС приносили ядерний чемоданчик і ми їдемо в Побузьке дивитися на виконавчу сторону системи ядерної оборони.

Комплекс Дуга

14. Узбіччя в десятикілометровій зоні рясніють такими табличками. Ближче до ЧАЕС знаходиться зарите село Копачі — після аварії воно було дуже забруднене, тому його загребли в землю, щоб дерев'яні будинки не загорілися і не рознесли радіоактивні речовини далі.

Узбіччя

15. При під'їзді до станції ми бачимо недобудований 5-й енергоблок, що був запланований до уведення в 1989 році, охолоджувальну систему з сомами — їх ми так і не дивилися, ну і трохи далі — старіші блоки ЧАЕС.

5 енергоблок

16. Чорнобильська атомна електростанція — місце, де всі туристи роблять однакові фотографії. Справа у тім, що це, якби, режимний об'єкт і фотографувати тут взагалі не можна було-б — особливо периметр станції — пропускні пункти, огорожі, колючі дроти. Проте охорона нічого не каже, якщо знімати об'єкт "Укриття", який, коли побудують, планують накотити над саркофагом, оскільки той розрахований на тридцять років і уже непридатний для захисту. Нове накриття розраховане на сто років.

Укриття

Я, звісно, розумію, що ЧАЕС — це серйозний об'єкт і його треба серйозно охороняти. Але якщо ви не хочете, щоб потенційний терорист зняв периметр, то єдиний вихід — нікого сюди не впускати. Бо зняти периметр можна непомітно і на ґудзик.

17. Можна, звісно, сфотографувати 4-й енергоблок і меморіал навпроти нього. Радіаційний фон тут дозволяє знаходитися обмежений час, а робітники, які будують нове укриття, відгороджені від саркофагу бетонною стіною. До речі, коли дозиметр розмістити за меморіалом, щоб не було прямої видимості, то покази суттєво зменшуються — справа у тім, що вся територія навколо станції була повністю дезактивована — знесено весь ґрунт, весь асфальт і покладено новий. Тому єдиним джерелом випромінювання є четвертий енергоблок.

18. Західна сторона станції найбільш радіоактивна — сюди потрапив найбільший викид — і тут знаходиться випалений Рудий ліс. Він дезактивований, тому там теж можна побувати. Хоча, коли ми їхали по дорозі, на місці західного радіоактивного сліду дозиметр голосно верещав.

Електрична арматура

19. Ось і Прип'ять — на неї іще один КПП. Для відвідування міста треба іще один дозвіл. Наскільки велика схожість із тим, що намалювали у Сталкері? Схоже, от тільки жодна відеокартка не промалює ту кількість чагарників та заростів. Головна вулиця міста, називається як головні вулиці багатьох інших радянських міст — з цим тоді бракувало оригінальності.

20. Для того, щоб люди з усього СРСР хотіли йти вчитися на енергетиків і їхати працювати кудись вглиб Полісся, місто робили комфортним — відразу будувалися будинки побуту, культури, басейни, спортзали. Коротше, місто було дуже крутим на той час. Середній вік мешканців становив 27 років.

Будинок культури

21. Всередину будинків ми не заходили — з 2011 року це заборонено через аварійний стан, так як за ними ніхто не доглядає, вікна вибиті і всередину залітають всі опади. Деякі будівлі нещодавно завалилися — а місто засноване 1970 року, до речі, тут все досить нове, навіть хрущовок немає. Тому ми обмежилися зазиранням у вікна — ось до святкування 1 травня 1986 року готували плакати та портрети. Великих принтерів та плоттерів тоді іще не було — проте в Будинок культури ходили талановиті піонери, от вони і малювали.

Портрети

22. Також, на 1 травня 1986 року було заплановано урочисто відкрити новий парк атракціонів — тому на цьому чудовому новому колесі огляду так ніхто і не катався.

Колесо огляду

23. Далі ми пішли до міського парку. Хоча, тут усе місто зараз як парк. Чи то як ліс. Хоча ні, здається, це не парк.

Не парк

24. Це стадіон! На Поліссі вигадали новий вид спорту — футбол між деревами. Окрім того, щоб не упустити м'яча, треба іще не впилятися в дерево. Єдиний недолік — глядачам погано видно. В тім, рефері теж не побачить як ти торцанув суперника. Реально, цим деревам немає і двадцяти восьми років.

Стадіон

25. Взагалі, місто було красиве і світле — воно символізує світле майбутнє. Яке так і не сталося, а заросло чагарниками, деревами та мохом. До слова, мох добре накопичує в собі радіоактивні речовини, тому не варто тут із ним контактувати — на третьому фото дозиметр екскурсовода сигналить про перевищення сили опромінення, хоча загальний фон по місту цілком помірний.

Будинки

Окрема розмова про нелегальних відвідувачів. Вони тут бувають. Проте не так просто стати нелегальним відвідувачем — Зона не така і маленька, а щоб пересуватися навколишніми стежками кілька десятків кілометрів, несучи із собою запас харчів та води, треба бути досить тренованим. І, до речі, по дорозі траплялися сліди свинства — залишене кимось сміття.

26. На цьому ми повертаємося додому. Для того, щоб залишити цей допис в моєму блозі, ви маєте пройти дозиметричний контроль — через спеціальну рамку, коротше. Якщо не пройдете, доведеться вас дезактивовувати.

Дозиметричний контроль

На цьому в мене все, до травня нічого сильно цікавого не передбачається, проте, все одно, не перемикайтеся.