Привіт всім. Так як другу мою загадку про вагон на 18 місць розгадали, у тому числі завдяки тому, хто купив мені квитка у цей вагон (10-й вагон у 43-му поїзді до Івано-Франківська), то почну цей допис з відповіді на першу загадку про Василя Покиньчереду, яку ви можете побачити на наступній фотографії.

Василь Покиньчереда фотограф

Взагалі, після двох літрів темного Гуцульського писати щось важко, але раз уже пообіцяв, то треба хоч трішки викласти матеріалу. Почну я із такого явища, як вертикальна зональність. Справа в тім, що середня темпретарура на кожні 100 метрів підйому над рівнем моря знижується десь на 0,5 — 0,8 градуси і, навіть, в умовах невисоких українських Карпат весною стає помітна різниця в погоді — коли внизу уже літо, то у високогірних місцинах листя тільки розпускається, як у квітні. На знімку вигляд на Говерлу із села Лазещина — на горі взагалі лежить сніг.

вигляд Говерли із Лазещини

Темне Гуцульське під хорошу закуску та приємну бесіду затікає всередину легко і непомітно, а коштує дешевше за Шульц і, як на мене, краще. Проте купити його можна тільки в Микуличині, де його варять. Ах, так, вертикальна зональність. Для того, щоб краще її побачити, ми вирішили піднятися на гору Терентин, а, враховуючи невелику кількіть часу та неоднорідні ходові якості великої групи, заюзали для цього два ГАЗ-66.

Посадка в ГАЗ-66

По дорозі додому довелося ініціювати пивний піт-стоп у Микуличині, де я взяв пару баклашок пива додому і не один я. Але цей допис про вертикальну зональність. На горі взагалі квітень, десь перша половина його. Я раніше думав, що на висоті до півтора кілометри залишаються лише хвойні породи дерев, проте тут верхню кромку лісу формують саме листяні дерева

Весна на Терентині

Коротше, влітку я планую буде в Карпатах іще і, обов'язково, зупинитися в Микуличині. По темі допису — серед пожовклої минулорічної трави на горі проростають цікаві сині квіточки. Василь їх називав, проте таку кількість ботаніки мій мозок переварити не здатен, тому поки тільки займенники та епітети.

Сині квіточки

А ще з гори видно гарні краєвиди на Рахів — знизу знаходиться невелике ядро містечка на три вулиці, а на схилах навколишніх гір величезна кількість присілків, деякі з них навіть не електрифіковані. Діапазон висот, де живуть люди, декілька сотень метрів і місцеві листоноші дуже стрінкі та підтягнуті, а целюліт їм не грозить.

Вид на Рахів

Отже, на сьогодні все, на завтра, як вивітриться з мене темне Гуцульське, напишу іще.