Навколотуристична графоманія
Спекотний недільний день плавно поступався теплому вечору. Між високими панельними будинками зростали тіні, затуляючи доріжки та лавки від пекучого сонця, в повітрі лунали крики дітей із ігрового майданчика, торохтіння пневматичного молотка та гупання килимів і футбольного м'яча — типові звуки спальних мікрорайонів. Продавчиня в місцевому продуктовому магазині не нудьгує, маючи вечірній наплив покупців, молоді мами прогулюються із колясками коло невеликого озерця, де перед виборами хтось із кандидатів навів лад, по клумбах товчуться собаки, на лавці коло під'їзду сидять бабусі, збирають та індексують інформацію. Зокрема, зараз вони намагаються вияснити, що не так з худим молодим чоловіком з сірою сумкою, який щойно зайшов до будинку. Ще три роки тому, коли він тут оселився, то був значно кращим на вигляд, повнішим. А, останнім часом, почав частенько позичати гроші у сусідів. Повертав, звісно, але знак не хороший, треба обговорити.
— Та ні, не схожий на алкоголіка — не бачила я його ніколи напідпитку — говорить одна бабуся — може в ігрові автомати грати занадився? Це така зараза, що як раз спробуєш, то будеш всі гроші туди носити.
— Та заборонили-ж їх — відповідає друга.
— Та зараз підпільні відкривають, мєнти кришують — зі знанням справи додає третя.
— А, може, наркоман? Зараз, кажуть, такі наркотики до нас завезли із заходу, що по людині не видно зовні, а всередині все гниє. Під пудру маскують, навіть службові собаки не чують.
— Ти ба, яка хімія, що робиться в сіті.
— Так, хочуть гади цих людей винищити, не придумають як краще.
— Напевне, він сам продає ту наркоту щоб заробити на дозу. Такий непримітний, а в сумці що носить?