Туристичний елементаль

Це — Вільгельм Конрад Рентген. Зустрічатися з ним цілим за один раз — смертельно небезпечно. Можна за декілька років і потроху. Детальніше про це буде завтра, чи післязавтра — як не полінуюся. Фото поцуплено з Вікіпедії

На північ від Монголії дуже переживають, що братній слов'янський народ потерпає від бендерівців. Проте самих бендерівців ніхто не бачив — роблять припущення, що вони переховуються у молдовському місті Бендери, інші малюють карикатури із персонажами Футурами. Я теж не бачив ніколи бендерівців — проте точно знаю, що вони існують. Ось минулорічне графіті, залишене на пам'ять на стіні школи бендерівськими випускниками.

Майже три тижні тому я надумав готуватися до літнього сезону і спитав у ходячого товариства, в чому краще носити свої речі. Серед рекомендацій було два спрямування від тертих туристів на Terra Incognita і їх магазинчик на Чернігівській. Сьогодні я туди добрався. Мені там сподобалося.

Невелика крамниця вщент заставлена туристичними товарами — від всякого розміру та фасону рюкзаків до шоломів, лижних окулярів, одягу та туристичного посуду. Серед цього всього добра намалювався немолодий дядечко, який справно виконує свою роботу — показує, розказує, дає поміряти. Тому я туди піду іще.

Собі я придбав Terra Incognita Vertex 100. Хоча, зовнішній вигляд як у Vertex Pro на їх сайті, але той Pro дорожчий. В ньому багато застібок, шлейок і блискавок. Як одягаєш, то відчуваєш себе космонавтом. Він гігантський і бездонний — всередині, щоправда, бракує світильника — темно ритися. Я там поставлю гіпсокартонні перестінки, організую санвузол, кухню і спальню, буду в ньому жити. Тепер треба навчитися його регулювати — в принципі, на старому маленькому наплічнику схожа система, але простіша і туди не стільки вантажу влазить.

Тиждень тому знову понесло мене на виставку "Інноватика в сучасній освіті", про яку я писав в листопаді. Тоді я подивився на інтерактивні дошки і здивувався млявості дівчат-промоутерів, яких туди приставили. Цього разу я натрапив на фізику, про що і хочу розповісти. Хоч я і злий викладач інформатики, проте фізика є моєму дипломі, хоч я її ніколи не викладав — на практиці провів пару десятків уроків і все. Але лабораторні роботи я любив — виконувати. Проводити лабораторну в ролі вчителя заморочливо, треба стежити, щоб учні не побили мензурки і все таке. Але то я відійшов по темі — отже, фізичні прилади.

Рік тому в моєму блозі виникала розмова про шкільні фізичні прилади і було багато фотографій тих самих приладів, що збереглися в одному із кабінетів фізики одної української школи. Побачити їх можна за посиланнями: раз, два, три. Отже, сьогодні я покажу, що виготовляють сьогодні.

Я тут подумав, що після всяких поїздок можна нічого не писати — так, просто викласти пару фотографій, голодні до фотозвітів читачі клацають зубами і пишуть обурені коментарі "де решта?!". Бо якщо трудитися, викладати шедеври, то всі мовчки читають і нічого не коментують.

Жартую, насправді, але хочу іще раз звернути вашу увагу на мій допис-концепцію майже двомісячної давності про те, що я вважаю вартим публікувати в блог — на стенделоні і те саме в ЖЖ. Отже, доповню дещо зараз.

Ну, по перше, мені не подобається слово "фотозвіт" — у ньому корінь "звіт", а це вже прерогатива бюрократів — писати звіти. Я не люблю бюрократію, а мій блог — особистий і неформальний, тому звітуватися тут нікому і ні про що не буду. Я можу щось розповісти, а розповідь — то не звіт. У розповіді є сюжет — однозначно. Розповідь складається з трьох частин — вступної, де читач знайомиться із станом справ на початок дійства, основної, де саме дійство розгортається і заключної, де показується щасливий, чи не дуже, фінал. Сюжет може бути або справжнім, як в дописі про трамвай-кафе, так і вигаданим, з лулзами, наприклад про колиску радянської космонавтики. Але він має бути. Якщо я не можу скласти сюжет, то я писати нічого не буду — просто набір фотографій із коментарями самому мені не цікавий, на крайній випадок можу організувати альбом на PicasaWeb, якщо в когось є бажання таки подивитися фотографії.

Ярослав Козак збирає фотозвіти з Трахтемирова і пропонує мене штурхнути за те, що я нічого не написав. Але сам він, нещодавно, зробив непоправне — познайомив мене із Сергієм Світлицьким. Якщо до цього я клацав затвором наліво і направо, то тепер думаю — а для чого треба цей кадр? А що він говорить глядачеві? Мені тепер не подобається більша частина моїх власних знімків. Скоро продам фотіка..

Дніпро з правого берега особливо красивий — високі кручі відкривають перед тобою широкі краєвиди на вигини та острови могутньої річки. Сильний вітер та віддаленість протилежного берега взагалі створює морську атмосферу.

Коло Дніпра є багато чудових місць для відпочинку. Взагалі, хороший відпочинок у моєму розумінні не може бути з великою та галасливою компанією. І місце треба шукати безлюдне. Поки що дуже мало народу на Трахтемирові, враховуючи, що власник цього маєтку нещодавно кудись поспішно втік, як і багато інших можновладців.

Не звик я бачити на річці такі великі хвилі. Точніше, це не так річка, як водосховище. Постійний сильний вітер робить це місце ідеальним для катання під вітрилом, хоча яхти мені в об'єктив не потрапили — можливо, іще рано.

І, так, я ніяк не міг вибратися до лісу щоб сфотографувати первоцвіти — тут я запримітив трішки і зняв.

Фотозвіт? Його не буде, це все.

Вчора я розпочав проведення у ЖЖ всеблогового демократичного чесного референдуму. Результати переконливо говорять про те, що у "Записок злого викладача" світле майбутнє. Дуже вдячний всім читачам, які зробили правильний, в ці важкі часи, вибір. Тепер пора оголосити декларацію про незалежність.

• У "Записок злого викладача" тепер буде свій власний рейтинг. В якому вони, ясне діло, на першому місці.
• Для читачів інших блогів буде запроваджено візовий режим — для цього треба, щоправда, організувати посольство "Записок злого викладача" у ЖЖ, щоб видавати візи.
• Читачі, які читали мій ЖЖ до 21 березня 2014 року, мають право отримати паспорт читацький квиток "Записок злого викладача" і читати їх без віз та інших перешкод, або відмовитися і залишитися в материковому ЖЖ.
• Треба буде подумати над гімном "Записок злого викладача" — малий герб то є. Ну і прапор якось теж організувати.
• Віднині "Записки злого викладача" будуть провадити самостійні міжблогові відносини з іншими незалежними блогами.

Ну і про голосувалку на флеші, що так вам сподобалася. Можу зробити комусь таку, це недовго.

• Ніякої інформації ні до якої бази даних, ясне діло, не передавалося — то просто анімація. Звісно, справжньої статистики натискань у мене немає — цікаво, чи хоч хтось проголосував за незалежність?
• Обидві кнопки працюють однаково — запускають вищезгадану анімацію.
• Возитися з куками, щоб імітувати розпізнавання юзерів, я не став — адже нечесні голосувальники і так не можуть попсувати переможну статистику.
• Ну і, для лулзів, сума відсотків явно більша за 100.
• І, так, скоро буде іще один флеш-жарт. Не перемикайтеся.

Сьогодні ми закінчимо знайомитися із Житомиром. Взагалі, хочу сказати, що Ярослав нас надурив. Він обіцяв "Пиво і космос", натомість, по факту, ми отримали "Космос і пиво". В тім, фінал закономірний — так закінчуються всі офіційні заходи — неофіційною частиною.

1. Спочатку розглянемо, як же вариться пиво. Це дуже просто — ще простіше, ніж видувати ялинкові іграшки. Все тому, що основну роботу за вас роблять пивні дріжджі. Вони поїдають солод і пукають у сусло, результат називають живим пивом.

Житомир — не цікаве місто, трішки більше за Білу Церкву і досить схоже за архітектурою. Старовинну частину рознесли в друзки артилерією радянські війська щоб закрити дорогу до відступу німцям. Так, трішки меморіалів, церков, підвісний міст через Тетерів та дамба. На відміну від Білої Церкви є іще трамвай, що їздить.

1. У них, навіть, Леніна немає. Цікаво, а десь лишилися Леніни в наших краях?

Давайте розпочнемо наше знайомство з Житомиром із колиски радянської космонавтики. Родом звідси видатний конструктор Сергій Павлович Корольов, про що свідчить стела на трасі при в'їзді в Житомирську область. До речі, траса пережила вже дві зими і досі рівна, приємно їхати.

1. Власне, колиска радянської космонавтики має такий вигляд: