На наступний день після прогулянки на Попа Івана Мармароского була гарна, сонячна погода. Може це тому, що я виспався — бо у поїзді туди я не виспався, хоч і їхав на нижній полиці — пасажири з верхніх виходили у Львові, та-й вагон попався з душком. В готелі у Рахові я, таки, виспався, бо мав годин з десять на сон. Але поруч костел десь опів на восьму почав бемкати, відібравши у мене півгодини сну. В тім, погоди це не зіпсувало.

1. Ми поїхали недалеко — до Костилівки, де знаходиться головна садиба Карпатського біосферного заповідника — того, що нас приймав. Я про неї писав влітку, але ми пішли далі — вгору, через лісок та живописні галявинки.

Карпатський краєвид

2. Там виявилося чиєсь житло — це не захоплення заповідної території, люди тут жили спокон віків, це заповідник прийшов сюди. В тім, тут іще цивілізовано — є електрика.

Будівля

3. Долина Тиси в сторону Рахова, звідки ми приїхали. Влітку я писав, що хочу полазити по цих горах, от і виліз. Мрії збуваються. На весну я уже намріяв дещо, доживемо — побачимо.

Долина Тиси

4. Ні, це фотограф не грається із горизонтом — це справді похилий сад на схилах. Насправді, садів тут було колись значно більше, але за радянських часів чиясь світла голова видала — а давайте ми по країні збільшими площі заліснення. От і збільшували скрізь — де треба і де не треба.

Похилений сад

5. Долина Тиси в напрямку Ділового — туди ми вчора їздили. Власне, Поп Іван Мармароський на горизонті.

Долина Тиси

6. Карпатська осінь. Шикарний кадр і я ним з вами ділюся. Заради таких видів варто сюди їхати і підніматися.

Карпатська осінь

7. Гори навпроти. Тут, як і в Рахові, житлові будинки піднімаються досить високо, перепад висот метрів з шістсот, здається. У мешканців найвищих будівель здорові ноги і треноване серце. А от на зиму люди запасають побільше запасів вдома, щоб у разі якщо засипле снігом, проджити автономно певний час, поки не прочистять сніг.

Осіння гора

8. Місцевий кіт позитивно сприймає туристів, дається в руки і сфотографувати. Позувати, щоправда, не вміє — чи то ковбаси ніхто не запропонував. Їстівні припаси лишилися в автобусі — з готелю ми вже з’їхали.

Котик

9. На шляху туристів трапилися яблуні, яких вони поспішили потрусити. Яблука маленькі, проте смачні і не кислі.

Яблуні

10. Іще на шляху туристів трапилася корова. Її му було чути здалеку, але коли ми наблизилися, вона замовкла. Подоїти ніхто не наважився, це не яблука трусити.

Корова

11. Ми натрапили на цікаве дерево із гладким стволом. Забув, як воно називається.

Гладке дерево

12. Блакитна квіточка. Натупного разу буду брати із собою блокнот, бо не пам'ятаю жодної назви.

Блакитна квіточка

13. Проте вона сподобалася всім. Ця-ж квіточка, вигляд через ЙаМобілку.

Квіточка через мобілку

14. Ми іще хотіли зганяти в Кузівський масив, проте забракло часу — туристи застрягли в ресторані коло центру Європи. Хоча, доки готувалося наше замовлення, ми встигли прогулятися недалеко. Ось, побудований в гуцульському стилі, візит-центр заповідника.

Візит-центр

15. Ми вийшли на заповідну стежку, туди-ж виповзла якась гусінь, яку ми поспішили зняти.

Гусінь

16. Лісова хатинка — відносно легкодоступна в плані заїхати автомобілем, проте покинута

Лісова хатинка

17. Мурашиний офісний центр. Я таких великих мурашників іще не бачив — так і хочеться дістати фомку.

Мурашник

18. Бичечок.

Бик

19. Тиса і залізничний міст через неї. Взагалі, лінія до Ділового дуже часто перетинає річку і дорогу, то зліва, то справа.

Залізничний міст через Тису

20. А, так, забув — центр Європи. Треба сфотографувати, бо скажуть, що я тут не був. Він був виміряний іще при Австро-Угорській імперії, найстаріший центр Європи. Нагадую, що їх є кілька — була пропозиція додати іще-й тематичні центри Європи — кулінарний, алкогольний, іще всякі.

Центр Європи

На сьогодні все, фотографії іще є, не перемикайтеся.