Фотокамері Canon EOS 750D в певній мірі повезло — за час тесту були цікаві події, що я знімав, крім того я зробив кілька цікавих знімків вдома. Тому я маю великий вибір матеріалу для ілюстрування цього допису.
Апарат належить до середнього любительского класу. Нижче знаходяться всілякі 1300D та 100D, а вище — 760D, 80D та 7D Mark II. Це класична цифродзеркалка, до яких я звик і які люблю. Вигідне співвідношення ціни до робочих характеристик та широкий парк оптики робить 750D оптимальним інструментом для тих, хто не готовий розпрощатися з великими грішми та не шукає дуже компактну та легку камеру. Давайте подивимося, наскільки він хороший.
Постараюся не перетворювати цей огляд на "Canon очима любителя Nikon" і оцінити цю камеру неупереджено, бути обережним із тим, що залежить від звички, зокрема із ергономікою. За три тижні я звик до цієї фотокамери і навчився швидко нею оперувати, тому можна сказати, що вона так само зручна, як дзеркалки від Nikon аналогічного класу.
Звісно, є певні відмінності. Наприклад, у Nikon чотирипозиційний селектор в режимі зйомки відповідає за вибір точки автофокусу, в Canon на нього навісили виклик основних налаштувань — балансу білого, режиму зйомки, режиму автофокуса та керування програмним покращувачем знімків. Для точок автофокусу є окрема кнопка зверху і я до неї звик.
Спереду традиційно — кнопка спалаху, не підписана ніяк кнопка стрибаючої діафрагми, лампа підсвічування та приймач дистанційного керування.
Камера доволі висока, тому моя рука поміщається на хваті повністю. В цілому, на зручність тримання в руці нарікань не виникло.
EOS 750D має одне колесо вибору параметрів, що знаходиться коло кнопки спуску. Сама кнопка, як це заведено у дзеркалках Canon, не поєднана ні з чим.
Зверху на корпусі розташовані аж три безумовно потрібні кнопки — точки автофокусу, ISO та вимкнення дисплея. Їх зручно натискати наосліп при керуванні однією рукою. Хоча я би кнопку DISP посунув на задню панель, а замість неї зверху варто поставити програмовану кнопку.
Програмованих кнопок в камері, до речі, немає. Кнопки масштабу та компенсації експозиції виконують подвійну функцію, що видалося мені зручним.
Дисплей поворотний, такий, до якого я звик. Сенсорне керування мені не сподобалося і я його відключив. До якості зображення на екрані зауважень не виникало.
Карта пам'яті одна, хоча місця ніби як на дві. Тестувати WiFi я, традиційно, забуваю, як і знімати відео.
Знизу бачимо штативне гніздо та відсік для батареї. Він тут повернутий до центру, а не в ручку, як у Nikon, тому при використанні великих штативних майданчиків можливе перешкоджання доступу до акумулятора.
Зразки фотознімків збільшуються вдвічі. Шкода, але викладати повнорозмірні кадри я поки не можу.
Якість зображень мені в цілому подобається — передавання кольорів і чіткість, як для такого класу техніки.
Я знімав на два об'єктиви — 50мм фікс та стандартний 18-55. Останній був оновлений, у версії STM і він мені сподобався більше, ніж аналогічні кіти від Nikon.
Динамічний діапазон не вражає, але від такого класу камер вимагати більшого не варто.
Але кілька речей, що мені тут не сподобалися.
Автофокус хоч і складається із 19 хрестоподібних датчиків, проте має низький діапазон по освітленню, тому увечері фокусуватися буде погано. Та і вдень, коли я знімав чорний монітор та чорний ноутбук, доводилося стежити за фокусом — правда, я закрив діафрагму до f/9.
Вдень, при зйомці рухомих зображень, теж не можна назвати автофокус дуже проворним.
На знімках показано центральний фрагмент в масштабі 1:1, клацнувши по ньому ви побачите зменшену світлину повністю. Всі знімки зроблено з витримкою 1/100.
Так як камера недорога, починаємо із ISO 1600. Шуми видно, але вони не заважають, можна і не душити. Із деталями та кольорами все гаразд.
ISO 3200. Шуми поки прийнятні, дрібні деталі не втрачаються. Видно кольорові цятки, як у моєму Nikon D5100.
ISO 6400. Шуми вже неприємні, втрачаються дрібні деталі. При використанні шумодаву результат годиться для інтернету або для друку на невеликих форматах. Можна вважати умовно робочим значенням.
ISO 12800. Кольори стають теплішими, шуми вже добре помітні. Можна використовувати лише в крайньому разі.
ISO 25600 доступне лише якщо увімкнути через меню його розширення. Для практичного використання, ясна справа, не годиться.
Чесно кажучи, по ISO я очікував більшого. Принаймні, меншої кількості кольорового шуму.
На момент написання огляду, Canon EOS 750D коштував від 16 тисяч гривень. Основним конкурентом йому по ціні є Nikon D5500, який я оглядав. Трішки дорожчими є Fujifilm X-E2s та X-T10, проте оптика до них значно дорожча за Canon.
Маю бажання в одному із наступних дописів зробити пряме порівняння 750D та D5500. Чекайте Nikon vs Canon.
В цілому Canon EOS 750D чудова камера і за допомогою неї я робив непогані знімки. Особливо порадував оновлений кітовий об'єктив.
Проте до апарата є певні зауваження по чутливості датчиків автофокусу, по роботі режиму LiveView (напевне може бути виправлено оновленням прошивки) та по ISO. Є певні побажання до організації кнопок на корпусі. Відео можна було б знімати із 60 кадрів за секунду.
Із того, що сподобалося, це кольори на фотографіях та організація апаратних кнопок і керування камерою.
Далі я пропоную вам подивитися решту фотографій, а я помовчу.
...
...
...
...
...
...
Ну а на сьогодні в мене все. Із запланованого на найближчий час залишилися іще ноутбук від Dell та кишеньковий бот. Ну і розіграш подарунків. Трохи згодом — виставка і Fujifilm X-T10.