До Полтави я хотів потрапити давно. Перші згадки про це місто в моєму затишному датуються здається іще 2013 роком. І першою причиною відвідати це місто є музей важкої бомбардувальної авіації. Звісно, в місті є чимало цікавої архітектури, врешті можна просто поїсти полтавських галушок (що я теж робив), але першою причиною було бажання подивитися і помацати вундервафлі, призначені для привнесення світлого комуністичного майбутнього в інші країни.

Відвідати Полтаву мені допомогла Укрзалізниця, запустивши потяг Ковель—Харків, що йде без пересадок від мене до них і назад.

Головне фото

Музей є філіалом київського авіамузею. Але, що цікаво, літаки перебувають на балансі в Міністерства освіти, яке спочатку хотіло саме робити музей. Коштує задоволення недешево — 40 гривень за внутрішню експозицію, 50 за відвідування відкритої стоянки, ще 50 за те, щоб залізти всередину самих цікавих експонатів. Та й літаків тут значно менше, ніж у Києві.

Але через невеликий наплив відвідувачів в музеї немає відгороджених місць. Ви можете сідати у всі крісла, лише просять нічого не зачіпати. За вами не стоїть черга охочих і ви можете сидіти в літаку дуже довго, вивчаючи всі прилади. Часто — взагалі на самоті.

Увага! Даний матеріал не є оглядом літаків, він написаний як відгук про музей. Я не є активним авіаційним фанатом, тому багатьох деталей можу не знати.