14.05.2017 - 22:28
Село Косма́ч Косівського району розкинулося у широкій долині між невисокими покутсько-буковинськими Карпатами. Це один із основних осередків гуцульської художньої культури та історії. Знаходячись осторонь від генеральної туристичної лінії Яремче-Ворохта-Буковель, воно є досить незатоптаним та небоянним.
Село дуже величезне, найбільше в Україні (а Микуличин?!!!). Розкидане по схилах навколишніх гір і має аж 32 присілки, що плавно перетікають в сусідні села зі східної, південної та північної сторони. Така собі гуцульська агломерація. В Космачі є 7 шкіл (із них лише одна І-ІІІ ступенів, решта І або І-ІІ), школа мистецтв та 4 церкви (добре, що не навпаки).
Асфальтований центр виглядає сучасно, присутні великі помпезні хати, а ближче до присілків село набуває традиційного гуцульського вигляду із дерев’яними будинками. І, ясна справа, ніяких доріг — асфальт для слабких духом.
В долині тече річка Пістинька і до неї велика кількість річечок та потічків, є багато водоспадів. Іноді напрямок такої річечки збігається із напрямком вулиці — можна хоч ноги від бруду помити.
Тут живуть люди, лунає музика, пасеться худоба, гавкають на нас собаки. Гадаю, відома у вузьких колах комп’ютерна гра Spin Tires це про гуцульщину.
Типова класична, без понтів, дерев’яна гуцульська хатка.
А це місцевий клуб у асфальтованому центрі. Я б у такий ходив, не те, що у нас радянського зразка будинки культури
Мозаїка в центрі. Примітивненько, але виглядає непогано.
Православна церква святих Петра і Павла. На розі зліва висить матюгальник
Грекокатолицька Святої Трійці. Архітектура геть як у попередньої, лише верхи не золочені.
Перейдемо до місцевої культури. Космацька писанка. Малюється на сирому яйці, що, за потреби, видувається. Я на сувеніри не ласий, тому не купував.
Міні-музейчик Михайла Дідишина із всілякими предметами гуцульської старожитності. На перший погляд — завішаний мотлохом сарай.
Власник цього добра демонструє збірку гуцульських узорів вишиванки. Хоче видати з цього книгу. Зичимо йому сил та натхнення це зробити.
На другий погляд враження не міняється — повен сарайчик старого мотлоху, схожого на сувеніри. Всередині тісно, тому можливості усім розповісти про експозицію немає. Чому б не зробити нормальний музей в будинку культури? (питання риторичне)
Творчість власника музею. Що вам це нагадує?
Місцеві вулики.
Йдемо до майстра шкіряних виробів. Гуцульські лабутени — постоли. Для повсякденного носіння, звісно, не придатні, але для святкових заходів саме воно. Люба щаслива, після вчорашнього сходження на гору Ґреґіт по буреломах та грязюці має моральну компенсацію.
Місцевий варіант гуцульського весільного вбрання. На молодих багато ручної роботи (але не все, частина машинна), по вартості можна купити автомобіль, можливо й новий.
Я не любитель яскравого та кричущого, але в традиційній культурі весілля раз в житті, можна й відірватися і покричати.
На останок — майстерня музичних інструментів. Справа цимбали, по центру трембіти різних калібрів, є навіть розкладна. Всім туристам розказують, що перед грою трембіту із середини треба змочити горілкою, тоді виникає питання, що робити з музикантом. На задньому плані, коло гармоні, різні свистілки-сопілки і дримба. Знизу справа бубен із телячої шкіри.
У дворах значно більше господарства, ніж у Наддніпрянщині. Хати стоять не щільно, особливо в присілках, є куди виганяти худобу. Хоча, овець на літо віддають на полонину, само собою.
Ну і двома низенькими гуцульськими кониками завершую розповідь про Космач. А в наступній частині буде вилазка в гори — Лисина Космацька та Ґреґіт. Не перемикайтеся.
