09.11.2017 - 01:07
Я хотів некомерційний вільний туризм. Я отримав некомерційний вільний туризм. Не поспішаючи, без великої групи туристів, в тиші та спокої я гарно прогулявся Трахтемировом. Зовсім недалеко від дому, поруч із цивілізацією, знаходиться цікаве для мандрівника місце, де можна організувати як і матрацний відпочинок, так і легкі пригоди із пролізанням через схили та хащі. Також це чудове місце щоб потренуватися перед Карпатами, а ще сюди не треба купувати квитки за 45 днів — просто подивився погоду на вихідні, зібрав речі і поїхав.
В цьому дописі не буде ані фотографій спаленого мисливського маєтку (я його бачив іще цілим), ані Скіфа і його хати (тільки його левретка, яка гавкає на мене). Також хочу подякувати Ярославу Козаку за контакти людини, яка показала мені півострів і, звісно, моєму провіднику — по факту це вийшов індивідуальний тур. Якщо хочете — проведе і вас.
Далі 36 знімків, всі можна збільшувати.
1. Добирання до Трахтемирова не дуже зручне, але можливе. Так як села тут не дуже людні, маршрутки ходять за якимось своїм графіком, який вивішують у астральному світі. Утім, можна дізнатися телефони водіїв і потрапити до Трахтемирова. Заїхати можна як зі сторони Києва через Ржищів (там простіше) до Великого Букрина, так і через Канів до Бучака чи до Григорівки. Ми першим шляхом заїхали, другим залишили півострів. Всього подорож зайняла у нас три дні з двома ночівлями на півострові. Від Великого Букрина веде гарна асфальтова доріжка до покинутого села Трахтемирів і мисливського господарства. Навіть звідси вже відкриваються непогані краєвиди.
2. На півострові розташований регіональний ландшафтний парк Трахтемирів, попри це тут проводиться активна господарська діяльність, зокрема ми зустріли розорані поля. Колись тут було однойменне село, але воно давно закинуте, хати заросли лісом, лише деякі з них доглянуті і використовуються як дачні будинки для відпочинку на природі. А ще сюди автобусами возять натовпи організованих туристів і розповідають їм про сакральне серце України.
3. Трахтемирів не такий і безлюдний, як може здатися спочатку. Особливо раніше — тут було чимало сіл у всі часи і ми постійно натрапляли на їх залишки. В радянські часи сюди тягнулася творча інтелігенція, тут був дитячий табір, від якого залишилося футбольне поле із воротами — воно досі не поросло деревами, значить гарно витоптали.
4. Закинуті будинки дитячого табору коло села Трахтемирів. Але коло них є сучасний дерев'яний будинок, в якому, схоже, хтось є. Також тут поруч знаходиться кладовище — його називають козацьким, але воно просто сільське, де просто є декілька козацьких могил.
5. З погодою нам відразу не пощастило — в перші два дні було хмарно, місцями накрапала мжичка і дув сильний вітер із водосховища. Тому в перший день ми далеко не йшли, вписалися у Скіфа і я, до темна, погуляв околицями у пошуках пристойного кадру.
6. За кілька годин самостійного блукання я ледве-ледве знайшов кілька пристойних ракурсів — що вже казати про можливість зробити цікавий знімок в організованому турі, коли із тобою бігає автобус туристів, а гід намагається дотримуватися графіка. Полазивши по хащах, я знайшов якісь трухляві залишки хати.
7. На Покрову осінь тільки вступила у повні права і активно зафарбовує пейзажі теплими кольорами. Ще не зовсім усе жовте та червоне, самий смак буде через тиждень, але вже є що знімати.
8. Останки вітряного млина. Окрім РЛП Трахтемирів на півострові формально є історико-культурний заповідник Трахтемирів. Але вони самі знаходяться аж в Каневі, якоїсь діяльності на місці я не побачив — ані табличок, ані маршрутів, ба навіть представництва в Інтернеті вони не мають.
9. Натомість, вздовж берега у всіх можливих місцях організовані місця для відпочинку — столики, кимось обжиті хатки, а кілька разів бачив коло них автомобілі. Людей коло них не зустрічав бо погода так собі.
10. Левретка Скіфа заливається на мене. Але потім же прийде коло мене грітися і підлизуватися. В нього є іще великий хорт Влад — розміром з теля, непропорційно маленькою головою і довжелезною мордою.
11. Вітер, тим часом, приносить хвилі на беріг. Вода брудно-кавового кольору.
12. Цю фотографію я назвав "Осінь прийшла на Кариби". Власне, в цю пору сюди й найкраще вибиратися, оскільки влітку півострів вщент заростає і за зеленою стіною нічого не видно. Або навесні, в березні-квітні.
13. Трохи про Скіфа. Звичайний дідусь, якому захотілося жити на півострові, куди він і переїхав. Назвати його відлюдником важко — в силу характеру та комунікативних здібностей він досить популярний. Якщо вам подобається Трахтемирів і ви хочете сюди навідуватися, є сенс подружитися з ним. Першу ніч ми заночували в його теплій хаті і пішли далі — в напрямку всім відомої висоти 222 та Зарубинецького мису. З цього місця вже починаються великі мальовничі канівські яри.
14. На дорозі періодично зустрічаються місця свинства диких кабанів — їх тут колись завозили і підгодовували для полювання, зараз уже мало залишилося. Колись, кажуть, по дорозі було нереально проїхати велосипедом, все було перерите.
15. Далі ми прийшли до висоти 222. Вона не є найвищою точкою півострова, на карті можна знайти гору висотою 242 метри, ближче до Бучака. Але тут знаходиться так зване місце сили, ворота у атсральні світи. Звісно, бездуховний я не міг нічого такого відчути, але запевняю — сила тут є. Сила земного тяжіння так точно. Але народ сюди їде, намагається щось відчути, ведеться на розповіді.
16. На видному місці знаходиться реперна точка і коло неї невеликий виямок, де ми заховалися від вітру і перекусили. Я зрозумів, що забув у Скіфа шапку, але шапка спокійно собі їхала в спальному мішку.
17. Ми йдемо в бік урочища Монастирьок, де колись також було село. Деякі населені пункти зникли давно, деякі вже в ХХ столітті при затоплені Канівського водосховища. Село Трахтемирів, що знаходиться досить високо, взагалі було залишене в 90-ті.
18. Підходимо до Маркового шпиля — в цьому місці є дві невеликі вершини і теж знаходиться місце сили. Хороше місце для пошуку ракурсів — можна вхопити в один кадр Дніпро та заліснені схили, щоб ні в кого не виникало сумніві, що на знімку Трахтемирів.
19. На сам Марків шпиль залазити взагалі не варто, по перше він руйнується, по друге там любить тусуватися орлан. Скіф взагалі вважає, що там могильник і навіть вивісив таблички для туристів. Кажуть, що є туроператори, які попри це водять на верх. Ярослав Козак сюди привозить групи із Києва на швидкому катері "Полісся 5", але я так і не катався, бо жабка жим-жим за одноденну поїздку викласти 750 грн.
20. Ми прямуємо в сторону літописного городища Заруб, по ходу набираємо води в джерелі. Тут варто сказати, що із водою на півострові не дуже добре, багато джерел та річок просто зникли, хоча Трахтемирів густо посічений ярами, що утворюються внаслідок ерозії ґрунту. Це вам не травневі Карпати, де струмки течуть з усіх усюд, пий не хочу.
21. Тут знаходяться сліди археологічних розкопок — вчені певний час шукали, де ж знаходиться це городище. У свій час тут була стратегічна точка, що дозволяла контролювати Дніпро та переправи через нього. Через недавню пожежу стара трава вигоріла і місцина стала дуже зеленою та соковитою.
22. Зарубинецький мис знаходиться зовсім поруч, якщо по воді, то веслом подати, але по землі треба огинати яри, тому дорога до місця ночівлі, що на фото, зайняла іще з годинку. По дорозі ми натрапили на туту — закинутий сад шовковиці. Колись у нас намагалися виробляти шовк щоб не залежати від Китаю, але зараз тут нічого немає.
23. На місці нашої ночівлі ми зустріли іще одних туристів, але вони йшли до Заруба, хотіли ночувати там. Ми залишилися тут самі, хоча на наступний ранок виявилося, що в сотні-другій метрів від нас ночували знайомі хлопці, теж неорганізовані туристи. Так як іще була негода і дув сильний вітер від Дніпра, то ми заховалися за піщаний насип і поставили під соснами намета. До слова, в тій частині півострова, що повернути до Переяслава, є непоганий мобільний зв'язок, тоді як далі в бік Григорівки його вже не було.
24. Ми встигли поставити намета і спустилися до Дніпра щоб помити руки, як нас накрив дощ, тому ми заховалися і зігрілися із фляги. Згодом випогодилося, ми спокійно повечеряли і лягли спати. Намет стояв у затишку, а от між вершинами сосен всю ніч шумів вітер — цікаві відчуття, я так іще не спав. Цей же вітер прогнав хмари, під ранок затих і я зняв чудовий схід Сонця над Дніпром. Заодно загубив там свій міні-штатив коли ломився через чагарники, поспішаючи зловити момент сходу.
25. Буквально за кілька хвилин кардинально міняється експозиція та палітра із приглушеної холодної нічної до теплої ранкової. Після чого я повернувся до намету, ми поснідали, зібралися і пішли далі.
26. Останній день був сонячний і своїми краєвидами та фарбами компенсував нам попередні два мокрих дні.
27. Вид із Зарубинецького мису в бік городища Заруб, звідки ми вчора прийшли. Під ранковим світлом фарби осені просто чудові.
28. Далі ми проходили закинуте село Зарубинці — бачили кілька фундаментів хат та кладовище. Воно колись було згорнуте бульдозером, а ті надгробки, що є просто виставлені добровольцями, які намагалися оформити пам'ятку.
29. Пройшовши покинуті садки, доходимо до села Луковиця — тут уже є електроенергія і живуть люди, але немає ніякого громадського транспорту. І цікава хата в традиційному стилі.
30. Село знаходиться в долині і за вдалого освітлення має дуже гарний вигляд восени. Коло села є струмок, де ми знову набрали води. Криниця, що поруч, запущена і не чищена.
31. Далі ми йдемо до берега Дніпра і вздовж нього прямуємо до Григорівки. Тут також дуже гарні краєвиди і не такі закинуті місця.
32. Схили, дерева, Дніпро — показний трахтемирівський пейзаж.
33. Сам Трахтемирів має розміри приблизно десять на десять кілометрів. Якщо не залазити у хащі та по ярах, то можна пройти його за два дні від Букрина до Бучака. Якщо залазити, то можна організувати похід днві на чотири із помірними пригодами. Або не помірними, якщо знайдете кабанів.
34. Схили ярів досить бувають досить круті, тому потрібно мати трекінгові палиці та гарне взуття. Також може бути важко ломитися із великим наплічником по хащах — я своїм постійно чіплявся. Тому на наступний рік хочу зробити два походи. Перший — мобільний варіант з малим наплічником та пролізанням по ярах, другий — матрацний варіант із максимумом речей, стоянками в мальовничих місцях і вживанням зігріваючих напоїв там.
35. Ось ми дійшли до Григорівки — це вже цілком цивілізоване село і сюди, коли щось велике в лісі здохне, приходить автобус. Але ми його не дочекалися, нас до Канева вивезли машиною туристи, яких ми зустріли вчора.
36. На останок кадр у Григорівці — навіть вулиця села в Трахтемирові виглядає мальовничо.
Тож на сьогодні в мене все, нарешті я опублікував весь стос матеріалів, що зібрався за місяць. Скоро може бути іще одна невелика поїздка.
В цілому, якщо відкинути всілякі атсральні та містичні матерії, Трахтемирів просто цікаве для відвідання місце — гарна природа, недалеко від цивілізації і можливість варіювати тривалість та важкість походу. Якщо вам зацікавив похід до Трахтемирова — можна організувати. Помірних вам пригод, не перемикайтеся.