06.08.2013 - 16:37
Поки бідні громадяни Європейської Унії кантуються у сидячих поїздах, я, зовсім не солідарно з ними, сідав у купейний вагон нічного потягу "Прикарпаття" до Івано-Франківська. Не скажу, що там супер, проте туалети, принаймні, чисті, постіль — теж, світло працює і, навіть, кондиціонер працює — хоча, тільки на ходу. В тім, я розраховував на те, що зможу поспати, щоб на наступний день свіжим та бадьорим прибути по нові враження у Карпати. Отже, кишенькові боти вже починають хазяйнувати у мене у блозі, за вікном мелькають краєвиди Ірпеня та Бородянки, а я стелюся на верхній полиці. Квитки влітку треба купувати за місяць. Але я довго сподівався, що зі мною хтось поїде, тому взяв пізно. За те, що зі мною не поїхали, я щодня телефонував їм і розказував, як тут добре — може жабка жим-жим.
1. Звісно, поїзд — не рідне ліжко, проте рано-вранці я не був змореним, вліз із великою сумкою до бусика і поїхав до села Микули́чин.
2. Взагалі, карпатські села часто-густо витягнуті вздовж річок, через що мають велику довжину. Микуличин знаходиться в тому місці, де долина річки Прут здорово розходиться в сторони, тому він не тільки довгий (педівікія пише, що 44 км., але де вони стільки нарахували — хтозна), а-й широкий — тобто, село здоровецьке і не густо забудоване.
3. Село знаходиться на трасі, що проходить крізь Надвірну, Делятин, Яремче, Татарів, Ворохту і йде на Верховину та Буковель. Така собі прикарпатська курортна лінія, відповідно, траса активна. Між селами практично немає проміжків, там, де закінчується Яремче — починається Микуличин, там де закінчується Микуличин — починається Татарів. Поруч із дорогою проходить транскарпатська залізниця, побудована іще за австрійських часів для сполучення із Європою. Зараз вона дає можливість дістатися із Івано-Франківська до Рахова, розглядаючи у брудне вікно красиві пейзажі. За Раховом вона проходить до Ділового, а там — на територію Румунії, хоча той відрізок, звісно, не діючий. Залізнична гілка неодноразово проходить тунелями, оскільки в долині для неї разом із автомобільною дорогою та річкою місця не вистачає.
4. В селі є невелика залізнична станція, де висить розклад руху дизель-поїзда, проте каси зачинені. Рух не активний, оскільки є інша, новіша, електрифікована ділянка від Львова до Ужгорода, а тут нічого особливого немає.
5. Чотири рази на день проходить пасажирський дизель і увечері та вночі іноді чути гуркотіння чогось вантажного.
6. В тім, досить про залізницю, пройдемося по центральній частині села — тут картинка ідентична до сусідніх Яремче та Татарова — вздовж траси можна побачити оголошення про те, що є вільні місця, номер телефону, за яким можна ці місця замовити, а у кого більша фантазія — то вивішують якісь назви для своїх приватних садиб.
7. Тобто, ті гуцули, які не поїхали на заробітки до Італії чи Польщі, будують приватні готельчики та приймають туристів, про що вивішують на дорозі таблички. Коротше, якщо ви під вечір потрапили сюди і не маєте броні, то це не проблема — просто пройдіть декілька десятків метрів і знайдете де заночувати.
8. Великі та маленькі, гарні та жахливі — всякі бувають будинки. Якщо-ж у вас є час, то можна спробувати обирати — відстань від траси, від найближчих магазинів, від річки. Також багато по дорозі будок прокату лиж. Є, навіть, прокат велосипедів.
9. Трохи далі від центру та траси котеджів стає менше, проте вони іще зустрічаються. Аж за селом знаходяться великі та круті дачі, серед них — дача папєрєдніка Віктора Ющенка, але то вже ближче до Татарова.
10. Але стає більше простих будинків та городів. Десь проглядаються спільні нотки із так знайомого із далекого дитинства Поділля, зокрема, на будинках часто зустрічаються великі веранди. Оточення горами зумовлює наявність великої кількості супутникових антен.
11. Іще вище будинки стають більш рідкими, з’являються косовиці і стіжки сіна. Досить цікавий спосіб його сушити — складати на невелику платформу, яку припіднімають під кутом.
12. На поворотах вузьких сільських доріг трапляються дзеркала, щоб водії бачили, що за рогом. У дзеркалі вгадується постать мене хорошого — треба-ж колись і себе зняти.
13. За Микуличином, окрім крутих дач, є іще невеликий нафтовий промисел і декілька раз я бачив великі автоцистерни. Раніше супутній газ спалювали відкритим факелом, проте зараз і його вивозять. Я, чомусь, туди не добрався подивитися, але, сподіваюся, що в Карпатах не в останній раз.
14. Повертаємося до центру села, до річки. Отже, тут протікає Прут — він тече десь з-під Говерли, через ряд населених пунктів, приймаючи у себе ряд річок, таких як Прутець Яблуницький, куди пісяє весь Буковель. І, хоч річка протікає прямо коло садиби, де я жив, і там зручний вихід на беріг, але в ній я не купався. Просто я купався в іншій річці.
15. Серед мостів Микуличина є старий залізничний міст, по якому проходила австрійська вузькоколійка до великої залізниці. Рейок там давно немає, по мосту прокладені дошки щоб можна було ходити.
16. Іще в селі є підвісні мости — я ходив по двох, один над Прутцем Чемегівським, інший — над Женцем. Перший більш стрьомний, бо сильніше хитається і троси над полотном по центру знаходяться так низько, що за них не можна триматися. На фото — другий.
17. Місцеві мешканці — люди набожні. Окрім, само собою, церки (нагадує експонати в музеї архітектури та побуду України коло Пирогова, тільки вкрита сучаснішими матеріалами), на вулицях є багато капличок, розп’ять, дів Марій та іншої атрибутики.
18. Спочатку я думав, що це така приватна садиба, проте це виявився музей гуцульського побуту — також приватний. На даний момент він не працював, оскільки експонати переїжджали в цю новозбудовану ґражду із попереднього місця розташування.
19. Від села починаються позначені туристичні маршрути на сусідні вершини — від найпростішого на Свинянку, до більш тривалих та високих на Ко́стел, Хом’як, Явірник—Ґорґан, Ліснівський хребет та інші. Можна купити відповідну мапу і прогулятися тими маршрутами, тільки варто наперед розрахувати свої сили, оскільки, з незвички підйоми дуже втомливі.
20. Для тих, хто ногами любить не ходити, а крутити, також є своя мапа та маршрути. Ну і прокат велосипедів, звісно.
21. Маршрути не тільки позначені — на них трапляються місця для відпочинку, при чому, дуже часто так трапляються — все для такого матрацного туриста, як я.
22. Отже, Микуличин — гарна база для одно-дводенних походів у навколишні гори, або, якщо винаймати транспорт, то можна звідси їздити далі. Що я і робитиму в наступних дописах.
Отже, не перемикайтеся, саме цікаве попереду.