15.08.2021 - 23:27
1. Продовжимо далі наш ознайомчий забіг Тернопіллям і сьогодні я розкажу про мою помилку в плануванні подорожі. Полягає вона в тому, що Бучач, який географічно знаходиться дещо скраєчку від усіх запланованих на другий день міст, я залишив на останок. Але коли ми в'їхали туди то зрозумів, що з нього треба було починати — чи може навіть тут заночувати.
На відміну від Микулинців, де за межами замку та костелу дивитися немає чого, чи Теребовлі, де є трішки архітектури в центрі, але вона теж не порадувала, Бучач приємно здивував прямо при в'їзді.
2. Не порадувала, щоправда, дорога від Микулинців до Бучача, але там ніби відбувався ремонт. Утім, при в'їзді почали показувати гарні порослі кам'яні мури прямо на центральній вулиці.
3. Відразу прийшла в голову думка — це ж міні-Франик! Невисокі старі кольорові будівлі в кілька поверхів, що стоять щільно одна коло одної, дерева на тротуарах — страшенно нагадало мені "Стометрівку" у Франківську. Тільки от вулиця не пішохідна.
4. Яка милота! Шкода, що вулиця ще й транзитна.
5. Ратуша також на місці. Вона на реставрації, стоять риштування, поруч якісь будматеріали. Тож я її сфотографував і ми збиралися піти далі до замку.
6. Але із дверей під вивіскою музей до нас швидко вибіг чоловічок і запропонував щось показати та розказати. Як я уже писав, часу на Бучач я залишив небагато, тож ми погодилися швиденько зазирнути до ратуші.
7. Чоловічка звати Микола Козак, він тут історик-краєзнавець і гід. Розказував цікаво, здебільшого про скульптора Іоана Георга Пінзеля, який виліпив скульптури для ратуші.
8. Всередині ратуші більш менш усе приведене до ладу, навіть проводяться якісь заходи. До слова, цокольний поверх із дверима назовні раніше здавався під усіляку торгівлю, а всі чиновники сиділи на вищих поверхах.
9. Також нам показали, де власне і відбувається реставрація. Видно якісь старі фотографії цієї скульптури, по них майстри і працюють.
10. Потім ми вийшли на балкон. Видно не так далеко, як у Львові — та й центр Бучача знаходиться у долині. Але затишно. Тільки голубів тьма і звідси регулярно прибирають залишки їх життєдіяльності.
11. Ми, щоправда, не були із самого вершечку, до годинника не підіймалися, але наступного разу я сюди повернуся і виправлю цей недогляд.
12. В ратуші ми були недовго, попрощалися із Миколою і пішли до замку. За музеєм меморіал афганцям.
13. По ходу, зазирнули до річечки і вдихнули запах стоків.
14. Звідси видно Бучацький замок. Він сильніше поруйнований, аніж замки в сусідніх райцентрах, проте не закритий для доступу і є непоганим громадським простором.
15. Власне, в самому замку нічого більше і немає, обійшли його з усіх боків та й пішли донизу.
16. Також зазирнули в монастир ордену Василіан, де в храмі якраз проводилася служба.
17. Через карантинні обмеження, віряни були на вулиці, перед входом. Чи був хтось усередині, я не перевіряв, хоча на фотографіях інтер'єр там прикольний.
18. Ну і на останок покажу замок у селі Підзамочку, через яке ми їхали до Бучача. Він, як і микулинецький та чортківський, кимось прихватизований і зачинений. На вході висить табличка про те, що об'єкт у аварійному стані. Але дядечко, який вийшов із двору навпроти, запропонував за двадцять, чи то за тридцять гривень з носа туди зайти.
19. Хоча, я до того встиг застромити камеру в одну із бійниць і побачити ширококутним об'єктивом, що там порожньо. Тож ми не погодилися.
20. Але прямо за замком відкривається широка зелена галявина, що плавно спускається до річки. Там, під стінами, на гарній травичці, у тіні деревця, ми й пообідали.
Тож я в Бучач обов'язково повернуся. Думаю, це буде подорож південним Тернопіллям, яку я почну звідси або із сусіднього Чорткова, але це буде уже в наступні роки. Можна буде також взяти і гіда. Не перемикайтеся.