Сьогодні покотився до нашої засцяної інородцями столиці у справах. Туди-сюди бігав, слухав у метро оголошення диктора. Україномовні повідомлення продублювали англійською, при чому назви станцій вимовляли так, ніби іноземець читає нашу транслітерацію — Юніве́сітет, Вокза́лна і т. д. Ну, я розумію, що у них вимова така, ніби мікрофон засунули по самі гланди, але проти нашого диктора із чітким приємним голосом воно всеїдно програє.

Коли я владнав свої справи, то пішов покататися на псевдо-ретро поїзді, про який вже писали всі, кому не ліньки. Тобто, із ретро там лише паровоз. Ну, а у вагонах намагалися вести екскурсію — але надто вона сира і недоопрацьована, про що нам потім чесно зізналися, сказавши, що проект поки пілотний. До речі, планується, що скоро цей поїзд ходитиме двічі на день.

У вагонах душно — в паровоза не знайшлося 3000В для живлення електросистем вагонів, а власних генераторів не вистачало на кондиціонери. Швидкість мала — 20-30 км/год, тому відкриті вікна теж не дуже рятували. Добре, що я перед відправленням купив дволітрову пляшку води.

На станції коло паровоза всі фотографувалися, ну і нате вам відео самого паровоза. УВАГА! Гучний свисток, викрутіть гучність на максимум і розлякайте всіх навколо!

Переглядав старі фотографії. Ні, не зроблені Моторолою в 2007-му — іще старіші — коли я, ще в старших класах, відпочивав на гуцульщині. Село Люча Івано-Франківської області, ДЛОК "Смерічка". Тоді це був радянського зразка дитячий табір відпочинку — старі дерев’яні будиночки, хоча досить красиві. Тож мені стало цікаво, чи живе воно понині, чи не розгребли на кафешки чи на дрова.

Виявив, що є таке — пару згадок трапилося. Власне, я згадав назву населеного пункту і поліз за ним у Ґуґл Марс. Село маленьке, оточене двома дещо більшими — Яблунів та Березів. Пам’ятаю, що протікала маленька річечка поруч, яка після злив розливалася і ставала схожою на потік какао з молоком. Хоча, нас не топила. За річечкою був ліс і якийсь закинутий санаторний корпус. А ще була класна дерев’яна кругла столова із круглою верандою по периметру. Колись під час обіду там відбулася сирна баталія. Але то не по темі.

Село знайшов, там річка, пройшовся вздовж неї — нічого схожого. Хтось поставив мітку на карті — але вона була геть не вірною — нічого схожого на табір, який я пам’ятаю. Думав плюнути, але побачив, що від центральної вулиці відходить іще одна, а десь поруч — маленька притока. Пішов тудою — не думав, що воно буде так далеко — але знайшов.

Ще там був адміністратор — Оріон Іванович — ганяв курців, хоча сам палив. І заступник, колоритний гуцул Василь Васильович, який водив нас по околицях на екскурсії.

Поки відпустка, та-й тепло, можна було-б по ночах поспостерігати цікаві речі на небі. Шкода, але наразі все саме цікаве близько коло Сонця і не може бути побачене. І суттєво зміниться картина аж у вересні-жовтні. Доведеться виловлювати після заходу Сонця і перед його сходом окремі планети.

P.S. Зображення неба отримав за допомогою Celestia.

Celestia shot

Нарешті дійшли руки до відео із п’ятничної поїздки до Софіївки. Відразу видам крик душі — не можна, ну не можна пробігати всю Софіївку за дві години. Це всеїдно, якщо ви зробите теплу ванну з хвоєю і залізете туди лише щоб сполоснутися. Минулого разу з друзями ми гуляли там годин з п’ять-шість і то мало. А колеги мої, в силу різного, здебільшого старшого, віку ходити багато не завжди можуть, тому з ними нікуди більше не поїду за межі Білої Церкви

Іще була проблема із вибором відеоредактора. Мені понтів не треба, просто перебрати відзняті фрагменти, порізати, склеїти і накласти музику. Стандартний віндовий муві-мейкер цілком підійде за винятком того, що формат із моєї камери він не розуміє. Ставити монстрів типу Pinnacle Studia чи Adobe Premiere якось не хочеться, та-й перший також не розуміє формату моєї камери. Під Linux із редагуванням відео тугенько — поставив із репозиторія openSUSE три редактори — один не прийняв формат, другий глючив, третій (kdenlive) все-ж запрацював. Нестабільно, але потрібний функціонал та підтримка усіх-усіх форматів там є, тому склепав у ньому відеоролик. Якість гидьорна, бо я, по перше, знімав з рук простенькою камерою, по друге не мав ні плану ні сценарію, по третє був обмежений в часі при зйомках. Але коли вийшов готовий ролик, то цілком симпатично, як на мене. А, іще — музло з Jamendo — PeerGynt Lobogris —Sensual Touch (Guitar Version). Коротше, дивіться і радійте. Сподобається — спробую скомпілювати в максимально можливій якості.

Колись я писав про користь shell-скриптів в Linux для полегшення собі життя. Але своя консоль є і у Windows, хоча за неї вже всі успішно забулися, а лінуксоїди посміюються над її убогістю. Одного свого знайомого лінуксового фаната я товсто тролив, кидаючи посилання на можливість довідку про символьні посилання в NTFS, можливість монтувати дискові розділи в окрему теку, а не під літеру, менеджер інсталяцій MSI та інше, коли він казав, що у вінді такого немає.

Ну, я трішки пішов у сторону - власне, про консоль. Є такий шкідливий вірус, який приховує всі файли та теки в корені змінних носіїв, підсовуючи користувачу ярлики на своє тіло. Якщо вірус вилучити, то теки та файли залишаються прихованими, що створює незручності для користувачів, які не знають як дивитися приховані файли. Спроби зняти атрибут hidden через провідник завжди безуспішні - вірус сильно хитро їх приховує.

Так як я досить грамотний користувач і у мене звірів не водиться, то таких проблем не мав, але нещодавно заніс флешку на чийсь комп'ютер, де зараза зробила своє чорне діло. На флешці було музло, а програвач відмовився читати приховані теки. Довелося полазити і розшукати цікаву команду:

attrib -S -H -R K:\* /D /S

Де K: - шлях до флешки. А, іще - надзвичайно корисний гросбух Фігурнова розкаже вам, що то за attrib і те, що консоль у вінді не така вже-й убога - я колись, навіть, робив у ній стартове меню, де обирав варіант завантаження системи - ігровий чи робочий (доводилося збочуватися, бо тоді я мав у 2048 раз менше оперативної пам'яті, ніж нині)

Ну ось — уже майже відпустка і я розпланував куди поїду і на що подивлюся. Отже, обов’язково:

  • Умань, парк Софіївка. Буду там уже завтра. Взагалі, я там уже двічі був, але профком везе, то чому-б не прогулятися. Візьму відеокамеру, спробую зробити відеозвіт під інструментальну музичку.
  • Чигирин. Орієнтовно — наступного тижня, якщо дозволить погода. Пристав до колективу школи, де працював — вони винаймають бусіка, має бути місце і мені.
  • Корсунь-Шевченківський. Там іще не був, але там живе товариш, який обіцяв зустріти. Збираюся ще з минулого року.
  • Музей під відкритим небом у Пирогово — колись був, але то було давно (і правда), хочеться ще.

Опціонально (якщо буде бабло) хочу відвідати:

  • Ужгород та Мукачеве.

Іще вагаюся, чи хотіти подивитися на Млинки в силу надто спартанських умов проживання там і небезпеку токсичних газів у печері.

Почув цікаву музичку — заставку до 4-ї Цивілізації. Знайшов її на ТиТрубі — а там переклад сабами. Виявляється — церковний хор співає "Отче наш". Тільки, чомусь, звертається до Ісуса (Baba Yetu — батько Ісус). Але звучить гарно, мелодійно.

Ось швидкісний міжрегіональний потяг виробництва Крюківського вагонобудівного заводу:

Нафіга нам Хюндай та Шкоди, питається?

Ось вам трішки фотографій квіточок. Нічого особливого. Для початку — той-же кактус, що радував мене цвітом минулого року:

кактус квітка

Я вам ще не набрид своїми літачками? Це останній допис, більше немає. Тобто є, там більше гіга фотографій, може зробити альбом на Пікасі, але сюди досить.

Сьогодні у випуску — Едуард Успенський влаштувався на роботу до КБ Антонова.

Ан-71

Сторінки