Туристичний елементаль

Не так давно я проявляв жадібність і заборонив хотлінкінг — за винятком свого стенделону, ЖЖ, та спільноти ua_travels. Іще намагався прописати у винятки френдстрічку всіх користувачів, але не вийшло — скаржилися, що нічого не видно, я вимкнув заборону хотлінкінгу. І не можна було читати мене через онлайнові фідери.

А все тому, що знайшов свої фотографії на сайті, який, наскільки я зрозумів, є комерційним проектом. Сьогодні мій урок хімії потягла до себе одна копіпастерка, в якої свого вмісту взагалі немає — це загострило мої прояви жадібності і я вирішив повернути заборону хотлінкінгу — копіпастити для особистого використання то я не забороняю, але нехай потрудиться перезалити картинки тоді.

Так ось, питання до всіх — якщо я десь накосячив і у вас замість моїх фотографій відображається заглушка — пишіть.

Відпочинок в Карпатах може мати не тільки рекреаційну мету, а-й науково-пізнавальну. Сьогодні я покажу вам це на прикладі цікавих уроків хімії, що проводилися на природі, неподалік від селища Ділове, Рахівського району — там, де "центр Європи". Звісно, всі хімічні реакції будуть детально розписані і пояснені, зовсім не обов’язково бути хіміком, щоб зрозуміти те, що тут написано. Отже, діти, не перемикайтеся зараз буде урок хімії.

Я сьогодні вирішив трішки полінуватися і опублікую маленький допис — всього на вісім фотографій. Справа у тім, що я думав на Закарпаття робити всього одну публікацію — але проглянув фотографії і виявив, що одною не обійдуся. Перш за все я забув за музей Карпатського біосферного заповідника, який ми відвідували в той день, а там теж є чого цікавого показати. Ну і окремо — заманушка для затятих рибалок. Крім цього залишилися деякі гарні фотографії із Рахова та околиць, які також варті уваги. І з них я розпочну.

1. Пам’ятник гуцулові. Богдан казав, що гуцул — це такий-же українець, тільки дикий. Іще тут це слово, часом, пишеться через о замість у. Власне, рахівщина — це також гуцульщина, хоча адміністративно вона належить до Закарпатської області.

Сьогодні я вам розкажу про Транскарпатську залізницю, збудовану іще за часів Австро-угорської імперії для сполучення Галичини з рештою областей імперії. В Україні залишилася ділянка до Ділового, там де "центр Європи" і "ворота в Європу" — закритий кольоровими воротами міст до Румунії. Але аж туди колія не використовується, а от до Рахова можна доїхати стареньким дизель-поїздом, розглядаючи через брудне вікно гарні краєвиди Карпат. Наскільки я зрозумів із розкладів, місцевий (з Івано-Франківська) пасажирський поїзд їздить чотири рази на добу — два вранці і два після обіду, туди і назад. Тобто, скоріш за все, там їх два. Іще є Львів-Рахів, нічний. Окрім того, вночі було чути товарняки, що проходили повз Микуличин, але не часто.

1. Отже, дуже-дуже вранці ми прокинулися — я, взагалі, цієї ночі чомусь спав погано — ні, товарняки не заважають, їх чути ледь-ледь від нас. Тому в 4:20 я піднявся, устиг не поспішаючи прибратися, посьорбати чаю з бутербродом, сходити за котедж і сфотографувати гарний карпатський світанок — коли-б я іще так вставав. Іще я встиг пообурюватися, чому всі інші так довго збираються і чи не спізнимося ми на потяг. Але встигли.

Отже, вчора я залишив вас злазити із Говерли та милуватися краєвидами. Маршрут, яким ми почали це робити, веде по Чорногірському хребту на ряд цікавих вершин, але щоб їх обійти треба перестати бути матрацником, розжитися на великий наплічник, наповнений самими необхідними туристу речами та пляшками з пивом — без них тут, очевидно, ніяк. Але ми цього не зробили, у мене за спиною були лише дощовик, пляшка води, бутерброд і фотоапарат, тому наш шлях проляже дещо ближче. Власне, ми повернемося сьогодні в Заросляк, де нас чекає бусик і Віктор Цой в магнітолі переживає, аби всі стежили за собою і були обережні.

1. З Говерлою, як я вже казав, сусідствує Брескул, а далі — Пожежевська і, наскільки я розумію. та метеостанція, на яку я вказував вчора, власне, на ній і знаходиться. Між горами знаходиться гарний перешийок, з якого також відкриваються чудові краєвиди.

Сьогодні, як я і обіцяв, поліземо на Говерлу. Якась така різниця між сусідніми дописами — маленька Маковиця на відшибі Карпат і найвища вершина України. В решті, не всі із групи хотіли на неї йти — мовляв, немає більше гір у Карпатах окрім Говерли і все таке. Одні на ній уже бували, але далеко не всі. Ярко вирішив ситуацію, зістикувавши вилазку на Говерлу із тим, про що я напишу завтра. Власне, в цій ситуації плюси та мінуси поїздок з великою групою — з одного боку у всіх різні уподобання та ходові якості, тому важко обирати маршрут, з іншого боку є досвідчена людина, яка повела туди, куди я сам-би не поліз. Отже, вранці, добре поснідавши, ми завантажилися у бусик і поїхали в далину.

Найлегші шляхи на Говерлу починаються в урочищі Заросляк, де знаходиться одноіменна спортивна база. Тобто, наші задниці вивезли на висоту понад 1200 м. і нам залишилося піднятися нижніми кінцівками лише на 800. В тім, це вдвічі більше, ніж ми вилазили на Свинянку. Ярко казав, що маршрут простий і на Говерлу підіймаються пацанчики в трєніках та шльопках і з пляшкою в руках. Я пізніше зробив припущення, що то переодягнені спортсмени із Заросляка.

1. Отже, ми вилазимо із бусика на стоянці, нам вслід із автомагнітоли лунає голос Віктора Цоя — Следи за собой, будь осторожен! Добре, будемо. Тут-же торгівля сувенірами і, саме головне, дощовиками — турботливі торговці запитували, чи ми маємо їх при собі. Але не менш турботливий Ярко (гм, піар виходить) перед виїздом до Карпат завбачливо розіслав поштою усім список потрібних предметів, тому продавці на нас не заробили. В тім, не ми одні тут, гадаю, виторг за день буде, не стояли-б вони тут. До речі, за час відпочинку в Карпатах нам жодного разу на дощ не пощастило.

1. Сьогодні я покажу вам камінці, камінчики, каменюки, маленьку змію та трішки краєвидів. Назвемо це все гора Маковиця — вона маленька, немає і кілометра над рівнем моря. А ще із неї видно, як закінчуються Карпати. Ну і ще тут є стежки Довбуша — еколого-пізнавальний маршрут, на який ми, навіщось, взяли екскурсовода.

Я не дуже часто буваю у всяких генделиках, кафешках, ресторанах — а в бар потрапляти якось і не доводилося. На днях мені показали, що фраза "пити все, що горить" тут набуває буквального значення — іще попередили, що самбука не п’ється в таких кількостях, в яких я можу спожити звичайну горілку.

В попередні дні я викладав маленькі дописи про гойдалки, про Прутець, про карпатські "джипи", сьогодні-ж приготуйтеся узріти щось значно серйозніше. Автор витерпів екстремальну поїздку в кузові ЗіЛ-131, відчув себе мішком з піском, щоб ви, відкинувшись на спинку крісла©, в цьому дописі побачили неймовірні красоти Ліснівського хребта та його околиць, познайомилися із побутом полонинного господарства, порвали шаблони, дізнавшись цікавий факт про папєрєдніка і побачили як приганяють та доять отару овець.

1. Ліснівський хребет з його полонинами відкриває туристам неймовірні красоти навколишніх Карпат.

Продовжуємо наш відпочинок у Карпатах і сьогодні ви дізнаєтеся, куди можна прогулятися не надовго в околицях Микуличина та як постраждав мій зад.

1. Для привертання уваги — фото каменюк на річці Прутець Чемегівський, що впадає у Прут у центрі Микуличина.