В попередні дні я викладав маленькі дописи про гойдалки, про Прутець, про карпатські "джипи", сьогодні-ж приготуйтеся узріти щось значно серйозніше. Автор витерпів екстремальну поїздку в кузові ЗіЛ-131, відчув себе мішком з піском, щоб ви, відкинувшись на спинку крісла©, в цьому дописі побачили неймовірні красоти Ліснівського хребта та його околиць, познайомилися із побутом полонинного господарства, порвали шаблони, дізнавшись цікавий факт про папєрєдніка і побачили як приганяють та доять отару овець.

1. Ліснівський хребет з його полонинами відкриває туристам неймовірні красоти навколишніх Карпат.

Ліснівський хребет

Продовжуємо наш відпочинок у Карпатах і сьогодні ви дізнаєтеся, куди можна прогулятися не надовго в околицях Микуличина та як постраждав мій зад.

1. Для привертання уваги — фото каменюк на річці Прутець Чемегівський, що впадає у Прут у центрі Микуличина.

Камінці на Прутці Чемегівському

Йдемо ми, якось, до Костелу, а тут таке:

Мегагойдалка

Наступного дня у нас був вихід на гору Костел, яка трішки вища за Свинянку, на неї дещо важче виходити і вершина її скеляста — власне, та скеля вважається найвищою в Карпатах.

1. Якщо Свинянка фактично нависала над нами, до до Костелу довелося топати в інший бік села, кілометрів з чотири. Ось село з іншого боку і та вершина, де ми були минулого дня.

Микуличин і Свинянка

Легка, завуальована реклама тої садиби, де ми жили.

Отже, я писав, що по курортній лінії Надвірна — Ворохта — Буковель по трасі місцеві жителі набудували дуже багато готельчиків та приватних садиб. Про життя в одній із них піде мова — садиба зеленого туризму "У Богдана". Я так і не зрозумів концепції господаря "садиба зеленого туризму", проте, якщо ви приїхали сюди для готельного відпочинку — можете далі не читати. Тут немає "дєвачєк на рєцепшєнє" (ну, Марійка є), більярду, бару, басейну, нічного клубу, дитячого майданчика і всього того, чим наповнені великі готелі та круїзні лайнери.

Але якщо ваша мета — перш за все Карпати і вам треба десь заночувати, нормально поїсти (не сухий пайок та мівіна), випрати одяг перед наступною вилазкою кудись — можете продовжувати читати.

1. Садиба знаходиться в центрі села, неподалік від автостанції та магазинів, проте на певній відстані від траси, тому потік автомобілів не заважатиме вашому відпочинку. Складається із будинку, котеджів та дерев’яного будиночку, якого на фото немає. Кімнати на 2-4 місця, можна заселитися і з дівчиною, і з сім’єю чи просто з товаришами.

Котедж у Богдана

1. Ми знову виходимо до залізниці, але не для того, щоб зловити дизеля, а просто звідти починаються пішохідні маршрути на найближчі вершини. І просто поруч із нами простенький-препростенький маршрут на гору Свинянка з вершиною на рівні щось над 1100 м. Не забуваємо, що Микуличин розташований десь від 750 м, тому це підйом для розім’ятися, все-ж тільки приїхали.

Залізниця в Микуличині

Поки бідні громадяни Європейської Унії кантуються у сидячих поїздах, я, зовсім не солідарно з ними, сідав у купейний вагон нічного потягу "Прикарпаття" до Івано-Франківська. Не скажу, що там супер, проте туалети, принаймні, чисті, постіль — теж, світло працює і, навіть, кондиціонер працює — хоча, тільки на ходу. В тім, я розраховував на те, що зможу поспати, щоб на наступний день свіжим та бадьорим прибути по нові враження у Карпати. Отже, кишенькові боти вже починають хазяйнувати у мене у блозі, за вікном мелькають краєвиди Ірпеня та Бородянки, а я стелюся на верхній полиці. Квитки влітку треба купувати за місяць. Але я довго сподівався, що зі мною хтось поїде, тому взяв пізно. За те, що зі мною не поїхали, я щодня телефонував їм і розказував, як тут добре — може жабка жим-жим.

1. Звісно, поїзд — не рідне ліжко, проте рано-вранці я не був змореним, вліз із великою сумкою до бусика і поїхав до села Микули́чин.

Світанок в Микуличині

В спекотний літній день теплий вітерець струменіє між будинками та деревами, ледве похитуючи гілки. На лавочках в тіні сидіть люди, голуби товчуться на алеї. В затишній квартирі Мариночка радіє словесній перемозі над штучним інтелектом, а десь глибоко-глибоко в холодному підпіллі кишенькові боти роблять свої чорні справи. Усе спокійно, все відбувається своїм порядком. Чи не все? Так, не все — я повернувся. Привіт, усім привіт! Я повернувся!

Карпатський краєвид

Отже, в наступних дописах ви побачите:

Трішки автобіографічного без імен та дат, проте з елементами графоманії

Я довго не міг заснути і крутився на полиці. Ні, мені не заважав стук коліс, просто я був сильно збуджений — вперше їду так далеко від дому, ще-й без батьків. Інші учні вже кудись каталися від школи, але я був не такий розторопний, тому це в мене вперше. Звісно, це не самостійна поїздка — за стінкою сидить вчителька і хвилюється, щоб нічого ні з ким не трапилося поганого. В тім, мене зараз такі питання не хвилюють. Я простягнув руку під полицю, дістав з сумки коржика і заточив його. Знову-ж, вночі їсти ніби-й не можна, але не спиться і що робити.

Потяг збавив хід і згодом зупинився коло освітленого перону. Навпроти виднівся гарний вокзал — Тернопіль. Через незашторені вікна у вагон пробиралося світло від ліхтарів, з іншого боку тихенько хрюкав маневровий тепловоз. У вагоні всі сопіли, десь скрипнули двері туалету. Поїзд здригнувся — відчепили локомотива, будуть чіпляти іншого. Згодом відчеплений електровоз прогудів повз нас. Я повернувся до стіни і далі намагався заснути, хоча, по факту, просто тихенько лежав із закритими очима. Поїзд тихенько рушив.

Попередні дні були насичені подіями. Перед очима спливав директор школи, який розказував, куди ми будемо їхати, показуючи на пляшку мінеральної води "Поляна", що стояла у нього на столі. Потім районна поліклініка — там треба було пройти медичну комісію, щоб отримати санаторно-курортну карту. Не люблю я районні поліклініки — величі черги, бабусі впереміш із такими як ти охочими поїхати за державний кошт і дуже хитрими, які займають по декілька черг. В тім, квест пройдено, необхідні папірці отримано, ось ми з сумками на пероні, дітей рахує провідниця і я вже в поїзді.

— Львів — почувся чийсь голос. Я підняв очі — вау, в якому це ангарі ми стоїмо? Невже, вокзал накритий? Я такого іще не бачив. І що це таке стукає під вагонами? Якийсь дядько з молоточком та ліхтариком ходив і тюкав по буксах та колесах. Я сів на полиці і припав обличчям до вікна. Спокій та тиша. У вагоні всі соплять, тільки коли не коли хтось рипне дверима в туалет. Я знову ліг, закрив очі, і, здається, заснув. Але спати вже пізно, треба було прокидатися. Через мірний стукіт коліс до мене доноситься голос вчительки — ... прокидайся, Карпати. Відкриваю одне око — у вагоні горіло слабке світло, всі потихеньку прокидалися. Я відкрив друге око, встав. Виглянув через вікно — надворі тільки світало, а повз нас проносилися порослі лісом схили, що закуталися у тумані. Туман потихеньку сповзав донизу. Б-р-р-р-р! — подумав я, уявивши, як там зараз холодно. І до сонного мене нарешті дійшло — гори! Я бачу гори на власні очі, справжні, такі гарні. Я ніколи їх іще не бачив. Сон десь дівся, я прилип до вікна, не приховуючи свого захоплення побаченим. Вранішні Карпати з туманами, що спускаються з гір і застрягають у лісах, дуже заворожують. І чим, питається — ліс як ліс, ну великі каменюки, але ні.

Через деякий час ми вилізли із поїзда. Вчителька підколола, сказавши, що по нас приїде двоповерховий автобус Мерседес, але, натомість, ми отримали одноповерховий газенваген системи ЛАЗ. І ми поїхали кудись вглиб гір, до санаторію.

Сторінки