Як виявилося, вчора (в п’ятницю, тобто, бо я пишу уже за північ) був міжнародний день фотографа. Я цього не знав, але, тим не менше, фотографував і святкував. Як я фотографував — ви побачите, як я святкував — не побачите, хоча деякі фотографії таки будуть.

Отже, почалося все з того, що мене покликали прокататися в Софіївку — хоча я там був уже три рази, це четвертий, проте я там не був іще з новим фотоапаратом. А так як Софіївка — баянний-перебаянний парк, перефотографований вздовж і в поперек, то я поставив собі завдання зняти якомога небаянніші кадри. Завдання ускладнювалося обмеженням часу і тим, що я був з групою, а не тинявся сам по парку.

1. Альтанка у всіх на виду, тому баян.

Альтанка на скелі в Софіївці

Колись я трішки пробував займатися енікеєм — ходив до людей, заставляв їх комп’ютери нормально працювати. Спочатку до знайомих, а потім до не дуже знайомих. А ще пізніше я взагалі відмовився від цієї ідеї.

По перше, налаштовувати комп’ютер людям, які не вміють ним користуватися і не навчаються, собі дорожче — через тиждень вони нахапаються всяких mail.ru агентів та іншої зарази і будуть телефонувати знову. Можна було-б пояснити, що вони роблять не так, але так як люди навчатися не хочуть, то це марна справа. Особливо, якщо там неповнолітні діти, які тримають за пазухою мільйон іграшок. Поставити адміністративні обмеження

По друге, купувати ліцензійний софт ніхто, звісно, не хоче, очікують, що я принесу свій диск із піратською віндою. Я завважав таку справу досить стрьомною — ставити контрафактний софт незнайомим людям.

Звісно, є люди, у яких виходить усе це робити і ввічливо чи не дуже посилати ламерів, але я до таких не належу.

Уже певний час хочу написати цей допис, аж ось іще один знайомий фотоманіяк розжився на бюджетну дзеркалку, тому вирішив таки написати. Спробую описати переваги та недоліки використання цього виду фотокамер для любителів на основі власного досвіду, приводячи певну, розумну на мою думку, аргументацію. Мною написане стосуватися буде, звісно, любительських дзеркалок.

Зазвичай, прийнято починати із позитивного, проте я почну із недоліків, бо їх нарахував небагато. Отже, не купуйте дзеркальну фотокамеру, якщо вас не влаштовує:

  • Розміри: фотокамеру не можна тягати із собою як мобілку всюди, вона не поміщається в кишені. Іще для неї бажано окремий кофр. Маса в апарата теж може бути не маленькою, проте любительська модель не настільки велика і для чоловіка не важко тягати її з собою. Для жінки — теж.
  • Маленький діапазон фокусних відстаней у об’єктивів. Ми звикли до 15-30 кратного оптичного зуму в мильниць, забудьте. Якщо хочете покрити цей діапазон, носіть із собою 2-3 об’єктиви, бо у кожного 3-6 кратний діапазон. Є 10-кратні "ультразуми" — наприклад Nikkor 18-200 VR, є і більше, проте вони дорогі — $600-700, а це вартість любительської дзеркалки. Проте, майте на увазі, що мильнички-ультразуми надзвичайно темні і, навіть, у пасмурну погоду, не кажучи про вечір, йому може не вистачити освітлення. З іншого боку, якщо ви не фотографуєте на великий плакат (а ми говоримо про любительську зйомку), то цілком доступна комбінація камери Nikon D3200 з 24 МП сенсором із склом Nikkor 18-105 VR дозволить вам комбінувати оптичний зум із кропом зображення, дозволяючи діставати все те, що і великим мильничним зумом.

Тобто, якщо недолік із масою та розмірами є безумовним, то із невеликим діапазоном фокусних відстаней — дуже спірним. Тепер перейдемо до переваг:

  • Світлочутливість: навіть бюджетні дзеркалки дозволяють цілком нормально знімати на ISO 1600-3200, а то і більше. Це дозволяє орудувати ними там, де використання спалаху є недоречним.
  • Швидкість фокусування.
  • Автономність — як не дивно, хоч і великі розміри. Справа у тім, що енергія батареї не витрачається на транфокацію, яка робиться вручну, крім того, кадрування відбувається через оптичний видошукач, що економить енергію на екрані. Крім того, мильничка постійно ховає і висуває об’єктив, як равлик ріжки, на що теж витрачається енергія. Це була теорія — практика полягає в тому, що вдень, без спалаху, на моїй D5100 можна наклацати до 1000 кадрів на штатній батареї — я на Дніпрі назнімав понад 860 і заряд іще залишився. Вкиньте до кофра запасну батарею (близько 300 грн.) і зможете їхати кудись далеко.
  • Оптична стабілізація. У Nikon'івських VR-об’єктивів вона гарно працює. З рук цілком реально зняти на 1/10 c., правда треба менше пити гарно тримати руками. Крім того, значення має те, що при кадруванні через видошукач, ви тримаєте камеру коло голови, що легше і стабільніше, ніж на витягнутих руках при кадруванні через екран.
  • Ергономіка — великі розміри корпусу мають свій плюс — камера зручно лягає в руку виступом на правій стороні. Крім того, великі розміри дозволяють винести на корпус більше елементів керування, що дозволяє менше лазити по менюшках.
  • Можливість прикрутити нейтральний захисний фільтр на об’єктив. Його можна відкрутити вдома і легко почистити, тоді як переднє скло об’єктиву залишається завжди чистим. Вартість такого скельця — від 70 грн.

У користувачів мильничок побутує хибна думка про те, що дзеркалка складна у освоєнні. Так, дійсно, там можна знайти більше функцій, проте зовсім не обов’язково так відразу освоїти їх усіх. Диск перемикання режимів практично той самий, кнопка спуску — теж, тільки трансфокацію руками треба крутити, от і вся різниця.

Ну і на останок — альтернативи. Є системні фотокамери, які компактніші за рахунок відсутності дзеркала. Проте недорогі моделі типу Nikon 1 все-ж ближчі до мильничок, а ті, що мають APS-С матрицю і можуть тягатися із дзеркалками — вартість мають теж цілком дзеркальну.

Отже, сподіваюся, що моя писанина комусь допоможе визначитися із напрямком придбання.

Сьогодні допис на культурну тему — про електронний пристрій. Якщо хочете, щоб всі мої дописи були на культурні теми, а не про депутатів, наших чи європейських, коментуйте тут.

Отже, вважається, що Apple своїм iPhone та iPad змінив вигляд сучасного мобільного ґаджета — він став схожий просто на екран — майже ніяких елементів не виступає в сторони і велика діагональ. 7", 10", вже навіть більше роблять — 12-13". Крім того, мобільні комп’ютери надзвичайно здешевіли і пішли в широкі маси і тепер призначені більше для розваг та відпочинку. Звісно, не обходиться без бізнес-моделей, проте спочатку Angry Birds, а потім Plants VS Zombies міцно зайняли свої місця на ваших сенсорних екранах.

Вчора, разом із GPS-приймачем, мені потрапив до рук інший пристрій, який допоможе повернутися у, здається таке недалеке минуле, яке, насправді, вже дуже далеке в плані технологічному — до 2007 року, коли вийшов iPhone. Якими-ж тоді були мобільні комп’ютери? Хто були їх користувачі? В принципі, нічого принципово нового iPhone в собі не ніс, він просто дав поштовх. Уже були смартфони і сенсорні екрани. Ну, так, менші за розмірами, не мали стільки пам’яті, такої популярності. Це ми розглянемо на прикладі Dell Axim X30.

Dell Axim X30

Називається це задоволення PDA — Personal Digital Assistant. Пристрій практично десятирічної давності, на той час дуже крута цяцька, судячи із відгуків та оглядів того часу. Мені в руки потрапила найдорожча, бізнес-орієнтована модифікація — процесор з частотою 624 МГц (одноядерний!!!!111один), 64 МБ мізків і 64 МБ флеш-пам’яті із якої користувачеві доступно 30. Екран діагоналлю 3,5" і з роздільною здатністю 240х320 точок — Retina тоді ще і не пахло. Ну і на борту знаходиться Windows Mobile 2003 SE. Телефонувати він не уміє, чисто кишеньковий комп’ютер. В комплекті також постачалася база для заряджання і приєднання до комп’ютера, проте я її до дому не взяв, бо в рюкзаку було обмаль місця, а без неї можна обійтися. Вартість нового на початку продаж — десь $350.

Пристрій давно не вмикався, тому в мене багато часу пішло щоб зарядити акумулятор. Ну і врешті побачив стартовий екран — Today по їхньому, в якому були нагадування, записки, контакти, повідомлення. Тобто, відразу видно, що система являє собою органайзер для ділової людини. Але я людина не ділова, проте хочеться якоїсь користі з цього пристрою видобути — для початку, підключити його до інтернетів. З цим вийшов великий облом, бо WPA2 з його шифруванням не підтримується на апаратному рівні. Bluetooth запрацював, на ноутбуці я скачав якогось інженерного калькулятора, якого передав на пристрій і встановив. Тут виявилося, що нічого серйозного на 30 МБ я не встановлю — ні мап, ні гри великої. Вільної флешки у мене також немає, тому поки що пограємо в косинку.

Dell Axim X30

До речі, вбудованого GPS також немає, проте вчора я показав, що це не проблема, як роздобуду картку пам’яті, то спробую встановити навігацію. Що ще можна ним робити? Є урізаний мобільний офіс, Word, Excel. Є мультимедіа, можна читати книжки, слухати музику. В тім, практично те саме можна і на моєму телефоні, тільки екран трішки менший. Тому на даний момент цей пристрій — просто іграшка, яка повертає нас у ті часи, коли кишеньковий комп’ютер — це було круто і дорого, а у Apple із маленьких пристроїв був хіба що iPod

Ось потрапив мені до рук зовнішній GPS-модуль GPSlim 236, про що я зараз і напишу. Звісно, сьогодні можна сказати, що купувати такий пристрій немає сенсу, оскільки у вас уже є 4-6" смарт-лопата із мапами від Гугля чи Нокії на борту і власним GPS-сенсором. Навіть моя убога кнопкова Nokia C5-00 і та це все має, при чому, мапи можна закешувати через домашній безлімітний інтернет щоб в дорозі не витрачати дорогі мобільні мегабайти.

Проте, якщо у вас є мобільний пристрій без GPS — недорогий планшет чи нетбук, або вбудований GPS-датчик вашого пристрою не працює належним чином, от як на моєму телефоні, то використання зовнішнього GPS-сенсора буде розумним.

GPSlim 236

Отже, невеличка коробочка із власним акумулятором (заряджається через mini-USB), трьома індикаторами — GPS, Bluetooth та Battery, гніздом для зовнішньої антени (можна і без неї) та вимикачем. Агрегатується із будь яким пристроєм, де є Bluetooth та операційна система. Зокрема, нормально запрацювало із Nokia, де з’явилося у вигляді пункту меню поруч із вбудованим GPS-приймачем та навігацією через мережі. На вулиці пристрій знайшов положення моментально, в приміщенні трішки думав.

На сайті виробника є древні драйвери під Linux, іще під ядро 2.4 і я не думав, що приймач вдасться подружити із ноутбуком. Проте без них обійшлося, я легко нагуглив інструкцію і після нехитрих маніпуляцій із прописуванням MAC-адреси пристрою в конфігураційний файл та запуском потрібних сервісів, ноутбук дізнався, де він знаходиться — протоколи то стандартизовані. Для візуалізації свого розташування я встановив програму FoxtrotGPS, що підтягує на вибір карти із Open Street Maps, Google Maps іще якогось там сервісу.

GPS on laptop

Пристрій не новий — років 4-5, напевне. До мене потрапив без упаковки, тому точно не скажу. В свій час коштував не мало — до кілогривні. Спробую потягати GPS-приймач із собою в подорожі, подивлюся, наскільки гарно та чітко він працюватиме. А завтра буде розповідь про іще один пристрій, не перемикайтеся.

Я, коли користувався PicasaWeb, навіть був видалив профіль із Google+ (я ним все одно не користуюся), оскільки він псував галерею, заміняючи класичний інтерфейс на свій. Але, нещодавно, в Google зжалилися над ретроманами і зробили посилання, за яким можна перейти на класичну PicasaWeb. Якщо ви його не побачили, можна дописати щось таке — https://picasaweb.google.com/home?noredirect=1. Тоді вас не буде закидати в галерею Google+

В рунеті популярним мемом є вислів "Звалити з Рашки" із поросятком Пьотром на картинці. Цей мем символізує бажання багатьох громадян залишити країну і оселитися та влаштуватися на роботу десь в благополучних Європах чи північній Америці. Звалити від безладу — від неякісної медицини, від корумпованих чиновників, від поганих доріг, від бандюків. Декому це вдається — при наявності достатньої суми грошей, здоров’я, чи потрібної там кваліфікації — у кого як вийшло. Хтось фізично батрачить на плантаціях, а хтось, маючи освіту та потрібну спеціальність, сидить в кондиціонованому офісі. Україна в цьому плані мало чим відрізняється, просто свого мему для цього явища не придумали.

Так от, приїздить такий громадянин за кордон і, на перших порах, отримує культурний шок. Перехожі сміття кидають до урн, водії культурні і зайвий раз не сигналять, залізниця ходить більш-менш вчасно і поїзди як-би чисті, чиновник вирішив справу відвідувача за 15 хвилин без зайвих рухів. Відчувши радість від нового життя, оглянувшись та обжившись, обертають емігранти свої очі назад, на неньку Україну. А там — ліс з вовками погані дороги, корумповані чиновники, брудні поїзди. Шкода їм стає їх співгромадян, які залишилися на рідній землі жити. Але що-ж ти вдієш звідси? Можна повчити земляків, як правильно жити — ми-ж надивилися, як тут гарно живуть. Але чому вчити-то? Культурні люди і на Україні сміття на тротуар не кидають, сидіння в поїзді не паплюжать, безбілетниками в трамваї не їздять, на дорозі поводять себе нормально, а некультурним якось глибоко байдуже, що там говорять ті емігранти.

Шкода стає емігрантам культурних людей, треба-ж їх чомусь навчити. Наприклад навчити тому, що маршрутки — це зло, треба їх заборонити, бо в цивілізованих Європах іздять на великих автобусах; пільговики — це теж зло, треба дати їм більшу пенсію чи стипендію і відібрати пільги, а ще в Європах всі їздять в сидячих вагонах, тоді як бідні українці катаються в купе та плацкарті. Коротше, є чого навчити. А ще в лексиконі з’являється слово "совок", щоб показати свою зверхність на тими, хто не був такий удалий і не виїхав жити до цивілізованої країни.

І, ніби, праві емігранти в своїх повчаннях, але забувають вони дещо. Забувають про те, що розвинені країни, де вони зараз живуть, до свого благополуччя йшли десятиліттями чи століттями — не може і Україна так відразу стати цивілізованішою. Рано чи пізно стане, noddeat обіцяв, що через 30 років. І що ті блага, які вони щодня бачать на вулицях — то лише наслідки, під якими стоять купа причин. І така сама купа причин стоїть під нашими негараздами. І в цих причинах варто розібратися, а не просто казати "ви живете не так, дивіться, як треба жити". Наприклад, якщо заборонити маршрутки, то спочатку треба подумати, де візьмуться автобуси. Якщо замінити спальні вагони сидячими, то спочатку треба подумати про тих пасажирів, які з вокзалу мають іще далеко добиратися до дому, а після 20-ї їм уже нічим добратися. Або немає можливості добратися із дому до вокзалу на 6 ранку. А якщо приймати якийсь закон, то треба подумати, яким чином буде забезпечено його виконання.

Коротше, процес розвитку країни — складний і тривалий і клавіатурними порадами із сторони тут не зарадиш — варто емігрантам з цим змиритися.

З точки зору астрофізики, пояснення не вірне але як порівняння все-ж цікаве:

xxx: Интересный факт. Чтобы фотону долететь от ядра солнца, до края Солнца потребуется примерно год. А от солнца до Земли - 8 минут.

yyyy: Напоминает автодороги в Москве
b #423205

Там один знайомий все кричить про open source, мовляв, це круто. Не знаю, як кому, а мені воно не імпонує. Отже, конкретна ситуація — я хочу політати в FlightGear. На бінарному дистрибутиві це відбувається наступним чином:

  • Скачав гру
  • Встановив
  • Полетів.

Але для Debian Wheezy не поклали потрібних пакунків, тому довелося качати пакунки з вихідними кодами, що мало наступний вигляд:

  • Скачати та розпакувати пакунки
  • Встановити інструменти — cmake, autotools, інше
  • Встановити деякі девели
  • Почитати INSTALL із пакунку
  • Запустити команду конфігурації
  • Почитати повідомлення про помилку і доставити іще девелів, яких бракує
  • Запустити команду конфігурації іще раз
  • Почитати повідомлення про помилку і зрозуміти, що збирач лається на кривий код
  • Спробувати те саме, тільки за допомогою автоматичного скрипту
  • Почитати повідомлення про помилку і доставити іще девелів
  • Знову почитати повідомлення про помилку, де скрипт лається на відсутність щойно встановлених девелів
  • Нікуди ми сьогодні не летимо
Увага! Цей допис містить багато незрозумілих слів та кодів і призначений лише для тих, хто хоче гарно оформлювати свої матеріали і готовий потратити на це час.

Пропоную вашій увазі матеріал про те, як зробити гарну плашку для статті в блозі. Власне, я наведу зразок HTML-коду і поясню, з чого він складається, щоб ви могли замінити мої параметри на свої. Цей спосіб підійде для будь-якого ресурсу, де допускається свій HTML-код у дописах і не фільтрується параметр style. Раніше в LiveJournal також не фільтрувався параметр class, тому можна було загнати свій код у CSS-стилі і не писати його щоразу у новому дописі.

Отже, код плашки, що ви бачите вище, має наступний вигляд:

<div style="min-height:115px; margin: 10px; padding: 10px 10px 10px 140px; background-image:url(http://img18.imageshack.us/img18/2677/19z.png); background-position: 10px 10px; background-repeat: no-repeat; background-color: yellow; border: 2px solid red; font-size:14pt;">Увага! Цей допис містить багато незрозумілих слів та кодів і призначений лише для тих, хто хоче гарно оформлювати свої матеріали і готовий потратити на це час.</div>

Цей код можна скопіювати до себе в блог, чи куди там захочете. Як ви вже зрозуміли, замість мого тексту можна вставити свій, оскільки він не є частиною коду. Знаходиться він усередині тегу div (блок), у відкриваючій частині якого написано style="купа_незрозумілих_літер". От їх ми і розглянемо.

  • min-height:115px; — мінімальна висота блоку у пікселях, якщо текст не заповнює його повністю. Зроблено для того, щоб вміщався графічний знак. Якщо ви захочете використати зображення іншої висоти, можете змінити цей параметр, якщо у плашці достатня кількість тексту.
  • margin: 10px; зовнішні відступи плашки.
  • padding: 10px 10px 10px 140px; внутрішні відступи плашки. Остання цифра — відступ від лівого краю, зроблено великим, щоб текст не наклазив на графічний знак. Якщо ви використовуєте зображення інших розмірів, змініть цю цифру.
  • background-image:url(...); посилання на зображення із вашим знаком.
  • background-color: yellow; колір фону. Список кольорів у HTML можна знайти тут.
  • border: 2px solid red; товщина у пікселях, тип (solid/dotted/none) та колір границі плашки.
  • font-size:14pt; розмір шрифту у пунктах, як у M$ Word. Окрім цього можна дописати color: red — колір тексту.

Насправді, там можна дописати набагато більше, список можливих опцій великий. Якщо будуть запитання або побажання до наявного дизайну — пишіть.

Сторінки