1. Сьогодні я покажу вам камінці, камінчики, каменюки, маленьку змію та трішки краєвидів. Назвемо це все гора Маковиця — вона маленька, немає і кілометра над рівнем моря. А ще із неї видно, як закінчуються Карпати. Ну і ще тут є стежки Довбуша — еколого-пізнавальний маршрут, на який ми, навіщось, взяли екскурсовода.

Парковий знак

Я не дуже часто буваю у всяких генделиках, кафешках, ресторанах — а в бар потрапляти якось і не доводилося. На днях мені показали, що фраза "пити все, що горить" тут набуває буквального значення — іще попередили, що самбука не п’ється в таких кількостях, в яких я можу спожити звичайну горілку.

Самбука горить

В попередні дні я викладав маленькі дописи про гойдалки, про Прутець, про карпатські "джипи", сьогодні-ж приготуйтеся узріти щось значно серйозніше. Автор витерпів екстремальну поїздку в кузові ЗіЛ-131, відчув себе мішком з піском, щоб ви, відкинувшись на спинку крісла©, в цьому дописі побачили неймовірні красоти Ліснівського хребта та його околиць, познайомилися із побутом полонинного господарства, порвали шаблони, дізнавшись цікавий факт про папєрєдніка і побачили як приганяють та доять отару овець.

1. Ліснівський хребет з його полонинами відкриває туристам неймовірні красоти навколишніх Карпат.

Ліснівський хребет

Продовжуємо наш відпочинок у Карпатах і сьогодні ви дізнаєтеся, куди можна прогулятися не надовго в околицях Микуличина та як постраждав мій зад.

1. Для привертання уваги — фото каменюк на річці Прутець Чемегівський, що впадає у Прут у центрі Микуличина.

Камінці на Прутці Чемегівському

Йдемо ми, якось, до Костелу, а тут таке:

Мегагойдалка

Наступного дня у нас був вихід на гору Костел, яка трішки вища за Свинянку, на неї дещо важче виходити і вершина її скеляста — власне, та скеля вважається найвищою в Карпатах.

1. Якщо Свинянка фактично нависала над нами, до до Костелу довелося топати в інший бік села, кілометрів з чотири. Ось село з іншого боку і та вершина, де ми були минулого дня.

Микуличин і Свинянка

Легка, завуальована реклама тої садиби, де ми жили.

Отже, я писав, що по курортній лінії Надвірна — Ворохта — Буковель по трасі місцеві жителі набудували дуже багато готельчиків та приватних садиб. Про життя в одній із них піде мова — садиба зеленого туризму "У Богдана". Я так і не зрозумів концепції господаря "садиба зеленого туризму", проте, якщо ви приїхали сюди для готельного відпочинку — можете далі не читати. Тут немає "дєвачєк на рєцепшєнє" (ну, Марійка є), більярду, бару, басейну, нічного клубу, дитячого майданчика і всього того, чим наповнені великі готелі та круїзні лайнери.

Але якщо ваша мета — перш за все Карпати і вам треба десь заночувати, нормально поїсти (не сухий пайок та мівіна), випрати одяг перед наступною вилазкою кудись — можете продовжувати читати.

1. Садиба знаходиться в центрі села, неподалік від автостанції та магазинів, проте на певній відстані від траси, тому потік автомобілів не заважатиме вашому відпочинку. Складається із будинку, котеджів та дерев’яного будиночку, якого на фото немає. Кімнати на 2-4 місця, можна заселитися і з дівчиною, і з сім’єю чи просто з товаришами.

Котедж у Богдана

1. Ми знову виходимо до залізниці, але не для того, щоб зловити дизеля, а просто звідти починаються пішохідні маршрути на найближчі вершини. І просто поруч із нами простенький-препростенький маршрут на гору Свинянка з вершиною на рівні щось над 1100 м. Не забуваємо, що Микуличин розташований десь від 750 м, тому це підйом для розім’ятися, все-ж тільки приїхали.

Залізниця в Микуличині

Поки бідні громадяни Європейської Унії кантуються у сидячих поїздах, я, зовсім не солідарно з ними, сідав у купейний вагон нічного потягу "Прикарпаття" до Івано-Франківська. Не скажу, що там супер, проте туалети, принаймні, чисті, постіль — теж, світло працює і, навіть, кондиціонер працює — хоча, тільки на ходу. В тім, я розраховував на те, що зможу поспати, щоб на наступний день свіжим та бадьорим прибути по нові враження у Карпати. Отже, кишенькові боти вже починають хазяйнувати у мене у блозі, за вікном мелькають краєвиди Ірпеня та Бородянки, а я стелюся на верхній полиці. Квитки влітку треба купувати за місяць. Але я довго сподівався, що зі мною хтось поїде, тому взяв пізно. За те, що зі мною не поїхали, я щодня телефонував їм і розказував, як тут добре — може жабка жим-жим.

1. Звісно, поїзд — не рідне ліжко, проте рано-вранці я не був змореним, вліз із великою сумкою до бусика і поїхав до села Микули́чин.

Світанок в Микуличині

Сторінки