Великі набори фотографій я заливаю на майданчик, де є мій блог, а от різні дрібнички, щоб швидше, заливав спочатку на radikal.ru, потім на ImageShack.us. На разі обидва сервіси вважаються мною гуаном — перший уже давно, а другий — не давно, коли замість опублікованих зображень з’явилася заглушка Media is not available. Буду пробувати flickr, так як Picasa мені, чомусь, не зручна.

Нещодавно я писав про новий ноутбук Acer, сьогодні напишу про старий. Не стільки напишу, як покажу фотографії.

AcerNote Light

... важить в архіві менше 150 КБ (кіло, не гіга), кросплатформова (за умови, якщо у вашій платформі є підтримка HTML 5), має мінімальні системні вимоги (можна запускати і на планшеті, бажано, тільки, щоб екран був HD), а все тому, що для рендерингу зображення вона використовує новий GEFORCE GTX 780 зорову зону людського мозку. Тому, якщо до комп’ютера системні вимоги мінімальні, то гравець повинен мати розвинену графічну уяву.

А ще ця гра відібрала у мене два вечори — застряг, доки не пройшов. При чому, якби її із тим-же сюжетом зробити у традиційному вигляді на 3D рушії, то міг-би навіть і не глянути. Отже, мова йде про A Dark Room — іграшку із текстовим інтерфейсом, написану на HTML 5 + JavaScript, яку нещодавно приніс на ЛОУ Володимир М. Лісівка. Відповідно, в неї можна грати на будь-якому пристрої, на якому можна відкрити, наприклад, GMail чи якісь подібні важкі AJAX-сайти. Іще одна особливість — A Dark Room можна зберегти на локальному носії — гра не має серверної частини. Гра безкоштовна, GPLv3, можна вільно розповсюджувати і розміщати у себе на сайті.

Сама гра мені видалася сумішшю Civilization із Stalker — з одного боку потрібно перейматися про людей та ресурси і розбудовувати село, з іншого — лазити по небезпечним околицям, відстрілюючи небезпечних тварюк та бандитів. Але, спочатку, коли ти тільки починаєш грати, тобі взагалі нічого не зрозуміло — що за гра, який сюжет, нічого — лише коротко описується обставини і пару кнопок для дій.

Під катом — спойлер!

Позавчора до мене наскочили гості і я мав клопоту чимось їх розважати, зокрема, показати, що Біла Церква — це не якийсь Богом забутий райцентр, а цілком цікаве, культурне та древнє місто — навіть старіше за якийсь там Львів. І що, окрім генделиків у БрУМі, тут є ціла купа самих різноманітних інших генделиків на що подивитися і чим зайнятися. Я уже мав досвід вдалого супроводження гостей по місту — його навіть назвали чистим та охайним. Цього разу я пригадав, що колись недорого катався на катамарані, якого можна було взяти коло рятувальної станції за міським пляжем. Але їх там не виявилося, проте коло невеликої пристані стояв страшненького вигляду теплоходик Юр’їв і пропонував за 30 гривень цілу годину катати по Росі. Що теж дешевше, ніж у Києві. Сам теплоходик я не сфотографував, але гадаю, якщо схочете — то знайдете, там він один, на відміну від цілого шобла прогулянкових плавзасобів на Поштовій площі. Отже, ми в нього сіли.

1. На верхньому майданчику виявилися рятувальні круги, що вселяло надію благополучно дістатися до берега. Як виявилося, на борту навіть туалет є, хоча я туди не заходив.

Пристань на Росі

Отже, сьогодні я покажу решту фотографій живності, побаченої мною. Далі підуть більш екзотичні птахи. Хоча, папуги наявні у наших зоомагазинах, тому назвати їх екзотикою язик не повертається.

1. Вони тут різнокольорові і різних розмірів. Здебільшого, знаходилися зверху на гілках.

Чотири папуги

Вчора у допис про Софіївку потрапили верблюди і лише один читач, виявляється, там був і висловився про те, що верблюдів там як-би бути не повинно. Насправді, то був такий ненав’язливий тізер до наступного допису — окрім Софіївки я побував у невеликому зоопарку, чи то пташнику. Власне, тварин там мало, а от птахів величезна кількість. Ось про це піде сьогодні мова. Всього 34 фотографії у двох дописах, всі можна клацати до розміру 1600 точок по довшій стороні — викладати повнорозмірні я сенсу не бачу.

1. Верблюд дуже високий і горби хитаються під час ходи. Взагалі, там була можливість на них покататися, але через дощик від ідеї довелося відмовитися.

верблюд

Як виявилося, вчора (в п’ятницю, тобто, бо я пишу уже за північ) був міжнародний день фотографа. Я цього не знав, але, тим не менше, фотографував і святкував. Як я фотографував — ви побачите, як я святкував — не побачите, хоча деякі фотографії таки будуть.

Отже, почалося все з того, що мене покликали прокататися в Софіївку — хоча я там був уже три рази, це четвертий, проте я там не був іще з новим фотоапаратом. А так як Софіївка — баянний-перебаянний парк, перефотографований вздовж і в поперек, то я поставив собі завдання зняти якомога небаянніші кадри. Завдання ускладнювалося обмеженням часу і тим, що я був з групою, а не тинявся сам по парку.

1. Альтанка у всіх на виду, тому баян.

Альтанка на скелі в Софіївці

Колись я трішки пробував займатися енікеєм — ходив до людей, заставляв їх комп’ютери нормально працювати. Спочатку до знайомих, а потім до не дуже знайомих. А ще пізніше я взагалі відмовився від цієї ідеї.

По перше, налаштовувати комп’ютер людям, які не вміють ним користуватися і не навчаються, собі дорожче — через тиждень вони нахапаються всяких mail.ru агентів та іншої зарази і будуть телефонувати знову. Можна було-б пояснити, що вони роблять не так, але так як люди навчатися не хочуть, то це марна справа. Особливо, якщо там неповнолітні діти, які тримають за пазухою мільйон іграшок. Поставити адміністративні обмеження

По друге, купувати ліцензійний софт ніхто, звісно, не хоче, очікують, що я принесу свій диск із піратською віндою. Я завважав таку справу досить стрьомною — ставити контрафактний софт незнайомим людям.

Звісно, є люди, у яких виходить усе це робити і ввічливо чи не дуже посилати ламерів, але я до таких не належу.

Уже певний час хочу написати цей допис, аж ось іще один знайомий фотоманіяк розжився на бюджетну дзеркалку, тому вирішив таки написати. Спробую описати переваги та недоліки використання цього виду фотокамер для любителів на основі власного досвіду, приводячи певну, розумну на мою думку, аргументацію. Мною написане стосуватися буде, звісно, любительських дзеркалок.

Зазвичай, прийнято починати із позитивного, проте я почну із недоліків, бо їх нарахував небагато. Отже, не купуйте дзеркальну фотокамеру, якщо вас не влаштовує:

  • Розміри: фотокамеру не можна тягати із собою як мобілку всюди, вона не поміщається в кишені. Іще для неї бажано окремий кофр. Маса в апарата теж може бути не маленькою, проте любительська модель не настільки велика і для чоловіка не важко тягати її з собою. Для жінки — теж.
  • Маленький діапазон фокусних відстаней у об’єктивів. Ми звикли до 15-30 кратного оптичного зуму в мильниць, забудьте. Якщо хочете покрити цей діапазон, носіть із собою 2-3 об’єктиви, бо у кожного 3-6 кратний діапазон. Є 10-кратні "ультразуми" — наприклад Nikkor 18-200 VR, є і більше, проте вони дорогі — $600-700, а це вартість любительської дзеркалки. Проте, майте на увазі, що мильнички-ультразуми надзвичайно темні і, навіть, у пасмурну погоду, не кажучи про вечір, йому може не вистачити освітлення. З іншого боку, якщо ви не фотографуєте на великий плакат (а ми говоримо про любительську зйомку), то цілком доступна комбінація камери Nikon D3200 з 24 МП сенсором із склом Nikkor 18-105 VR дозволить вам комбінувати оптичний зум із кропом зображення, дозволяючи діставати все те, що і великим мильничним зумом.

Тобто, якщо недолік із масою та розмірами є безумовним, то із невеликим діапазоном фокусних відстаней — дуже спірним. Тепер перейдемо до переваг:

  • Світлочутливість: навіть бюджетні дзеркалки дозволяють цілком нормально знімати на ISO 1600-3200, а то і більше. Це дозволяє орудувати ними там, де використання спалаху є недоречним.
  • Швидкість фокусування.
  • Автономність — як не дивно, хоч і великі розміри. Справа у тім, що енергія батареї не витрачається на транфокацію, яка робиться вручну, крім того, кадрування відбувається через оптичний видошукач, що економить енергію на екрані. Крім того, мильничка постійно ховає і висуває об’єктив, як равлик ріжки, на що теж витрачається енергія. Це була теорія — практика полягає в тому, що вдень, без спалаху, на моїй D5100 можна наклацати до 1000 кадрів на штатній батареї — я на Дніпрі назнімав понад 860 і заряд іще залишився. Вкиньте до кофра запасну батарею (близько 300 грн.) і зможете їхати кудись далеко.
  • Оптична стабілізація. У Nikon'івських VR-об’єктивів вона гарно працює. З рук цілком реально зняти на 1/10 c., правда треба менше пити гарно тримати руками. Крім того, значення має те, що при кадруванні через видошукач, ви тримаєте камеру коло голови, що легше і стабільніше, ніж на витягнутих руках при кадруванні через екран.
  • Ергономіка — великі розміри корпусу мають свій плюс — камера зручно лягає в руку виступом на правій стороні. Крім того, великі розміри дозволяють винести на корпус більше елементів керування, що дозволяє менше лазити по менюшках.
  • Можливість прикрутити нейтральний захисний фільтр на об’єктив. Його можна відкрутити вдома і легко почистити, тоді як переднє скло об’єктиву залишається завжди чистим. Вартість такого скельця — від 70 грн.

У користувачів мильничок побутує хибна думка про те, що дзеркалка складна у освоєнні. Так, дійсно, там можна знайти більше функцій, проте зовсім не обов’язково так відразу освоїти їх усіх. Диск перемикання режимів практично той самий, кнопка спуску — теж, тільки трансфокацію руками треба крутити, от і вся різниця.

Ну і на останок — альтернативи. Є системні фотокамери, які компактніші за рахунок відсутності дзеркала. Проте недорогі моделі типу Nikon 1 все-ж ближчі до мильничок, а ті, що мають APS-С матрицю і можуть тягатися із дзеркалками — вартість мають теж цілком дзеркальну.

Отже, сподіваюся, що моя писанина комусь допоможе визначитися із напрямком придбання.

Сьогодні допис на культурну тему — про електронний пристрій. Якщо хочете, щоб всі мої дописи були на культурні теми, а не про депутатів, наших чи європейських, коментуйте тут.

Отже, вважається, що Apple своїм iPhone та iPad змінив вигляд сучасного мобільного ґаджета — він став схожий просто на екран — майже ніяких елементів не виступає в сторони і велика діагональ. 7", 10", вже навіть більше роблять — 12-13". Крім того, мобільні комп’ютери надзвичайно здешевіли і пішли в широкі маси і тепер призначені більше для розваг та відпочинку. Звісно, не обходиться без бізнес-моделей, проте спочатку Angry Birds, а потім Plants VS Zombies міцно зайняли свої місця на ваших сенсорних екранах.

Вчора, разом із GPS-приймачем, мені потрапив до рук інший пристрій, який допоможе повернутися у, здається таке недалеке минуле, яке, насправді, вже дуже далеке в плані технологічному — до 2007 року, коли вийшов iPhone. Якими-ж тоді були мобільні комп’ютери? Хто були їх користувачі? В принципі, нічого принципово нового iPhone в собі не ніс, він просто дав поштовх. Уже були смартфони і сенсорні екрани. Ну, так, менші за розмірами, не мали стільки пам’яті, такої популярності. Це ми розглянемо на прикладі Dell Axim X30.

Dell Axim X30

Називається це задоволення PDA — Personal Digital Assistant. Пристрій практично десятирічної давності, на той час дуже крута цяцька, судячи із відгуків та оглядів того часу. Мені в руки потрапила найдорожча, бізнес-орієнтована модифікація — процесор з частотою 624 МГц (одноядерний!!!!111один), 64 МБ мізків і 64 МБ флеш-пам’яті із якої користувачеві доступно 30. Екран діагоналлю 3,5" і з роздільною здатністю 240х320 точок — Retina тоді ще і не пахло. Ну і на борту знаходиться Windows Mobile 2003 SE. Телефонувати він не уміє, чисто кишеньковий комп’ютер. В комплекті також постачалася база для заряджання і приєднання до комп’ютера, проте я її до дому не взяв, бо в рюкзаку було обмаль місця, а без неї можна обійтися. Вартість нового на початку продаж — десь $350.

Пристрій давно не вмикався, тому в мене багато часу пішло щоб зарядити акумулятор. Ну і врешті побачив стартовий екран — Today по їхньому, в якому були нагадування, записки, контакти, повідомлення. Тобто, відразу видно, що система являє собою органайзер для ділової людини. Але я людина не ділова, проте хочеться якоїсь користі з цього пристрою видобути — для початку, підключити його до інтернетів. З цим вийшов великий облом, бо WPA2 з його шифруванням не підтримується на апаратному рівні. Bluetooth запрацював, на ноутбуці я скачав якогось інженерного калькулятора, якого передав на пристрій і встановив. Тут виявилося, що нічого серйозного на 30 МБ я не встановлю — ні мап, ні гри великої. Вільної флешки у мене також немає, тому поки що пограємо в косинку.

Dell Axim X30

До речі, вбудованого GPS також немає, проте вчора я показав, що це не проблема, як роздобуду картку пам’яті, то спробую встановити навігацію. Що ще можна ним робити? Є урізаний мобільний офіс, Word, Excel. Є мультимедіа, можна читати книжки, слухати музику. В тім, практично те саме можна і на моєму телефоні, тільки екран трішки менший. Тому на даний момент цей пристрій — просто іграшка, яка повертає нас у ті часи, коли кишеньковий комп’ютер — це було круто і дорого, а у Apple із маленьких пристроїв був хіба що iPod

Сторінки