Більш, ніж два роки тому я показував садибу в селі Буки́ і велику жабу із чугунію, чи з чого її там виготовили. Ось іще її фотографія тижневої давності цієї-ж жаби. Але щось уже було не так.

Велика жаба в Буках

Сьогодні хочу підвести підсумки по Карпатах — наразі, матеріал вичерпано. Впродовж сімнадцяти довгих днів, щоразу я вас радував новими фотографіями, а ви мене — коментарями. Ярко навіть назвав це погодинними фотозвітами. Можна так сказати, відчув себе тревел-блогером. Тобто, я і раніше публікував фотографії з поїздок і ще публікуватиму — життя продовжується — проте, не так масово. Безперечно, наступного літа я захочу поїхати знову — або знову з Ярком, якщо він організує, або без нього. В решті, можна поїхати у Верховину до Василя Кобилюка — керівник рятувально-пошукової служби займається, серед іншого і туристичними прогулянками по горах — щоб було кого шукати і рятувати.

Карпатські краєвиди

Сьогодні ми зібрали речі, попрощалися з Богданом, залізли у мінівен і поїхали до Івано-Франківська. Дехто з нас мав квитки на поїзд № 143, що відходить о 17-й, а у двох з нас — на 43-й, що майже о 22-й. Закидаємо речі до камери схову і маємо гарну нагоду погуляти містом.

1. Відразу коло вокзалу бачимо туристичну мапу центру міста — він квадратний і простий, заблукати ніде, навіть простіший, ніж у Львові. Фотографуємо її — все-ж краще в блозі підписувати назви будинків, ніж купу займенників.

Туристична мапа Івано Франківська

Сьогодні буде розповідь про музей Карпатського біосферного заповідника, що знаходиться відразу за Раховом по дорозі на Ділове. Взагалі, я не любитель краєзнавчих музеїв, вони дещо нудні та одноманітні — народні костюми, інвентар, інтер’єри, посуд, картини місцевих художників. Проте як проміжний пункт в нашій подорожі, він цілком годився. Експозиція розділена на три частини — природа Карпат, життя гуцулів і тераріум на цокольному поверсі. Отже, подивимося, що там. Освітлення дуже тьмяне, тому знімав на ISO6400, спалахом користуватися не хотів. До речі, на фотозйомку тут всім байдуже — ніяких табличок та пунктів у прейскуранті. Всім би так.

1. Зустрічає відвідувачів упорота рись — не так давно по інтернетах була популярна фотографія чучала лисиці в сидячому положенні — гадаю, щось між ними є щось спільного.

Упорота рись

Не так давно я проявляв жадібність і заборонив хотлінкінг — за винятком свого стенделону, ЖЖ, та спільноти ua_travels. Іще намагався прописати у винятки френдстрічку всіх користувачів, але не вийшло — скаржилися, що нічого не видно, я вимкнув заборону хотлінкінгу. І не можна було читати мене через онлайнові фідери.

А все тому, що знайшов свої фотографії на сайті, який, наскільки я зрозумів, є комерційним проектом. Сьогодні мій урок хімії потягла до себе одна копіпастерка, в якої свого вмісту взагалі немає — це загострило мої прояви жадібності і я вирішив повернути заборону хотлінкінгу — копіпастити для особистого використання то я не забороняю, але нехай потрудиться перезалити картинки тоді.

Так ось, питання до всіх — якщо я десь накосячив і у вас замість моїх фотографій відображається заглушка — пишіть.

Відпочинок в Карпатах може мати не тільки рекреаційну мету, а-й науково-пізнавальну. Сьогодні я покажу вам це на прикладі цікавих уроків хімії, що проводилися на природі, неподалік від селища Ділове, Рахівського району — там, де "центр Європи". Звісно, всі хімічні реакції будуть детально розписані і пояснені, зовсім не обов’язково бути хіміком, щоб зрозуміти те, що тут написано. Отже, діти, не перемикайтеся зараз буде урок хімії.

Вода

Я сьогодні вирішив трішки полінуватися і опублікую маленький допис — всього на вісім фотографій. Справа у тім, що я думав на Закарпаття робити всього одну публікацію — але проглянув фотографії і виявив, що одною не обійдуся. Перш за все я забув за музей Карпатського біосферного заповідника, який ми відвідували в той день, а там теж є чого цікавого показати. Ну і окремо — заманушка для затятих рибалок. Крім цього залишилися деякі гарні фотографії із Рахова та околиць, які також варті уваги. І з них я розпочну.

1. Пам’ятник гуцулові. Богдан казав, що гуцул — це такий-же українець, тільки дикий. Іще тут це слово, часом, пишеться через о замість у. Власне, рахівщина — це також гуцульщина, хоча адміністративно вона належить до Закарпатської області.

Пам’ятник гуцулові

Сьогодні я вам розкажу про Транскарпатську залізницю, збудовану іще за часів Австро-угорської імперії для сполучення Галичини з рештою областей імперії. В Україні залишилася ділянка до Ділового, там де "центр Європи" і "ворота в Європу" — закритий кольоровими воротами міст до Румунії. Але аж туди колія не використовується, а от до Рахова можна доїхати стареньким дизель-поїздом, розглядаючи через брудне вікно гарні краєвиди Карпат. Наскільки я зрозумів із розкладів, місцевий (з Івано-Франківська) пасажирський поїзд їздить чотири рази на добу — два вранці і два після обіду, туди і назад. Тобто, скоріш за все, там їх два. Іще є Львів-Рахів, нічний. Окрім того, вночі було чути товарняки, що проходили повз Микуличин, але не часто.

1. Отже, дуже-дуже вранці ми прокинулися — я, взагалі, цієї ночі чомусь спав погано — ні, товарняки не заважають, їх чути ледь-ледь від нас. Тому в 4:20 я піднявся, устиг не поспішаючи прибратися, посьорбати чаю з бутербродом, сходити за котедж і сфотографувати гарний карпатський світанок — коли-б я іще так вставав. Іще я встиг пообурюватися, чому всі інші так довго збираються і чи не спізнимося ми на потяг. Але встигли.

Світанок в Микуличині

Отже, вчора я залишив вас злазити із Говерли та милуватися краєвидами. Маршрут, яким ми почали це робити, веде по Чорногірському хребту на ряд цікавих вершин, але щоб їх обійти треба перестати бути матрацником, розжитися на великий наплічник, наповнений самими необхідними туристу речами та пляшками з пивом — без них тут, очевидно, ніяк. Але ми цього не зробили, у мене за спиною були лише дощовик, пляшка води, бутерброд і фотоапарат, тому наш шлях проляже дещо ближче. Власне, ми повернемося сьогодні в Заросляк, де нас чекає бусик і Віктор Цой в магнітолі переживає, аби всі стежили за собою і були обережні.

1. З Говерлою, як я вже казав, сусідствує Брескул, а далі — Пожежевська і, наскільки я розумію. та метеостанція, на яку я вказував вчора, власне, на ній і знаходиться. Між горами знаходиться гарний перешийок, з якого також відкриваються чудові краєвиди.

Вид на Брескул

Сьогодні, як я і обіцяв, поліземо на Говерлу. Якась така різниця між сусідніми дописами — маленька Маковиця на відшибі Карпат і найвища вершина України. В решті, не всі із групи хотіли на неї йти — мовляв, немає більше гір у Карпатах окрім Говерли і все таке. Одні на ній уже бували, але далеко не всі. Ярко вирішив ситуацію, зістикувавши вилазку на Говерлу із тим, про що я напишу завтра. Власне, в цій ситуації плюси та мінуси поїздок з великою групою — з одного боку у всіх різні уподобання та ходові якості, тому важко обирати маршрут, з іншого боку є досвідчена людина, яка повела туди, куди я сам-би не поліз. Отже, вранці, добре поснідавши, ми завантажилися у бусик і поїхали в далину.

Найлегші шляхи на Говерлу починаються в урочищі Заросляк, де знаходиться одноіменна спортивна база. Тобто, наші задниці вивезли на висоту понад 1200 м. і нам залишилося піднятися нижніми кінцівками лише на 800. В тім, це вдвічі більше, ніж ми вилазили на Свинянку. Ярко казав, що маршрут простий і на Говерлу підіймаються пацанчики в трєніках та шльопках і з пляшкою в руках. Я пізніше зробив припущення, що то переодягнені спортсмени із Заросляка.

1. Отже, ми вилазимо із бусика на стоянці, нам вслід із автомагнітоли лунає голос Віктора Цоя — Следи за собой, будь осторожен! Добре, будемо. Тут-же торгівля сувенірами і, саме головне, дощовиками — турботливі торговці запитували, чи ми маємо їх при собі. Але не менш турботливий Ярко (гм, піар виходить) перед виїздом до Карпат завбачливо розіслав поштою усім список потрібних предметів, тому продавці на нас не заробили. В тім, не ми одні тут, гадаю, виторг за день буде, не стояли-б вони тут. До речі, за час відпочинку в Карпатах нам жодного разу на дощ не пощастило.

Спортивна база Заросляк

Сторінки