В географії є такі поняття як позитивні та негативні форми рельєфу — я гадаю, що вони досить очевидні і не варто капітанити, кидаючи посилання на педівікію, а, там паче, писати це тут. Власне, до чого я це пишу — на роботі наші аудиторії використовуються для проведення обласних олімпіад з різних предметів, в тому числі і географії, що проводилася сьогодні. Я сидів там наглядачем з 8 класом, де одній учасниці це видалося неочевидним — і вона запитала — а це що, веселі форми рельєфу? Що інших повеселило, почулися фрази типу "Говерла травить анекдоти". Ну, ми дівчинку критикувати не будемо, справа у тім, що деякі райони інколи просто не можуть нашкребти достойних учасників для обласного туру, в чому я переконувався на олімпіадах з інформатики в минулі роки. Я просто використаю цей випадок щоб пригадати літню відпустку, саму позитивну форму рельєфу, куди я залазив і про те, що я туди хочу іще.

Говерла

А під катом анекдот від Говерли

У виконувача обов'язків прем'єр-міністра синтезатор мови значно кращий, ніж у його папєрєдніка. Проте занадто малий мовний буфер, тому виконувач мусить після двох-трьох слів здійснювати операцію читання з носія — а так як він не підтримує читання під час відтворення, то змушений зупинятися щоразу, коли мовний буфер спустошується. Відео 5 каналу про те, як це відбувається:

Мені от цікаво — якщо в тому тексті трапиться матюк, він його перше прочитає, а потім зрозуміє, чи навпаки?

З одного боку, популярність ніби-й добре — твої тексти читають, коментують, можна поспілкуватися з цікавими людьми. Але з іншого боку, популярність має негативні сторони — твій блог перестає бути твоїм, це уже не є затишне місце для спілкування.

Сьогодні почитав допис Максима Січеславця про буковинських гуцулів. В принципі, досить цікавий допис, злегка притрушений ваніллю і з елементами комерції — невеличке посилання на готельчик, де жили блогери. В статті показано гуцульський побут — хата і господарство, нахваляється гостинність господаря. І все. Фактично, такий самий допис, як мій про полонинне господарство.

В коментарі являються кремлеботи — інакше їх не назвати. В дописі немає політики — ні Майдану, ні згадок про Європу, чи Росію, нічого такого. Але нічого, згадали "пархатого Бандеру", придерлися до того, що свиня брудна (ну якій бути свині в хліві — її випусти в поле, вона бруд знайде, така природа), що бардак і т. д.

Сиджу, читаю і думаю — маю до сотні читачів, от і досить. Блог мій і затишний.

Спробував сервіс по вивченню мов Duolingo. Власне, я його хотів спробувати раніше, проте там не було ані української, ані російської мови як базової, а я хотів покращити свою англійську — воно мені пропонувало варіанти англійської для іспаномовних, франкомовних, німецькомовних та інших європейців, мови яких я не знаю взагалі. Аж ось ввели російську, тому я взявся — спочатку, фрази типу "The boy drinks water" і т. д. Сам процес досить не напружуючий, головне не поспішати. Можна проходити з браузера, а можна додатком на Андроїді. Подивлюся, що з цього вийде. Сподобається — візьмуся за німецьку чи французьку.

Duolingo cannibalism

P.S. Зверніть увагу на варіанти відповідей. :-)

Сонячні зимові дні, коли є сніг, цікаві тим, що можна пошукати цікаві ракурси та тіні. Щоправда, у вздовж і поперек перефотографованій Олександрії це дуже важко.

Альтанка в Олександрії

Вже певний час я читаю фотозвіти в блогах про поїздки в різні цікаві місця і пишу їх сам. Спочатку це було справді цікаво — гарні фотографії стимулювали мене поїхати туди самому і я вважав, що блогерам з фотапаратами скрізь треба зелене світло бо вони стимулюють приток туристів. Втім, я і зараз так вважаю, а мова не про те.

Я приєднався до спільноти ua-travels, додавав у френди багато мандрівників, купив дзеркалку, але в один прекрасний момент помітив, що інколи просто прокручую їх дописи у френдстрічці. Або поспіхом читаю. Спочатку я списав це на те, що був втомлений, чи поспішав, але потім помітив, що це явище стає регулярним. Можливо, мені набридли фотозвіти з подорожей, проте деякі з них я читав і далі.

То-ж я спробував розібратися, чому втрачається інтерес до дописів про мандрівки. Мені здалося, що багато з них просто схожі один на одного — написані ніби під один шаблон. І мої так само. Візьмемо, скажімо, допис про центральну частину Івано-Франківська. Я мав декілька годин до поїзда, спонтанно прогулявся містом, назнімав цікавих будівель і виклав їх, підписавши свої короткі коментарі під кожним фото. Таких дописів про різні міста можна знайти чимало. А що буде, якщо з нього прибрати одну фотографію? Буде на одне фото менше в дописі. І все — сюжет не постраждає — сюжету там немає. Прикро, але саме такі дописи я і прокручую, певен, що так само прокрутили і мій.

У дописі про вихід на Говерлу сюжет трішки промальовуються — фотографії у хронологічному порядку, там підйом, там вершина, там спуск. Але, по перше, фотографій там до біса — аж 27 і той куций сюжет дуже розтягнутий по них, а, по друге, там теж можна вилучити багато знімків і нічого не зміниться.

Переглянемо допис про полонинне господарство. Там іще більше фотографій, проте в них куди більше сюжету — вівчарство є тема не заїжджена, а тут показується, як вони живуть, як доять овець, як роблять будз. і, навіть, трішки овечої еротики. Лише допис задовгий.

На жаль, в мене багато дописів типу "що бачу, те і співаю" — ось про Корсунь-Шевченківський, чи прогулянка Карпатським заповідником. Першим просвітом в цій хмарі була Цікава хімія — допис про форельне господарство, де не говориться відразу про те, що зараз ми подивимося на форельне господарство, а сюжет заходить збоку, маскуючись під зовсім інші речі. Так я намагався створити інтригу і, ніби, мені це вдалося. Розмір — всього 13 фотографій, якщо вилучити хоч одну, сюжет постраждає.

Окремим рядком стоїть допис про фабрику ялинкових прикрас — там описано технологічний процес і тема, знову-ж, не заїжджена. Вилучення будь-якого фрагменту критично впливає на сюжет.

Також я спробував створити інтригу в Лісовій казці, де мова починається з критичного боку. По ідеї, читач мав подумати, що я збираюся покритикувати організатора поїздки, мовляв, нікудишні побутові умови, собачий холод, проте критики там не було, тільки захоплення від поїздки.

Отже, для подальшого написання якісних фотозвітів я вивожу наступні умови:

  • Обов'язкова наявність сюжетної лінії. Тобто, всі фотографії вставляються не тому, що вони красиві, а тому, що вони ілюструють фрагмент розповіді. Видалення хоч одного кадру чи абзацу має погано позначатися на сприйняття подальшої частини допису.
  • Обмежена кількість фотографій — гадаю, до 15 має вистачити, можна і менше. Гортати довгі сувої у мене ви більше не будете. noddeat подавав ідею зробити "як у Тьоми" — групувати фотографії в блоки з мініатюрами. Так зараз роблять і в інтернет-магазинах, до речі. Я подумаю над цим.
  • Відсутність "екскурсовод-стайл" фактажу типу "бу-бу-бу, Храм Діви Марії був зруйнований турками в XIII ст., відновлений домініканцями у XIV ст." окрім випадків, якщо це є частиною сюжету. В тім, конкуренцію Вікіпедії я і не складав ніколи.
  • Бажане використання нестандартних оборотів, коли читач спочатку не здогадується, про що йтиме мова.
  • Попередня проінформованість про місце, куди збираюся їхати, щоб знати про те, що там можна побачити і сфотографувати — щоб зйомка не була спонтанною. Шукати інформацію як в інтернетиках, що забезпечить відсутність повторів того, що вже писав хтось, так і отримання додаткової інформації від організатора поїздки, якщо їхатиму не сам.

Безперечно, кількість дописів може зменшитися, але у мене не стоїть на меті завалити інтернети своїми фотографіями. Може ви маєте свої роздуми на цю тему?

Сьогодні річниця. Чого річниця? Рік тому я, таким-же морозним та засніженим вечором, перестав фотографувати на Nokia. Наразі лічильник затвору показує понад 7800 спрацювань (виробник гарантує 100000), а тека з RAW’ами важить понад 120 ГБ. Власне, я поки нічого не видаляв, років на 3-4 вистачить наявного місця, а там прикуплю собі жортского диска на багато терабайт і далі буду знімати. Так от, сьогодні я покажу вам фотографії, що мені подобаються. Я не скажу, що вони супер, тим більше, що вважаю себе аматором і із своєї камери іще не виріс. Але вони мені просто подобаються. Більшість з них я публікував, деякі — ні. Фотографії можна клацати до повного розміру. Прошу дивитися.

Що-ж цікавого я побачив у Поліссі окрім снігу та замерзлих боліт? Фотографії можна клацати для перегляду повного розміру, оскільки для зміни їх розміру треба міняти дизайн блогу, а це я зроблю пізніше.

1. Альтернативне житло для українців у випадку невдачі революції. Коли партизани ховалися в таких, то результативність німецьких бомбардувань була вкрай низькою, бо треба, щоб бомба потрапила точно на настил.

Землянка

Експрес-опитування.

Мої фотографії в блозі: а) маленькі за розміром, роби більші; б) великі за розміром, не влазять на екран/довго завантажуються; в) роби збільшення по кліку, щоб ми могли оцінити якість кітової оптики та точність фокусування.

P.S. В останньому репортажі знімав із діафрагмою f/7 і менше щоб було легше фокусуватися, так як не завжди був час обрати точки чи виставити потрібний режим фокусування. І, так, казку сьогодні продовжу писати.

Цей допис призначено, перш за все, для друзів у традиційному значенні цього слова, тому він не підзамочний, оскільки не всі ЖЖ-френди є друзями. Будемо вважати друзями тих людей, яких я знаю і спілкуюся більш-менш регулярно в особистому просторі, хоча строго не обмежуюся цим колом осіб - буду радий мандрівникам, блоги яких я читаю. Тіму Таллєру 15-му я обіцяв повідомити - повідомляю.

Так ось, є можливою екскурсія на один із закритих об'єктів Київського метрополітену - я хочу у Дарницьке або Харківське депо. Власне, я до них додзвонився і отримав інформацію від людини, яка за це відповідає. Проблема полягає в тому, що такі екскурсії проводяться з вівторка по четвер о 10-й ранку і потрібно назбирати від 20-ти дорослих охочих щоб подати заявку, після чого узгодити дату. На сайті у них написано, що екскурсія безкоштовна. Якби на вихідні, то було-б легше. Якщо подавати заявку зараз, то екскурсія може бути з середини березня орієнтовно.

Друга проблема полягає в тому, що я маю бути впевнений у дисциплінованості моїх супутників, тому просто написати "набігай" не можу і, тим більше, набрати своїх студентів.

Отже, діємо наступним чином: ви називаєте можливі дні тижня, в які вам у березні вдасться вибратися, я збираю цю інформацію до купи і домовляюся на найбільш прийнятний для більшості день. Для заявки потрібно буде надавати список групи.

Сторінки