18.08.2013 - 15:43
Сьогодні я вам розкажу про Транскарпатську залізницю, збудовану іще за часів Австро-угорської імперії для сполучення Галичини з рештою областей імперії. В Україні залишилася ділянка до Ділового, там де "центр Європи" і "ворота в Європу" — закритий кольоровими воротами міст до Румунії. Але аж туди колія не використовується, а от до Рахова можна доїхати стареньким дизель-поїздом, розглядаючи через брудне вікно гарні краєвиди Карпат. Наскільки я зрозумів із розкладів, місцевий (з Івано-Франківська) пасажирський поїзд їздить чотири рази на добу — два вранці і два після обіду, туди і назад. Тобто, скоріш за все, там їх два. Іще є Львів-Рахів, нічний. Окрім того, вночі було чути товарняки, що проходили повз Микуличин, але не часто.
1. Отже, дуже-дуже вранці ми прокинулися — я, взагалі, цієї ночі чомусь спав погано — ні, товарняки не заважають, їх чути ледь-ледь від нас. Тому в 4:20 я піднявся, устиг не поспішаючи прибратися, посьорбати чаю з бутербродом, сходити за котедж і сфотографувати гарний карпатський світанок — коли-б я іще так вставав. Іще я встиг пообурюватися, чому всі інші так довго збираються і чи не спізнимося ми на потяг. Але встигли.
2. Потяг в Микуличині десь майже о шостій, на станції каси закриті, а в салоні ходить кондуктор і продає всі квитки. Іще в мене стався розрив шаблонів — жодного торговця і жебрака. Минулого року я катався до Корсуня, десь о цій порі електрича була заповнена різноманітними колоритними і не дуже особами, які вподобали приміське сполучення для отримання певного зиску.
3. Дорога будувалася італійськими інженерами, оскільки вони вважалися найкращими у проектуванні залізниць по горах. І по цей день збереглися споруди того часу — підпірні стінки, водостоки, тунелі, мости.
4. Тунелів багато — починаються вони десь в Яремче, так як місцями долина Прута настільки вузька, що не поміщаються туди одночасно автомобільна дорога, річка і залізнична колія. Коло тунелів стоять будки із охоронцями — скрізь, як і коло мостів, тому полазити туди не вийде.
5. Доїжджаємо до наступного села — Татарів. Так назване воно із-за монголо-татарських навал, а перевал, кудою вони валили, називався Татарським — тепер він Яблуницький. Станції занедбані, тільки великі, як у Ворохті, в нормальному (принаймні, зовні) стані.
6. У сусідньому вагоні їхали велотуристи — у Ворохті вони вийшли і готуються поїхати далі.
7. Далі проїзд проходить по старих мостах часів створення цієї залізниці. Деякі із них не використовують, колія прокладено по нових, що поруч.
8. Я вибіг із поїзда і пофотографував міст знизу. Гарні арочні конструкції, під якими проходить дорога — це я знімав минулого дня, коли ми поверталися з Говерли. Цей міст діючий.
9. По дорозі назад торговці таки з’явилися, а я то думав, що їх тут взагалі немає. Напевне, просто, сплять довше.
10. Іще з вікон було видно гарні краєвиди — Говерла, Петрос та інші великі вершини. В тім, не хотілося стрибати по салону з великим фотоапаратом, людей чимало їхало.
От і все, завтра я повідаю вам, куди-ж я їздив на потязі, не перемикайтеся.