Туристичний елементаль

Всі знають, що гумор буває сортирний. Наприклад, мультики про Бівіса та Батхеда, або деякі дописи в Записках злого викладача. Проте мало кому відомо, що сортирним буває не тільки гумор, а-й наприклад музей. Мої домашні думали, що це такий сортирний гумор, коли я розповів про музей із унітазами — вони не розуміли, навіщо туди йти, тому я сходив туди сам.

Отже, сьогодні в моєму блозі сортирний гумор про сортирний музей. Якщо ви не із інституту благородних дівиць і розумієте, що принцеси теж какають, смикайте за мотузочку. Під катом розмова про туалети та нечистоти.

Сьогодні у бібліотеці Сухомлинського бачив ось таку книжечку:

Назва приблизно перекладається як "Філософія Сенеки у викладі та з коментарями Юста Ліпсія", видання друге, 1615 року — 400 років томику скоро. Обсяг приблизно 500 сторінок (їх не пронумеровано), товщина на всі тисячу — папір то там товстіший, ще-й обкладинка з телячої шкіри. Текст латинською мовою.

Доки я напишу новий допис із фотографіями, ви спробуєте відгадати, що це таке і де воно знаходиться. Гуглом картинку не шукати — занадто просто.

Я звик до того, що мого домашнього котєйка дуже легко спонукати замурчати — коли він неголодний, достатньо тільки почати його гладити — а то і просто наміритися це робити. Проте, буваючи в гостях, виявив, що не всі домашні коти такі — деякі, хоч і не було проти погладитися, ніяк не запускалися. Тому маю запитання до своїх читачів, які мають вдома котів — вони у вас охоче мурчать?

Увага! Тепер всі мої фотографії поширюються на платній основі, за перегляди гоніть бабло!

Ми в Україні живемо досить небагато, тому, часто мусимо економити. Особливо, коли розмова заходить за твори авторського права — програмне забезпечення, фільми чи музику. Ну, дивлюся я по каталогах Steam на ігри під Linux, гарні ігри, ніби і недорого коштують — якихось $20 — але, в переводі на наші гроші і доходи — це десята частина моєї зарплати. Ось чудова операційна система Windows 8.1 в онлайн магазині Microsoft коштує на наші гроші під 2000 грн. — теж не кожен готовий віддати цю суму за неї. Інше програмне забезпечення може бути іще дорожчим — підписка на Adobe Photoshop CC десь до 9000 грн., комерційний 3ds Max порядку 50000 грн. Звісно, що наші небагаті громадяни будуть все це піратити, піратити і піратити.

Я зрозумію людину, яка користується піратським програмним забезпеченням тому, що не може дозволити собі купити. Щоправда, в такому разі, я агітую, по можливості, заміняти комерційні програми вільними — нехай, замінити Windows чи MS Office у вас не вийде, але Total Commander заміняється на Double Commander, Ahead Nero на безкоштовну писалку від Ashampoo чи IrfanRecord, для домашнього використання Photoshop заміняємо на GIMP — гадаю, глибина кольору більша, ніж 8 біт на канал треба тим, хто займається графікою професійно, а, значить, може купити ліцензію. Замість Lightroom я користуюся RawTherapee — не буду сперечатися, що перший може бути кращим, але мені вистачає для блогу. Ну і багато інших прикладів.

Натомість, я не можу зрозуміти, коли люди користуються піратськими копіями програми чи інших творів, вигадуючи при цьому дурні відмазки про те, що розробники не збідніють і в них не убуде, якщо ви використовуєте піратські копії, ну і посилаючись на розжирнілих копірастів. Воно то і справді, з рахунків Croteam не пропаде ні цента (чи які там гроші зараз у хорватів), якщо ви скачаєте нелегальний Seriuos Sam, проте, залізниця теж не збідніє, якщо ви проїдетеся зайцем в електричці, театр не втратить ні копійки, якщо ви проберетеся безоплатно в зал — це так, для прикладу. Але це-ж не значить, що треба їздити зайцем і не платити за перегляд спектаклів.

Тому пропоную не обманюватися. Не можеш купити — шукай в піратській бухті, можеш — купуй, вважаєш, що дуже дорого, чи копірасти розжирніли — шукай і підтримуй альтернативу. Ось і все, не перемикайтеся.

Студенти, перед екзаменом, опівночі горланять з вікон гуртожитку "Шара, прийди!" і сподіваються на вигідне співвідношення отриманої цифри в заліковці до затрачених на вивчення предмету зусиль.

Злий викладач, звісно, цього не кричить, але, тим не менше, шара до нього прийшла — Autodesk на халяву роздає свої деякі продукти для освіти — ось качаю 3ds Max зараз з їх сайту.

Мобільні телефони довго не живуть — на ринку, тобто. Провідні виробники декілька раз на рік випускають все нові і нові моделі, старі за рік зникають з продажу, довгожителі типу мого Lenovo P780 невеликий виняток. Не дуже довго живуть і ноутбуки. Дещо довше можуть жити фотоапарати, особливо дзеркальні — можливо, за рахунок того, що продавці довше реалізують складські запаси. Ще довше живуть блоки безперебійного живлення — нещодавно з подивом дізнався, що мій Powercom, куплений років з сім тому, досі продається (а дізнався тому, що шукав заміну спрацьованого акумулятора).

Але є товар, що практично не міняється років з десять, а то і двадцять. Товар, що призначений показувати плинність часу, сам йому погано піддається.

Переглядаю я в каталогах годинники і бачу дизайн, що запам'ятався мені із 90-х — годинники, схожі на Монтану, Електроніку чи на той Casio G-Shock, яким хокеїст в рекламі відбивав шайбу. І набір функцій практично незмінний — календар, секундомір, таймер, підсвітка, в деяких — калькулятор. З мелодіями, щоправда, не зустрічав. Таке враження, що виробник наклепав тоді велику кількість мікросхем, тепер їх потроху реалізує, трішки перефарбовуючи корпус. Особливий подив викликали у мене годинники з вбудованою записною книжкою на тридцять номерів — це при тому, що на корпусі всього чотири кнопки. Точно з дев'яностих, так як зараз ця книжка нікому не потрібна — хоча, можна зберігати пін-коди до карток та паролі — ніхто не здогадається там їх шукати, та-й фіг розбереться без інструкції я вам цього не казав.

Ну і найбільше мене здивувало наявність записної книжки в годиннику з таким маленьким екраном. Навіщо?

А чи задоволені ви власними-ж фотографіями?

Зокрема, чи задоволені ви власною технікою та навичками зйомки?

Моя техніка мене майже цілком задовольняє — бракує лише другого командного колеса, щоб зручніше було керувати апаратом однією рукою. А от навички — ні, часто я, розглядаючи знімок вже вдома, розумію, що провтикав — в основному із композицією чи з фокусом. З експозицією навчився вгадувати завдяки гістограмі, та-й RAW прощає невеликі огріхи. Точки фокусування буває ніколи визначити, якщо в кадрі багато об'єктів на різній відстані від мене, ще можу забути за глибину різкості. Звісно, коли є більше часу, то все виходить гаразд.

І, так, автомат мене не влаштовує, режими S та A тепер теж. В P треба якось спробувати.

Сьогодні ми трішки оглянемо пару ДОТів Київського укріпрайону, що були призначені для захисту Києва від ворогів із заходу. Власне, багато часу у мене на них не було, а щоб зробити толкові фотографії, там треба застрягнути на годинку-другу в кожному з них із штативом. А ще було-б непогано купити налобного ліхтаря — і в господарстві знадобиться, коли в довгі зимові вечори пропадає світло.

1. ДОТ№ 100, або 179 за іншою нумерацією, знаходиться неподалік від Віти поштової. Його хтось підприємливий закрив решітками, проте хтось (не ми) сильний відкрив, тому ми зазирнули і всередину.

А знаєте, чому Закарпаття голосувало за Януковича в 2010-му? Тому що Янукович — то Януш Ковач, мадяр, свій чувак.