1. На фото — монастир Іоана Крондштадського коло села Мала Солтанівка, Васильківського району. Як видно, він будується, при чому, будується з нуля, уже дев'ять років.

Монастир

З видом на Карпати. Клікається, майже 8 МБ.

Світанок в Ужгороді, панорама

Кому цікаво — четвертий поверх готелю Дружба.

Під час поїздок кудись завжди хочеться їсти — особливо, коли десь налазишся. І тут буває два варіанти:

1. Я вважаю, що їдемо не надовго, або розраховую на заклади громадського харчування. Але тоді виявляється, що народ побрав продуктів і в дорозі влаштовує перекус, плямкаючи ковбасою, вареними яйцями та іншими продуктами. Я плямкаю губами.

2. Я вважаю, що треба запастися провізією, в переддень поїздки забігаю в гастроном, увечері готую собі торбу. Потім, як виявляється, в дорозі ніхто не їсть — немає коли, чи не брали, чи ще щось. Коротше, везу харчі додому.

Третього варіанту — взяв харчі і все з'їв, майже не траплялося.

Остання тема по Закарпаттю, що в мене залишилася — садиба Іванчо, або термальні води Косино, що по суті є купально-відпочинковим комплексом з можливістю поніжитися в теплій водичці навіть у холодну пору року.

1. Але не поспішайте уводити слово Косино до вашого навігатора — бо населений пункт з такою назвою є коло Чинадійово і там ви не знайдете термальних вод. Хоча, Google шукає саме термальні води в першу чергу. А населений пункт називається Косонь.

Косино вхід

Як я і обіцяв, сьогодні бонус.

1. Поки народ дегустував у вагонах па́ленку та висів на підніжках, я шукав нестандартних ракурсів, за якими заліз до тепловоза. Отже, сьогодні ми заглянемо всередину старенького ТУ2.

Вид із тепловозу

Сьогодні ми продовжуємо прогулянку по Закарпаттю — зокрема, зараз я покажу вам всякі баянні види Ужгорода. Небаянні фотографії я приберіг для бонус-дописів, що будуть завтра опубліковані кишеньковими ботами, поки я буду лазити по чергових цікавих місцях.

1. Взагалі, Ужгород мені сподобався, я-б тут пожив — саме місто дещо менше навіть за Білу Церкву, знаходиться на рівнині, проте до Карпат рукою подати. От тільки є побоювання за свою печінку — все-ж Закарпаття це регіон великої кількості недорогих хороших вин.

Вулиці Ужгорода

Що ви подумаєте, коли побачите групу дядьків, які бульбенять у найближчому генделику? Алканавти, пропивають всі гроші, гроблять здоров'я. А що ви подумаєте, коли зустрінете на вулиці групу дядьків із великими рюкзаками та в туристичному одязі? Спорт-туризм-здоров'я, молодці. Але це поки ви не знаєте, що в них у рюкзаках. Просто другі дядьки відрізняються від перших тим, що бульбенити в найближчому генделику їм не цікаво — вони їдуть кудись подалі. На кордоні з Румунією, в букових пралісах Карпат, в київському трамваї, у лісі з вовками, чи десь в очеретяних заростях — вони дістають свої фляги і вживають. Коротше, за останній рік сухими в мене видалися лише три поїздки — на фабрику ялинкових іграшок, в Чорнобильську зону і одноденна поїздка по Чернігівщині із Романом Маленковим — ну, бо він за кермом.

Накидавши посилань на свої цікаві дописи для тих, хто не читав їх раніше, продовжу свою розповідь про поїздку Закарпаттям пропагандою розпивання алкоголю. В селі Шаланки ми прийшли до винного підвалу Ференца Ракоці №2, який в угорців вважається національним героєм, так як намагався визволити Угорщину з-під гніту Відня. Сепаратист, коротше — але винний погребок у нього затишний.

26. Тут є старі пляшки з вином.

Старі пляшки

— Мы едем-едем-едем, в натуре два вагона!

Заєць із старого анекдоту.

Я довго думав, як впорядкувати велику кількість привезених із Закарпаття фотографій і як поділити весь матеріал на теми. Але всі варіанти мене не задовольняли, аж доки я не додумався до однієї геніальної думки — показати всі знімки по порядку — спочатку перший, а потім другий день поїздки в декількох дописах на 70 фотографій всього. Бонус — вони всі клацаються до повного розміру. Отже, найближчим часом, в моєму геніальному блозі ви побачите таке:

1. Іграшковий поїзд їде через поле.

Анця Кушницька

2. Біле напівсухе вино наливається у келих.

Біле напівсухе вино

3. Я фотографую ранковий Ужгород.

Схід Сонця над Карпатами

В подальшому, мої дописи будуть готуватися швидше — я знайшов phatch — просту масову оброблялку фотографій під Linux, що вміє ресайзити і псувати знімки моїм водяним знаком в PNG так, як я хочу. Раніше, я робив це вручну в GIMP, але 100500 знімків змушують шукати рішення.

Зазвичай тихий, темний, холодний та сирий підвал сьогодні багатолюдний. Під стінами стоять ятки з діжками та батареями пляшок, зверху висять банери та прикраси, між ятками ходять натовпи люду і гомонять.

Коло однієї із яток стоїть чоловік в туристичній куртці із великим чорним пакетом одній руці і стаканчиком в іншій, з якого, зробивши розумний вигляд, плямкає червоний напій. Чи світло-жовтий. Після певних роздумів, в чорноту великого пакету пропадає ціла пляшка такої рідини, а чоловік неспішно йде далі.

Через пару годин, в номері готелю чоловік дістає із великого чорного пакету пляшки — світлі і червоні — і вони тут-же пропадають в бездонних глибинах іще більшого сіро-зеленого рюкзака. Ось де розмір дійсно має практичне значення. В рюкзаку вже є пляшки, покладені туди раніше і чоловік їх акуратно складає всі разом. Запаси на зиму поповнено.

В цілому, мені приємно, що читачі мого блогу не написали нічого вульгарного на мій вкид про розмір, що має значення — за винятком одного знатного пана, але я з ним іще розберуся. Як розгребу своїх 100500 фотографій — тим часом люди зі своїх телефонів та мильничок уже на всю катушку постять до фейсбучиків. А перед виїздом, я прийшов на роботу — з рюкзаком на спині, розмір якого привів у шок деяких студентів.

Сторінки