1. Продовжимо наше знайомство із Ґорґанами і сьогодні піднімемося на сусідній із Хом'яком хребет — Явірник. Туди я ходив сам, бо мої компаньйони покотилися до Буковелю купатися в місцевому озері молодості. На відміну від Хом'яка, тут було зовсім обмаль народу, за весь день я зустрів туристів лише тричі. Але гора була значно цікавішою і важчою у підйомі.
2. Почав підійматися я маркованим маршрутом від того ж шлагбаума, де Женець впадає в Прут, лише в інший бік. Спочатку підйом був легким та невимушеним, я дуже швидко набрав метрів чотириста висоти і вийшов на галявину коло вершини Круглоявірника. Там по хребту йде дорога із Свинянки і я подумав, що якщо швидко впоратися, можна спуститися в Микуличин за пивом. З цими намірами я пішов в протилежному напрямку.
3. Скоро, майже не спиняючись на перекур, я прийшов на надзвичайної краси полонину Явірник. Я би тут хотів стати з наметом, але цього разу обрав матрацний туризм. На тлі Явірник Ґорґан, який здається маленьким горбочким, але це тільки здається.
4. На полонині закинуте господарство, але поруч є діюче джерело води.
5. Далі я увійшов до лісу. Тут видно, що тут іноді ходять туристи, між травою стежку видно, а ось під деревами дуже погано. Маркування немає, точніше є любительське, тому легко втратити шлях. Я користувався навігацією із OSMAnd, тому досить швидко дійшов до вершини.
6. Вершина являє собою хребет із великих брил, по яких довелося дертися догори. Але там досить не високо і я розраховував скоро повернутися назад і спуститися в Микуличин по пиво.
7. Ось уже й хрест, що в цій місцевості може означати вершину, але не цього разу. Це лише початок хребта.
8. Я присів й оглянувся — вид на Хом'як з іншого боку, під ним полонина Хом'яків.
9. Далі по хребту виднілася наступна купа каміння і я думав, що це вже вершина. А далі іще одна, іще, іще. Ходити по каменюках було не легко і страшнувато, бо витягнути звідси мене нікому, благо мобільне покриття діставало.
10. Не пригадаю, скільки раз я так обманувся, але до справжньої вершини таки дістався — правда, сподівання встигнути на пиво вже розтали, та й пензлювати аж до Микуличина вже не хотілося.
11. Вершину Явірника Ґорґана характеризує камінний виступ, під яким я перепочив від Сонця. Там побачив, що донизу є стежка, якою можна спуститися на стару дорогу вздовж гори, щоб не стрибати назад півкілометра по каменюках. Дорога є на картах — як на паперових, так і на електронних.
12. Але перед спуском треба було оглянутися на краєвиди і я зробив останній ривок і заліз на вершину-вершину — таки дійсно було видно, що далі вже нижче.
13. Звідси відкривається чудовий краєвид на ворота у Карпати — Делятин та Яремче. Десь праворуч, на горизонті, можливо видніється Коломия — принаймні, на мапі вона там.
На цьому я допив останні краплі води із пляшок та почав спуск донизу шукати джерело води. Вздовж старої дороги під горою його не було, попив я аж на полонині. Але на ньому пригоди не закінчуються — я знайшов коротку собачу стежку до Женця, пішов нею, пару раз губив її, ломився через ліс, знову знайшов, намочив ноги у Женці і нарешті вийшов на рівну дорогу. По пиво я поїхав вже наступного дня.
На сьогодні в мене все, вангуйте, які вершини будуть далі.