Починаю тролити колег чи студентів, які шукають зарядку до своїх смартфонів. Як? Він у вас так швидко розряджається? Напевне, треба занести в сервіс, нехай поремонтують.

P.S. Раз у тиждень заряджаю.

Даним зображенням автор не ставив на меті дискредитувати будь яку торгову марку чи вироби, що під нею продаються. Будь-яка схожість із назвою реальних виробників електроніки є випадковою, так само як і вигляд фотокамери є вигаданим.

Soapsung compact camera

P. S. З приводу дискредитації якогось автора... хм... може бути.

Найкраща пора року — останній тиждень перед відпусткою. На той час уже вся робота зроблена, я наводжу порядок в кабінеті, запихаю усі папірці у шафи але, здебільшого, нічого серйозного не роблю. Ну і рахую дні, що залишилися. І цього року у нас тоді був невеликий виїзд колективом за місто.

Ставок

Сучасні телефони обладнують вібровикликом — і культурні люди ним користуються у тих місцях, де оточення не хоче чути крики "О, боже, какой мужчина!". Деякі старі телефони вібровикликом не були обладнані — видно їх тоді іще не придумали. Але що люди навколо не чули поліфонічного ремейку "Чорного бумера", телефони були обладнані генераторами сейсмічних коливань.

Я довго не купував мобільного телефона — уже всі мої одногрупники мали, навіть учні в школі, де я працював на старших курсах — мав якусь копійку до стипендії. Вони мене, навіть, запитували, чи я не з іншої планети — була тоді така реклама мобільного оператора по ящику. Ну і нарешті я купив — Nokia 1110. Прийшов у кімнату гуртожитку, поклав телефон на тумбочку — однокімнатник записав номер і набрав. Телефон загудів, разом із ним і тумбочка мало не поїхала. Потім я знайшов функцію будильника — навів на наступний ранок — звук Bullfrog із вібро. Щоб телефон не був на виду, поклав у шухляду, залишивши її привідкритою.

Вранці час настав — шухляда захрюкала і заревіла — фанерна коробка вийшла як резонатор. Тумбочка мало не підстрибнула, сусід скочив з ліжка і побіг умиватися.

Наступні мої телефони уже не мали такої сильної вібрації.

В Карпатах дуже багата природа, і, серед іншого, тут ростуть гриби, що дуже приваблює любителів їх збирати. Я в грибах не розбираюся, їх не збираю, тому кращі гриби для мене ті, що мають кращий вигляд в кадрі. Отже, я, зі своєї дзвіниці, спробую зробити огляд грибного багатства Карпат.

s/n 17-009 наштовхнув мене на одне цікаве відкриття. Виявляється, ера гуртовщиків у Microsoft компанії не закінчилася. До цього висновку я дійшов, зазирнувши в україномовний розділ на сайті Служби технічного упору Microsoft компанії.

Власне, воно мені саме статті українською пропонувало типово — оскільки в ОС всі налаштування українські, а браузер повідомляє сайтам вашу мову. До речі, ану, товариші борці за українське слово в інтернетах, топі ЖЖ, підписувачі петицій за українізацію Розетки, покажіть ваш User Agent — яку системну мову рапортує ваш браузер сайтам? Дізнатися це можна тут, дивіться рядок Accept-language. Служба Google Analytics показує, що в моєму блозі добра половина ru, незважаючи на україномовний контингент коментаторів.

Повернемося до статті. Вони там відразу зізналися, що переклад машинний. Звісно, в текстах немає таких лулзів, як у відомому баяні, але якась невловима схожість є. І нормально читати цей машинний переклад технічного тексту вкрай важко. Адже ми всі пам’ятаємо, що Microsoft компанія завжди думає, як вас краще зробити.

... тунель кохання. Не такий довгий, але теж гарний і романтичний. Судячи з вигляду головок рейок, гілка діюча. Спасибі Роману Наумову за наведення на ціль.

Тунель кохання в Білій Церкві

Більш, ніж два роки тому я показував садибу в селі Буки́ і велику жабу із чугунію, чи з чого її там виготовили. Ось іще її фотографія тижневої давності цієї-ж жаби. Але щось уже було не так.

Велика жаба в Буках

Трішки автобіографічного без імен та дат, проте з елементами графоманії

Я довго не міг заснути і крутився на полиці. Ні, мені не заважав стук коліс, просто я був сильно збуджений — вперше їду так далеко від дому, ще-й без батьків. Інші учні вже кудись каталися від школи, але я був не такий розторопний, тому це в мене вперше. Звісно, це не самостійна поїздка — за стінкою сидить вчителька і хвилюється, щоб нічого ні з ким не трапилося поганого. В тім, мене зараз такі питання не хвилюють. Я простягнув руку під полицю, дістав з сумки коржика і заточив його. Знову-ж, вночі їсти ніби-й не можна, але не спиться і що робити.

Потяг збавив хід і згодом зупинився коло освітленого перону. Навпроти виднівся гарний вокзал — Тернопіль. Через незашторені вікна у вагон пробиралося світло від ліхтарів, з іншого боку тихенько хрюкав маневровий тепловоз. У вагоні всі сопіли, десь скрипнули двері туалету. Поїзд здригнувся — відчепили локомотива, будуть чіпляти іншого. Згодом відчеплений електровоз прогудів повз нас. Я повернувся до стіни і далі намагався заснути, хоча, по факту, просто тихенько лежав із закритими очима. Поїзд тихенько рушив.

Попередні дні були насичені подіями. Перед очима спливав директор школи, який розказував, куди ми будемо їхати, показуючи на пляшку мінеральної води "Поляна", що стояла у нього на столі. Потім районна поліклініка — там треба було пройти медичну комісію, щоб отримати санаторно-курортну карту. Не люблю я районні поліклініки — величі черги, бабусі впереміш із такими як ти охочими поїхати за державний кошт і дуже хитрими, які займають по декілька черг. В тім, квест пройдено, необхідні папірці отримано, ось ми з сумками на пероні, дітей рахує провідниця і я вже в поїзді.

— Львів — почувся чийсь голос. Я підняв очі — вау, в якому це ангарі ми стоїмо? Невже, вокзал накритий? Я такого іще не бачив. І що це таке стукає під вагонами? Якийсь дядько з молоточком та ліхтариком ходив і тюкав по буксах та колесах. Я сів на полиці і припав обличчям до вікна. Спокій та тиша. У вагоні всі соплять, тільки коли не коли хтось рипне дверима в туалет. Я знову ліг, закрив очі, і, здається, заснув. Але спати вже пізно, треба було прокидатися. Через мірний стукіт коліс до мене доноситься голос вчительки — ... прокидайся, Карпати. Відкриваю одне око — у вагоні горіло слабке світло, всі потихеньку прокидалися. Я відкрив друге око, встав. Виглянув через вікно — надворі тільки світало, а повз нас проносилися порослі лісом схили, що закуталися у тумані. Туман потихеньку сповзав донизу. Б-р-р-р-р! — подумав я, уявивши, як там зараз холодно. І до сонного мене нарешті дійшло — гори! Я бачу гори на власні очі, справжні, такі гарні. Я ніколи їх іще не бачив. Сон десь дівся, я прилип до вікна, не приховуючи свого захоплення побаченим. Вранішні Карпати з туманами, що спускаються з гір і застрягають у лісах, дуже заворожують. І чим, питається — ліс як ліс, ну великі каменюки, але ні.

Через деякий час ми вилізли із поїзда. Вчителька підколола, сказавши, що по нас приїде двоповерховий автобус Мерседес, але, натомість, ми отримали одноповерховий газенваген системи ЛАЗ. І ми поїхали кудись вглиб гір, до санаторію.

Сторінки