Туристичний елементаль

Укртелеком пише на своїх рахунках всяку рекламку, яку я не читаю зазвич, але інколи вона корисна - вони щось там обмовилися за зміни в тарифних планах. От я і поліз до них на сайт - у них там різні тарифні зони залежно від населеного пункту. Де є багато конкурентів, вони дають геть дешево, де немає конкурентів, там луплять по повній. Але, в будь-якому разі, я знайшов, що можу змінити тарифний план на більшу швидкість і трішки меншу ціну. Швидкість і справді побільшала, аж в 2-2,5 рази - далі упирається в мою телефонну лінію і, якщо чесно, я не думав, що вона стільки потягне (скільки-ж бабла викинув на модем минулої осені). А чи зменшиться ціна, дізнаюся з чергового рахунку через місяць.

Хоча, і то приємно.

Їдете ви такі по селу Антонівка, не дуже велике таке село, а тут Покровська церква.

1. Звичайна на вигляд церква початку ХХ століття, збудована, можливо, козацькою общиною — хоч Катерина №2 розігнала Майдан зруйнувала Січ, проте козацькі общини лишилися, хоч уже не мали незалежного війська. Так от, церкву оздобити не встигли коли наступила Перша світова і революція, а більшовики, звісно, цього не стали робити також — навіщо оздоблювати склад? Тому церква, наразі, така непоказна ззовні.

Але зайдемо в середину.

Ця картинка народилася у мене в голові ще минулого року, коли активно танув щедрий березневий сніг і я чалапав по тій каші на роботу і додому. Проте тоді я її не намалював, а руки дійшли тільки сьогодні, після того, як я обходив попід парканами щедро залиту дощем вулицю. Отже, злий викладач пливе йде курсом на роботу. Зображення клікається.

Гривня має властивість девальвувати, що прискорбно, а, останім часом, швидко, тому в мене виникла ідея нової валюти для України - сепаратисти (UAS). Переваги очевидні:

• Самий високий курс на даний момент - 1 UAS = 10000 USD;
• Не девальвує;
• Росія нас підтримує фінансово.
• Деякі євпропейські країни (і не тільки), як от Англія та Іспанія приєднаються до системи розрахунків цією валютою.

Щоправда, треба продумати механізми їх зберігання і гаманець для них. Та-й в банкомат не засунеш.

Навколотуристична графоманія

Спекотний недільний день плавно поступався теплому вечору. Між високими панельними будинками зростали тіні, затуляючи доріжки та лавки від пекучого сонця, в повітрі лунали крики дітей із ігрового майданчика, торохтіння пневматичного молотка та гупання килимів і футбольного м'яча — типові звуки спальних мікрорайонів. Продавчиня в місцевому продуктовому магазині не нудьгує, маючи вечірній наплив покупців, молоді мами прогулюються із колясками коло невеликого озерця, де перед виборами хтось із кандидатів навів лад, по клумбах товчуться собаки, на лавці коло під'їзду сидять бабусі, збирають та індексують інформацію. Зокрема, зараз вони намагаються вияснити, що не так з худим молодим чоловіком з сірою сумкою, який щойно зайшов до будинку. Ще три роки тому, коли він тут оселився, то був значно кращим на вигляд, повнішим. А, останнім часом, почав частенько позичати гроші у сусідів. Повертав, звісно, але знак не хороший, треба обговорити.

— Та ні, не схожий на алкоголіка — не бачила я його ніколи напідпитку — говорить одна бабуся — може в ігрові автомати грати занадився? Це така зараза, що як раз спробуєш, то будеш всі гроші туди носити.

— Та заборонили-ж їх — відповідає друга.

— Та зараз підпільні відкривають, мєнти кришують — зі знанням справи додає третя.

— А, може, наркоман? Зараз, кажуть, такі наркотики до нас завезли із заходу, що по людині не видно зовні, а всередині все гниє. Під пудру маскують, навіть службові собаки не чують.

— Ти ба, яка хімія, що робиться в сіті.

— Так, хочуть гади цих людей винищити, не придумають як краще.

— Напевне, він сам продає ту наркоту щоб заробити на дозу. Такий непримітний, а в сумці що носить?

На цих вихідних я відпочиваю від інтернетів. Ну, якщо там не виявиться халявного WiFi, звісно. А ще я, якщо буде настрій, щось сфотографую. Потім, якщо не полінуюся, фотографії опублікую.

І, заодно, я випробую свій новий наплічник. Я довго збирав його, чомусь складав туди багато речей. Чи влізли вони всі? Важко сказати "влізли" - скоріше "зі свистом залетіли". Ну, десь як матерія у чорну дірку. Після того, як я туди все помістив, залишилося іще чимало місця, тому я закинув всередину іще кофр з фотоапаратом, який, зазвич, ніс окремо на плечі. На роботі студенти були в шоці, чув за спиною зойки, напевне не бачили такого великого рюкзака ніколи.

Отже, все, до зустрічі наступного тижня.

Цього разу вже серйозно, без Пакмена. В дописі багато технічних деталей.

Не так давно в моїй здоровій голові спонтанно виникла думка познущатися над репостерами. Технічну сторону я вигадав швидко — зробити так, щоб опубліковані зображення в моєму блозі мали нормальний вигляд, а в разі перепосту — щось з ними робилося. Можна, звісно, зловживати mod_rewrite, проте від недавніх пір в мене його немає, як і повного контролю над системою, де живе мій сайт — криза настала. Тому моя здорова голова вигадала технологію RPT — RePost Trolling і зараз я розповім, в чому її суть.

Для початку малюємо модифікатор — напівпрозору картинку, що за розмірами відповідає публікованій фотографії (800х530). Мій приклад малюється в GIMP за п'ять хвилин за допомогою градієнтного заливання. Обов'язково додати альфа-канал і зберігати в формати із його підтримкою.

Картинка імітує засвічування фотоплівки в наслідок потрапляння на неї радіації, ви можете використати щось інше — трольфейс, наприклад. В принципі, можна скористатися CSS, де є підтримка радіального градієнту через властивість background: radial-gradient, проте вона реалізована тільки в самих нових браузерах, а для трішки старіших треба городити милиці.

Наступним кроком городимо конструкцію-контейнер для фотографії:

Це є таблиця з однією клітинкою, фоном якої слугує наша фотографія, а всередині вставлено блок із картинкою модифікатором. яка накладається на наш фон. Приємний бонус — технічно неграмотні користувачі не зможуть скопіювати фотографію із сторінки через меню, хоча розглядати це як захист від тирення фотографій не можна.

Такий контейнер доведеться городити для кожної фотографії, підставляючи до заготовленого шаблону URL потрібного знімку — в тім, цей процес у мене автоматизований. І на останок треба зробити так, щоб блок із модифікатором не був видимим у мене в блозі. ЖЖсти заходять сюди і пишуть CSS код:

Тобто, коли читач знаходиться у вашому журналі, на сторінку діють ваші стилі оформлення і напівпрозора ширма невидима взагалі. Єдина можлива засада — якщо читач подивиться ваш допис через свою стрічку друзів, що оформлена темою його блогу і ваш CSS там не діє. Тому треба заблокувати динамічне розкривання кату — я не знайшов кращого варіанту, ніж приховати справжній кат, а на його місце всунути фейковий у вигляді звичайного посилання — ви могли помітити, що коли зайти у радіоактивний допис, то він не зникає. Зробив я це так:

З технічної сторони все вийшло майже бездоганно, тільки Demarcos спалив усю контору — може він якраз і пробував репостити? Або я щось напартачив і помилка вилізла у його версії браузера. Хоча, в коментарях це обернулося на додаткові лулзи.

Тепер залишилося знайти жертву, охочу репостити мій шедевр. Окинувши оком назад, бачимо Ярослава Козака, який репостив мої дописи про трамвай-кафе, фабрику ялинкових іграшок і ще щось там. І тут якраз трапляється поїздка в Чорнобильську зону, з якої я роблю об'ємний класичний фотозвіт все-в-одному. Треба було іще додати дрібного підлабузництва, помістивши посилання на Добре поїхали і написавши, який Ярко молодець.

От тільки не знаю, пробував він репостити, чи ні, мовчить, не скаржиться, що фотографії псувалися. В тім, лулзи я все-ж отримав від обговорення тих дивних плям у коментарях, тому вважаю жарт таким, що вдався і можна розкривати секрет фокусу. На Пакмена, який пожирає кат, так ніхто і не повівся. Ось і все, не перемикайтеся.

На північ від Монголії дуже переживають, що братній слов'янський народ потерпає від бендерівців. Проте самих бендерівців ніхто не бачив — роблять припущення, що вони переховуються у молдовському місті Бендери, інші малюють карикатури із персонажами Футурами. Я теж не бачив ніколи бендерівців — проте точно знаю, що вони існують. Ось минулорічне графіті, залишене на пам'ять на стіні школи бендерівськими випускниками.

В географії є такі поняття як позитивні та негативні форми рельєфу — я гадаю, що вони досить очевидні і не варто капітанити, кидаючи посилання на педівікію, а, там паче, писати це тут. Власне, до чого я це пишу — на роботі наші аудиторії використовуються для проведення обласних олімпіад з різних предметів, в тому числі і географії, що проводилася сьогодні. Я сидів там наглядачем з 8 класом, де одній учасниці це видалося неочевидним — і вона запитала — а це що, веселі форми рельєфу? Що інших повеселило, почулися фрази типу "Говерла травить анекдоти". Ну, ми дівчинку критикувати не будемо, справа у тім, що деякі райони інколи просто не можуть нашкребти достойних учасників для обласного туру, в чому я переконувався на олімпіадах з інформатики в минулі роки. Я просто використаю цей випадок щоб пригадати літню відпустку, саму позитивну форму рельєфу, куди я залазив і про те, що я туди хочу іще.

А під катом анекдот від Говерли

Рік тому, 1 січня я почав сезон вилазкою в зимову Олександрію. Тоді іще фотографував на телефон і дуже мріяв про нормальну фотокамеру. Та зима була сніжною, було що знімати, не те, що зараз. То-ж зараз невеликі підсумки року, що минає.