Вечірній зимовий Київ водночас прекрасний і бридкий. Ну, чим прекрасний, так всі знають, чим бридкий — хто живе тут, той теж знає. І, минаючи нерозчищені кучугури на тротуарах з одного боку та будівельні паркани з іншого, перестрибуючи трамвайні колії, минаючи особливо слизькі місця, йшов один чоловічок по вулиці. Повз пролітали круті джипи, торохтіли жовті київські маршрутки, проходили такі-ж перехожі. Десь там, за будинками, завивала сирена екстрених служб. Чоловічок дістав телефона, глянув на карту, потім на табличку, що на стіні будинку, та звернув з вулиці кудись до старого будинку.

Невеликий затишний магазинчик, вітрини з товаром, за вікнами — все той-же вечірній Київ, проте не такий гамірний за склопакетами. Вже геть стемнілося, проте в приміщенні спостерігалася діяльність — хтось приходив, хтось уходив, хтось сидів на софі та читав журнали, очікуючи на свій товар. Впевненою ходою до магазину зайшов худорлявий молодик із рюкзаком Velbon на спині і почав розпитувати за "бленди до кенонівського полтоса та фільтри туди-ж", чи якось так. Відразу видно — крутий фотограф, пальця в рота не клади. Лівіше — наш чоловічок засовував до сумки свою скромну покупку, розсував по кишенях решту та якісь папірці і йшов геть. Дзенькнули двері, знадвору до приміщення увірвалася вулична какофонія, але зникла слідом за нашим героєм, розчинилася у різнобарвному мерехтінні міських вогнів.

По дорозі, скрізь тягнучку, пробиралася маршрутка. Всередині сиділи люди — натомлені, насуплені, не знаючи куди подіти свої коліна між тісними сидіннями. Хтось грався на телефоні чи на планшеті, хтось куняв — хоча ще треба вміти там куняти. Маршрутка тим часом виїхала на трасу, але швидкість все одно була невеликою — погода не дозволяла. На самому задньому сидінні, у напівтемряві, освітлений лише світлом фар зустрічних автомобілів, сидів наш чоловічок. Хоч колінам його було також тісно, голова хотіла подушки, проте на серці було тепло, а в руках — сумка із скромною коробкою...

Закінчив сьогодні ставити ліцензійний софт на роботі у своєму кабінеті. Тепер ми білі та пухнасті. Так як софт ліцензійний, дозволив ставити всі оновлення - здається, воно їх ставило навіть на майбутнє. Воно мені розказувало про переваги, які я отримав із ліцензійним ПЗ, але я їх не побачив, окрім однієї - є що показати перевірці, якщо така заявиться.

Замість Avast, який безкоштовний тільки для дому, у хід пішов MS Security Essentials в купі з штатним брандмауером, у якому повідключав усі винятки, щоб не було куди ломитися. Також із загашників дістав Windows SteadyState - халявна майкрософтівська софтина для встановлення на публічні комп'ютери. Ліцензійний диск FineReader вкрай погано читався двома різними приводами, хоча прочитався таки. Наставив пакован вільного софту - GIMP, Inkscape, Scribus та інші речі.

Я маю на настільному комп’ютері 8 ГБ оперативної пам’яті, я задоволений, на всі потреби вистачає. Кажуть, люди тримають і по 16 на настільних системах. У кого великі сервери — потребують і 32 і 64 ГБ. Але всі ці масиви блякнуть перед одним чудо-пристроєм, на обсяг оперативної пам’яті в якому не заздритимуть хіба що власники кластерів. При чому, пристрій цілком доступний, більше того — поставляється в українські школи. Вітайте — "стобаксовий" нетбук, що розповсюджується з програмою "Один учень — один комп’ютер".

intel 1to1 netbook characteristics

Детальніше тут: http://1to1.iteach.com.ua/press-releases/

1to1 netbook and Esprimo v5535

На офіційному сайті курорта Буковель є можливість подивитися зображення із веб-камер. В принципі, нічого цікавого - курорт, люди снують туди-сюди, на лижах катаються. Але, іноді, можна натрапити на цікаві речі. Якість чисто векамерна, але викликає бажання посидіти на тій горі в таку погоду при заході Сонці.

Захід Сонця в Карпатах

Іще одна картинка, з іншої камери. А люди там живуть-працюють, їм звично.

Захід Сонця в Карпатах

Сходив в Укртелеком, взяв на халяву за одну одиницю національної валюти роутер від виробника з непристойною назвою. Для капітанів, які понабігають розказати мені, що ніфіга це не халява, скажу, що умови акції читав і що доведеться заплатити 250 гривень у разі дострокового розривання договору — знаю. Та-й нікуди мені від них не піти, до мене ніякі провайдери більше не дістають. Але 250 гривень всеїдно доведеться заплатити в разі придбання модема самостійно. В перспективі, я так і зроблю, взявши щось від Linksys, а Huawei залишу на резерв.

Ну, тут є свої плюси і мінуси. По перше, в мене модем, світч та бездротова точка доступу були окремими пристроями, а зараз — одним. Але з іншого боку низька ціна такого комбайну спричиняє слабке залізо в ньому і, як наслідок, повільну роботу веб-інтерфейсу. Але це невеликий мінус — у налаштування я не заходжу щодня. А решту буде видно в процесі експлуатації.

Приємно — на мене посилаються з Вікіпедії. Тема — храм святого Євгенія в Буках.
Стаття: http://uk.wikipedia.org/wiki/Храм_святого_Євгенія_(Буки)
Мій допис на ЖЖ: http://thepiktor.livejournal.com/22941.html

Спасибі пану Холодовському.

Ми вже звикли, що великі популярні портали багатофункціональні — скажімо, спочатку були лише новини, а потім з’явилася пошта, аукціон, ігри, соціальна мережа і т. д. Візьмемо Googlе - колись це була пошукова система. Зараз у них цілий набір сервісів — і Гугл-перекладач, і Гугл-аналітик. Але я дуже здивувався, коли відкрив для себе раніше невідомий сервіс — Гугля-екскурсовод. Ні, не Гугл-карти і не перегляд вулиць, а екскурсовод. Немає такого, скажете? Є, але він доступний лише у Су́ботові. І до Сергія Бріна та Ларрі Пейджа відношення не має взагалі. Вітайте — Гугля Віктор Іванович.

Гугля Віктор Іванович екскурсовод Суботів

Чому я про нього пишу — це один із екскурсоводів, який запам’ятовується надовго. Тобто, він не просто гарно володіє матеріалом і має бездоганну дикцію. Його легко слухати. Може причина в тому, що розповідь подається у неформальному вигляді, немає "бубубу 15 жовтня 1651 року в замок увійшов турецький полк під командуванням Мухаммеда Кирдик-Паші, бубубу, 25 листопада цього-ж року його отруїли зрадники, підіслані домініканцями, бубубу". Може причина у тому, що дорослій групі екскурсантів розповідь прикрашалася дорослими народними байками та легендами. Але факт в тому, що такі люди сприймаються не як доповнення до експозиції, а експозиція є доповненням до них.

Наступний примітний кадр із прокачаними скілами привертання до себе слухачів функціонує у Кам’янці-Подільському. Вітайте — Олександр:

Олександр екскурсовод Кам’янець Подільський

Він навчався у педвузі на вчителя історії і, навіть, рік пропрацював у школі, але був не таким твердошкірим як я (чи, може, класне керівництво впаяли) і утік звідти. Почуття гумору не таке специфічно-брутальне, як у Гуглі, але слухати його теж легко та цікаво.

Почув цікаву музичку — заставку до 4-ї Цивілізації. Знайшов її на ТиТрубі — а там переклад сабами. Виявляється — церковний хор співає "Отче наш". Тільки, чомусь, звертається до Ісуса (Baba Yetu — батько Ісус). Але звучить гарно, мелодійно.

Я хотів написати програму для формування посилань на картинки, встановив Free Pascal, почав пригадувати мову, ваяти монстра, що читатиме конфіг із зовнішнього файлу. І тут з’явився товариш, видав у bash'i три рядка, які все це так само швидко робили — хіба шо конфіги не читали.

for img in *.JPG; do basename="${img##*/}"; echo "<div class='pic700'><a href='/files/am3/$basename'><img src='/files/am3/thumb/$basename' alt=></a></div>"; done

Через хвилину я мав посилання, при тому, що фотографій іще не було на сервері.

Дійшли мої ноги на горище, звідки руки дістали іще трішки зошитів з шедеврами. Я гадав, що їх буде більше, їх і справді там багато, але те, що я колись вважав гарним, тепер на вигляд не дуже, та-й багато мальовано на своїх і буде не цікавим всім іншим. Але вибірку все-ж зробив і пропоную вашій увазі:

Карикатури шкільної пори — так як дитинство було яскраве та кольорове, то і викладаю в кольорі. От тільки не пригадаю, що побудило мене намалювати це:

Засранці

Сторінки