Туристичний елементаль

На виставку залізничного моделювання я прийшов добре підготовленим. Можна сказати, дуже добре підготовленим — я навіть перестарався із підготовкою.

Я взяв повнокадровий Nikon D610 і об'єктив Nikon AF-S VR Micro-Nikkor 105mm f/2.8G IF-ED. Також я прихопив із собою штатива і, навіть, інфрачервоного пульта. Всім цим я хотів зробити надзвичайно чудові знімки.

Всі фото можна збільшувати.

Поки деякі виробники (не буду показувати пальцем) випускають нову модель фотокамери, що відрізняється від двох попередніх лише наявністю Bluetooth та NFC, у Fujifilm добре попрацювали і випустили нову модель, що помітно краща за попередню. При чому ці вдосконалення стосуються саме фотозйомки та зручності користування. Нарешті в мої загребущі руки потрапила Fujifilm X-T2 — новий флагман лінійки бездзеркальних системних камер.

В цьому дописі я спочатку зроблю невеликий огляд камери. Далі для тих, хто читав мій огляд X-T1, або тримав її в руках, буде цікаво почитати порівняння та огляд удосконалень — а їх багато, як крупних так і дрібних.

З 1 по 4 грудня в приміщенні Київського електромеханічного коледжу клуб залізничного моделювання Київський модуль проводить виставку своїх моделей. В актовій залі вони зібрали понад 70 метрів колій та декорації у вигляді станцій, депо, сортувальної гірки, перегонів та іншої інфраструктури. І велику кількість рухомого складу — радянського, чеського, французького, польського, навіть китайського. Масштаб — 1:87.

Виставку перед цим піарили у пейсбуці, тому у вихідний день народу прийшло чимало людей, здебільшого батьків із дітьми. Цікаво, чому організатори не взяли у спонсори якогось магазина іграшок? Відчуваю, вдома після виставки буде багато ниття "Хочу, купи, дай!". В окремі моменти було просто не проштовхнутися.

Організатори розташувалися на трьох станціях, четверта була необжитою. На станціях відбувалися маневри, між ними запускали поїзди. Між собою учасники клубу перемовлялися по рації, щоб не кричати через натовп.

Я зняв фото і відео, проте останнє потребує монтажу, а це дуже ліниво, особливо якщо ніхто не реагуватиме на фотографії. Знімки можна збільшувати, крім того ви іще можете встигнути в неділю до 15-ї години відвідати виставку самі.

Прогулявся я по Карпатах із великою чорною дзеркалкою — швидко працює, добре знімає, зручна в керуванні, ось тільки велика і важка. Діставати із сумки довго та незручно, постійно носити на шиї погано, а поки заміниш об’єктива, так взагалі стане пізно щось знімати. Ну, можна тягати на собі дві великі чорні дзеркалки, проте я не верблюд, та й гаманець мій не настільки товстий, такий варіант не підходить.

Тому я задумався над компактнішою альтернативою, що дозволятиме знімати віддалені об’єкти. Тобто про ультразум. Так, я розумію, що за універсальність об’єктива доводиться платити світлосилою та якістю зображення, проте мене цікавило наскільки великою буде ця жертва? Наскільки добре може знімати топовий ультразум? З цими думками я поклав до рюкзака Nikon CoolPix P900, попрощався із офісом Nikon Україна і пішов додому.

Всі знімки можна збільшувати. Чесно кажучи, огляд вийшов трохи лінивим — я нікуди не виїжджав, тому мало знімків різних жанрів як для такої камери.

Чим далі, тим більше я думаю про те, що щось пояснювати студентам на заняттях — це зло. Чим більше пояснюєш студенту, тим менше він знає. Тому останнім часом я намагаюся поступати так — ось вам орієнтовний перелік джерел, ось вам гугол, ось вам технічне завдання, а ось дедлайн. Не без того, щоб підказати на важких моментах, але здебільшого на занятті в мене є час пописати журнал, почухати потилицю, перевірити попередні роботи (іноді на плагіат — і таке буває), почитати новини.

При цьому основна турбота викладача полягає в тому, щоб підібрати завдання і чітко сформулювати умови: так, щоб студент, виконуючи його, набув саме тих знань та умінь, що заплановані у програмі. Студенти спочатку стогнуть, ниють, але роблять — тупих немає. Мені однозначно легше — бо якщо торохтіти цілий день, увечері почуваєшся як ганчірка.

Не я це придумав, такий підхід називаєься тьюторинг і зрозумів я його після онлайн-курсів Prometheus та CodeAcademy. Для повного щастя можна і в себе підняти онлайн систему керування навчанням (навіть для локальних курсів), технічну частину я навіть зробив, а по методичній іще руки не дійшли.

І так, Microsoft безкоштовно дала нам "першу дозу" — 50 ліцензій на Office 365: по 1 ТБ онлайн-сховища на людину і ліцензії на їх офісний пакет.

Якщо у вас є парк професійної техніки від Nikon, то ви можете її обслуговувати не в звичайному сервісі, а у Nikon Professional Services або NPS: у них там особливі умови, тільки я не уточнював які, ні з чим до них іти. Те ж стосується Canon і Sony, але сьогодні мова саме про Nikon.

Так як професійна техніка Nikon досить надійна і при дбайливому ставленні служить довго та безвідмовно, то люди в NPS сидять без роботи. Щоб виправити цю ситуацію, вони запросили свого постійного клієнта — мандрівного фотографа Антона Шевельова, який їздить по самих важкодоступних місцях — пустелі, гори, гейзери — і часто псує там свою техніку. Вони організували йому майстер-клас з фотографування в складних погодних умовах, запросивши туди потенційних клієнтів NPS.

Canon робив майстер-класи зі зйомки та по фотобізнесу, а у Nikon Антон поділився своїм деструктивним досвідом: де він фотографував, як захищав камери від погодних умов і похвалився тим, як і скільки він їх поламав. Показав різні чохли, свій рюкзак та розвантажувальну жилетку. Розказав, куди треба залізти щоб екзотично угробити свою камеру та скло. і, головне, показував усім свій об'єктив 70-200, що багаторазово був у ремонті та фотографію затяганої попередньої фотокамери.

Тепер дивуюся, як я не залив свою камеру в байдарці і не розламав у печері. Правда, я не такий завзятий мандрівник. А ви залазьте куди подалі, ламайте там свою техніку та несіть в Nikon Professional Services. Сам захід відбувався в приміщенні магазину Paparazzi — сюди треба йти, коли ремонтувати вже нічого.

На цьому в мене все, розкажіть як ви ламали свою фототехніку, бо я іще не умудрявся, хіба що згубив заглушку від гнізда спалаху і накладку на видошукач. Навіть кришечки від об'єктивів рідні. А іще я хочу купити розвантажувальний жилет.

Рекламні фотографи вміють робити із сірої буденності яскравий, соковитий глянець. Але цього разу вони зазнали невдачі. Коли мені запропонували на огляд Acer TravelMate P658-M, я подивився на знімки із офіційного сайту виробника та почитав основні характеристики і подумав, що ця модель буде для моїх читачів не цікавою. Проте коли в офісі взяв ноутбука до рук, то поміняв свою думку. А тепер, потримавши його пару тижнів, дуже хочу собі такого само. Цікаво, що означає літера М в індексі — напевне, модернізований.

Продовжую брати участь в срачиках на пейсбуці з приводу піратських сервісів і противники їх закриття кажуть, що не проти платити по 200-300 гривень в місяць за те, щоб легально дивитися контент. І тут мене осяяло — нам треба український BBC! Півтора роки тому я дрочив на британське суспільне мовлення — всі британці платять телевізійний податок, натомість отримують доволі якісний контент (10 телеканалів + жменя радіостанцій), який до того ж можна вільно качати із сайту після показу в ефірі. Серіали Шерлок і Друзі, передача Top Gear непогано розходилися по наших торентах, а ще в них в ефірі немає реклами, що мене колись здивувало.

Іще я сьогодні зазирав на Amazon — річна підписка Amazon Prime коштує $100, що десь ~220 грн/міс, і дає доступ до їх відео/аудіо та текстового контенту + необмежене фотосховище для передплатника. От тільки це лише на території США. На теж таке не завадило б.

Більше того, така телекомпанія генерувала б якісний україномовний контент, що закривало б питання засилля російськомовної попси і всіляких квот.

Геть з нуля починати не треба — просто вивести UA:Перший із державної власності та фінансування і залучити туди всіх зацікавлених українських релізерів та створювачів контенту — спочатку на добровільних засадах, а коли справа піде — то за винагороду.

Звісно, казка швидко мовиться, але шлях до реалізації цього не такий і простий та швидкий, як мені тут в блозі написати чотири абзаци, поки це моє бачення.

В силу закриття двох популярних українських постачальників піратського медіаконтенту в соціальних мережах закономірно виникло бурління і всі забули про Трампа і тарифи на комуналку. Одні пишуть про те, що так і треба піратам, ату їх. Інші наполягають на те, що це все зрада, наводячи ряд аргументів, зокрема про те, що сервіси видаляли роздачі за запитом правовласників і про те, що середній український глядач не зможе при наших середніх зарплатах дозволити собі ліцензію GTA V. Іще звучали аргументи про те, що там розміщений контент, який легально купити неможливо — старі фільми, або із нелегальним українським перекладом.

Я сам не святий, качав із обох цих сайтів, або дивився прямо із них — хоча дуже нечасто. Ігри я здебільшого проходжу на Youtube, переважна більшість фільмів мені не цікаві, серіали тим більше. Музло слухаю або по радіо, або на каналах Vevo. Попри це захищати піратські ресурси не буду, тут я на стороні копірастів.