Те, що щось негаразд, я відчув, зайшовши на перший поверх офісного центру. Якийсь дивний болотний запах розходився по коридору на фоні ретельно вичищеної підлоги і нових склопакетів. Ліфт не працював, тому я піднімався сходами - стіни місцями були обдерті, ніби в коридорах розминалися слони - а в куточку на переносних стільчиках сиділа і обідала бригада робітників, які почали ремонт. В очі кидалися червоні стрічки, якими були обгороджені місця з осипаною штукатуркою та поламаними стінними панелями.
Я не міг збагнути, що тут відбувалося - на пожежу не схоже, ніде нічого не горіло. Так, неначе тут відбувалася квартирна бійка, проте у явно більших масштабах. І звідки-ж цей болотний запах?
З цими думками я вийшов на потрібний поверх і подзвонив у двері офісу. Двері, до речі, були новенькими, з них іще не здерли плівку. Мені відчинили і я зайшов всередину.
В офісі грандіозна бійка набула своєї кульмінації - в кутку лежала гора битих меблів та моніторів, перестінки були розламані, більшість плафонів на стелі побиті, тому в приміщенні панувала напівтемрява, лише робочі місця були освітлені настільними лампами. На рецепшині нікого не було, як і самого рецепшина та кавової машини коло нього. Проте офіс працював - менеджери щось активно друкували, а, головне, кудись телефонували та постійно приймали дзвінки. Телефони не замовкали. Я підійшов до столу, де сидів невиспаний роздратований товариш із червоними очима - а на стіні, коло нього, висіла величезна карта світу із позначенням морських шляхів. Я думав, що він нею просто закрив дірку у перестінку, проте десь в Індійському океані була пришпилена картка із зображенням контейнерного судна - дивно, для чого це йому?
Я підсунув стільця і сів, не встиг сказати і слова, як заволав телефон і товариш швидко взяв слухавку:
