Туристичний елементаль

Вибач, Фальк — я нахабно стирив твою ідею — буду викладати по одній-дві фотографії із сховищ. Отже, сьогодні — осінній Микуличин. Літнього ви мали можливість надивитися у літніх звітах. Фотографія явно не найкраща, бо із вікна автобуса увечері, але різнобарвний ліс однозначно гарний.

Я в ігри граюся мало, тому-що вони мені не подобаються. Але, інколи, граюся. Ті, в яких розробники приділили увагу не тільки ефектам та сюжету, а-й гарно промалювали ігровий світ, додали персонажам певної харизми та індивідуальності. Особливо — красиво промальований світ. Наприклад, у серії ігр Myst та Syberia. Наприклад, Machinarium. Якщо не із квестів, то мені сподобалася перша з половиною та друга частини Serious Sam — тільки там задовбує пробиватися крізь нескінченні орди супостатів. Ну і Half Life 2.

Нещодавно я натрапив на іще одну серію ігор — Deponia, там їх три. Ігровий процес десь як у Syberia — бігай, тицяй мишкою, застосовуй предмети, комбінуй предмети, проводь діалоги. Інколи кількість діалогів починає дратувати, але вони необхідні, бо часто призводять до якихось дій. В грі немає піксель-хантінгу — затиснувши пробіл можна побачити усі активні точки в локації, що добре.

Графіка більш весела, ніж у Syberia — вона мальована, щось середнє між Machinarium та древнім-древнім Space Quest. Сюжет також більш веселий, ніж у монументально-трагічній Syberia — він сповнений лулзів. Майже як у Beavis and Butthead do U, тільки без дебільних замашок та іншого булшіту. Головний герой — вкрай лінивий розгільдяй із его планетарного масштабу — тому вважає, що жити на планеті-сміттєзвалищі то не для нього. Для цього він вигадує купу планів, через які страждають усі із його оточення. Без тян не обходиться — ось тільки вона особлива — із дисководом в голові, всі спогади зберігаються на електронному носії, хоча сама, ніби, не робот. В грі проглядаються елементи стьобу — над політикою, над суспільними явищами, над рисами характеру.

Складність гри місцями дуже різна. Загадки не завжди очевидні. Наприклад, я точно не здогадався сам зробити із супутникової антени та штанів сачок для вилову качкодзьоба. І не здогадався, що звичайну лійку можна використати як духову рушницю щоб вистрелити із неї дротиком. Тому доводиться, місцями, підглядати в інтернети.

Сучасні телефони обладнують вібровикликом — і культурні люди ним користуються у тих місцях, де оточення не хоче чути крики "О, боже, какой мужчина!". Деякі старі телефони вібровикликом не були обладнані — видно їх тоді іще не придумали. Але що люди навколо не чули поліфонічного ремейку "Чорного бумера", телефони були обладнані генераторами сейсмічних коливань.

Я довго не купував мобільного телефона — уже всі мої одногрупники мали, навіть учні в школі, де я працював на старших курсах — мав якусь копійку до стипендії. Вони мене, навіть, запитували, чи я не з іншої планети — була тоді така реклама мобільного оператора по ящику. Ну і нарешті я купив — Nokia 1110. Прийшов у кімнату гуртожитку, поклав телефон на тумбочку — однокімнатник записав номер і набрав. Телефон загудів, разом із ним і тумбочка мало не поїхала. Потім я знайшов функцію будильника — навів на наступний ранок — звук Bullfrog із вібро. Щоб телефон не був на виду, поклав у шухляду, залишивши її привідкритою.

Вранці час настав — шухляда захрюкала і заревіла — фанерна коробка вийшла як резонатор. Тумбочка мало не підстрибнула, сусід скочив з ліжка і побіг умиватися.

Наступні мої телефони уже не мали такої сильної вібрації.

Думаю зараз над тим, щоб замінити засіб для діставання мене рідними, друзями, колегами та знайомими. Тут іще гірше, ніж при виборі ноутбука, а, тим паче, фотоапарату. Не хочеться роздувати бюджет — ось я минулого року починав заглядати на фотоапарати до 2000 грн., а купив дзеркалку в результаті.

Біда в тому, що я не можу визначитися із потребами — без цього я не зможу сформулювати критерії пошуку. Маю наступні варіанти:

• Плюнути на функції і купити тупофон із акумулятором на місяць та захищеним корпусом. Фотокамера в мене і так є.
• Купити щось екзотично-незвичайне — наприклад, Blackberry із QWERTY-клавіатурою, от тільки тут можна нарватися на відсутність програм для нього.
• Купити лопатофон з Андроїдом "як у всіх" — туди вкинути людський антиспам, навігацію, всякі документи. Але автономність у таких пристроях нікудишня — заряджати телефон щодня швидко набридне, а якщо не користуватися тими функціями — то навіщо його купувати?

Поки що нічого не купую — дивіться по ящику новини про казначейство, що по всій Україні бюджетникам затримує виплати. Та-й інші плани є. Проте, починаю дивитися.

1. Сьогодні мені довелося побувати на освітній виставці із гучною назвою — Інноватика в сучасній освіті. Взагалі, інноватика — це іще одне трендове слово у освітніх чиновників, як було із компетентнісним підходом. Ніяк не міг зрозуміти, що там можна виставляти, адже освіта — це, перш за все, процес, при чому тривалий. Його просто так виставити та огляд проблематично. В тім, на виставці було що завгодно, що має відношення до освіти — у павільйончиках були представники навчальних закладів — різних — від спеціалізованих шкіл до великих університетів. У них було купа буклетиків та іншої рекламної макулатури, телевізори чи проектори із роликами. Хто міг — представляв вироби своїх студентів чи учнів — якщо спеціальність пов'язана із виготовленням чогось. Військові заклади та мореходки виставили картоплю курсантів в парадних мундирах — коло них залюбки фотографувалися дівчата. Звісно, на стендах були представлені всеможливі медалі, кубки та нагороди, отримані важкою працею підопічних того чи іншого навчального закладу.

Але це усе мені було не цікавим, то-ж я вирішив пошукати щось цікавіше на цій виставці. І, так, фотографії з людьми для Мариночки присутні.

Втрачаю потихеньку інтерес до блогосфери — зокрема, до ЖЖ. Може варто розшукати нових, цікавих блогерів для відновлення інтересу. Бо дивишся у стрічку друзів — то політота проскакує, то пропаганда — хоч, ніби і обирав кого читати. Однотипні фотозвіти — та і у мене теж, хоч намагаюся розбавити жартами. До речі про фотозвіти — треба і свої якось міняти — має бути зав'язаний сюжет, хоч навіть і вигаданий, а не просто множина фотографій. Треба, щоб вилучення одної світлини чи абзацу впливало на сприйняття наступних. Щось таке в мене вийшло у дописі про цікаву хімію.

Іще я завтра буду в Києві — якщо вийде злиняти із нецікавого заходу, то, може, щось пофотографую. Ну, може, захід буде цікавим, то тоді там пофотографую.

Одним із запитань при налаштуванні свіжої системи на комп'ютері є вибір його хостнейма. Хоч я і не ототожнюю обчислювальну техніку із живими істотами, проте, по перше, через мережу до них зручніше звертатися по імені, по друге, мене дратує типове ім'я, дане інсталятором. Тому і вигадую щось.

Перший нормальний настільний комп'ютер отримав назву numberworker — числопрацівник. Ця назва перекочувала і до нинішнього настільного ПК. Робочі комп'ютери я пообзивав іменами відомих фізиків — починаючи від Ньютона закінчуючи Шрьодінґером (вчительський комп'ютер).

А як ви називаєте свою обчислювальну техніку?

На жаль, не можу опублікувати підписи до цієї карикатури, бо вони містять приватну інформацію. Скажу лише, що зображена на ній людина (та, що всередині) регулярно з'являється у моєму ЖЖ. Проте сам малюнок показую, бо все-ж старався.

Поки що це лише роздуми, неясні наміри, навіть не плани. Хоча, якщо маєте пропозиції - пишіть.

Отже, так склалося, що я їздив по центру України (Київщина, Черкащина, Дніпропетровськ), на захід (Львів, Івано-Франківськ, Мукачево, Карпати) і трішки на південь (Одеса і Одеська область, Крим). Проте я ні разу не був на сході України. Ну, починаючи із Полтавщини, Сумської області, Харків, щось із Донбасу. Сама східна моя точка - напевне, Чернігів. Отже, на наступний рік хочу спробувати туди вибратися аби розширити свою географію. Ні, Карпати я ще всі не роздивився, поїхати в букові праліси на майовки теж хочу. Аби гроші були, то можна куди хочеш поїхати.

1. Як я і обіцяв, сьогодні покажу таку Олександрію, якою її всі очікують побачити — з алеями, містками, архітектурою. Ну і з осіннім жовтим листям. Його у вівторок було іще більше. Тільки я дещо зміню у своїх дописах. Я не буду за один раз викладати всі фотографії — так вони у мене швидко закінчуються, нічого публікувати і народ уходить у пошуках свіжих вражень кудись інакше. І доводиться вигадувати і малювати всяких кишенькових ботів, щоб якась картинка була в блозі. Я буду матеріал трішки економити. Порадую вас теплою осінню наприклад у люті морози. Але зараз все-ж трішки гарних, на мою думку, фотографій. І без панківських замашок — якщо вийде. Отже, милуйтеся жовтим парком.