Наловивши форелі, ми повернулися до Рахова, де засіли в ресторані пообідати, де під келих пива яркова світла голова видала цікаву думку — а якби оце зробити тур до Мармароського масиву — гори на кордоні з Румунією, що своїм виглядом дуже відрізнялися від інших Карпат і буди схожі радше на Альпи, за що їх і прозвали Гуцульськими чи то Мармароськими Альпами. Поруч частувалася пивом іще одна світла голова — Василя Покиньчереди, заступника директора Карпатського біосферного заповідника, яка знає про Карпати все. Суть в тому, що до недавнього часу ця частина Карпат була для туристів незвіданою, та і зараз вона не дуже затоптана, отже, дві світлі голови швидко домовилися про те, що треба там потоптатися. Мене ця ідея зацікавила і я вставляв у їх конструктивний діалог своє я-я-я хочу, мене візьміть. От і взяли. До слова, туристи уже рознюхали Мармароші, перед поїздкою я устиг прочитати декілька фотозвітів у ЖЖ і уже думав про те, що там усі були і Мармароші — старий, порваний баян. В тім, для людини, яка була у Софіївці чотири рази, а сходження на Говерлу починає із Заросляка, куди добирається бусиком, баяни не страшні. Отже, читайте та дивіться, що з цього вийшло.
1. Рано вранці із поїзда в Івано-Франківську виліз веселий натовп туристів, що, ігноруючи крики "Маршруточка на Яремче, Микуличин, Татарів, Ворохту, Буковель, зараз відправляємося", вліз в невеликий автобус трішки подалі. Остаточно прокидаючись, натовп зголоднів, тому на Яблуницькому перевалі автобус зупинився і всі вилізли заточити припасені бутерброди та попити чаю чи кави. Все це відбувалося на фоні туману — навіть хмари, бо висота тут понад 900 метрів.
