Сьогодні, як я і обіцяв, поліземо на Говерлу. Якась така різниця між сусідніми дописами — маленька Маковиця на відшибі Карпат і найвища вершина України. В решті, не всі із групи хотіли на неї йти — мовляв, немає більше гір у Карпатах окрім Говерли і все таке. Одні на ній уже бували, але далеко не всі. Ярко вирішив ситуацію, зістикувавши вилазку на Говерлу із тим, про що я напишу завтра. Власне, в цій ситуації плюси та мінуси поїздок з великою групою — з одного боку у всіх різні уподобання та ходові якості, тому важко обирати маршрут, з іншого боку є досвідчена людина, яка повела туди, куди я сам-би не поліз. Отже, вранці, добре поснідавши, ми завантажилися у бусик і поїхали в далину.
Найлегші шляхи на Говерлу починаються в урочищі Заросляк, де знаходиться одноіменна спортивна база. Тобто, наші задниці вивезли на висоту понад 1200 м. і нам залишилося піднятися нижніми кінцівками лише на 800. В тім, це вдвічі більше, ніж ми вилазили на Свинянку. Ярко казав, що маршрут простий і на Говерлу підіймаються пацанчики в трєніках та шльопках і з пляшкою в руках. Я пізніше зробив припущення, що то переодягнені спортсмени із Заросляка.
1. Отже, ми вилазимо із бусика на стоянці, нам вслід із автомагнітоли лунає голос Віктора Цоя — Следи за собой, будь осторожен! Добре, будемо. Тут-же торгівля сувенірами і, саме головне, дощовиками — турботливі торговці запитували, чи ми маємо їх при собі. Але не менш турботливий Ярко (гм, піар виходить) перед виїздом до Карпат завбачливо розіслав поштою усім список потрібних предметів, тому продавці на нас не заробили. В тім, не ми одні тут, гадаю, виторг за день буде, не стояли-б вони тут. До речі, за час відпочинку в Карпатах нам жодного разу на дощ не пощастило.