Туристичний елементаль

... важить в архіві менше 150 КБ (кіло, не гіга), кросплатформова (за умови, якщо у вашій платформі є підтримка HTML 5), має мінімальні системні вимоги (можна запускати і на планшеті, бажано, тільки, щоб екран був HD), а все тому, що для рендерингу зображення вона використовує новий GEFORCE GTX 780 зорову зону людського мозку. Тому, якщо до комп’ютера системні вимоги мінімальні, то гравець повинен мати розвинену графічну уяву.

А ще ця гра відібрала у мене два вечори — застряг, доки не пройшов. При чому, якби її із тим-же сюжетом зробити у традиційному вигляді на 3D рушії, то міг-би навіть і не глянути. Отже, мова йде про A Dark Room — іграшку із текстовим інтерфейсом, написану на HTML 5 + JavaScript, яку нещодавно приніс на ЛОУ Володимир М. Лісівка. Відповідно, в неї можна грати на будь-якому пристрої, на якому можна відкрити, наприклад, GMail чи якісь подібні важкі AJAX-сайти. Іще одна особливість — A Dark Room можна зберегти на локальному носії — гра не має серверної частини. Гра безкоштовна, GPLv3, можна вільно розповсюджувати і розміщати у себе на сайті.

• Потягнути гру з github автора: https://github.com/Continuities/adarkroom (там збоку кнопочка щоб потягнути ZIP-архів)
• Потягнути українізовану версію з github Лісівки: https://github.com/vlisivka/adarkroom
• Грати: http://vlisivka.pp.ua/adarkroom/

Сама гра мені видалася сумішшю Civilization із Stalker — з одного боку потрібно перейматися про людей та ресурси і розбудовувати село, з іншого — лазити по небезпечним околицям, відстрілюючи небезпечних тварюк та бандитів. Але, спочатку, коли ти тільки починаєш грати, тобі взагалі нічого не зрозуміло — що за гра, який сюжет, нічого — лише коротко описується обставини і пару кнопок для дій.

Під катом — спойлер!

Позавчора до мене наскочили гості і я мав клопоту чимось їх розважати, зокрема, показати, що Біла Церква — це не якийсь Богом забутий райцентр, а цілком цікаве, культурне та древнє місто — навіть старіше за якийсь там Львів. І що, окрім генделиків у БрУМі, тут є ціла купа самих різноманітних інших генделиків на що подивитися і чим зайнятися. Я уже мав досвід вдалого супроводження гостей по місту — його навіть назвали чистим та охайним. Цього разу я пригадав, що колись недорого катався на катамарані, якого можна було взяти коло рятувальної станції за міським пляжем. Але їх там не виявилося, проте коло невеликої пристані стояв страшненького вигляду теплоходик Юр’їв і пропонував за 30 гривень цілу годину катати по Росі. Що теж дешевше, ніж у Києві. Сам теплоходик я не сфотографував, але гадаю, якщо схочете — то знайдете, там він один, на відміну від цілого шобла прогулянкових плавзасобів на Поштовій площі. Отже, ми в нього сіли.

1. На верхньому майданчику виявилися рятувальні круги, що вселяло надію благополучно дістатися до берега. Як виявилося, на борту навіть туалет є, хоча я туди не заходив.

Отже, сьогодні я покажу решту фотографій живності, побаченої мною. Далі підуть більш екзотичні птахи. Хоча, папуги наявні у наших зоомагазинах, тому назвати їх екзотикою язик не повертається.

1. Вони тут різнокольорові і різних розмірів. Здебільшого, знаходилися зверху на гілках.

Вчора у допис про Софіївку потрапили верблюди і лише один читач, виявляється, там був і висловився про те, що верблюдів там як-би бути не повинно. Насправді, то був такий ненав’язливий тізер до наступного допису — окрім Софіївки я побував у невеликому зоопарку, чи то пташнику. Власне, тварин там мало, а от птахів величезна кількість. Ось про це піде сьогодні мова. Всього 34 фотографії у двох дописах, всі можна клацати до розміру 1600 точок по довшій стороні — викладати повнорозмірні я сенсу не бачу.

1. Верблюд дуже високий і горби хитаються під час ходи. Взагалі, там була можливість на них покататися, але через дощик від ідеї довелося відмовитися.

Як виявилося, вчора (в п’ятницю, тобто, бо я пишу уже за північ) був міжнародний день фотографа. Я цього не знав, але, тим не менше, фотографував і святкував. Як я фотографував — ви побачите, як я святкував — не побачите, хоча деякі фотографії таки будуть.

Отже, почалося все з того, що мене покликали прокататися в Софіївку — хоча я там був уже три рази, це четвертий, проте я там не був іще з новим фотоапаратом. А так як Софіївка — баянний-перебаянний парк, перефотографований вздовж і в поперек, то я поставив собі завдання зняти якомога небаянніші кадри. Завдання ускладнювалося обмеженням часу і тим, що я був з групою, а не тинявся сам по парку.

1. Альтанка у всіх на виду, тому баян.

Колись я трішки пробував займатися енікеєм — ходив до людей, заставляв їх комп’ютери нормально працювати. Спочатку до знайомих, а потім до не дуже знайомих. А ще пізніше я взагалі відмовився від цієї ідеї.

По перше, налаштовувати комп’ютер людям, які не вміють ним користуватися і не навчаються, собі дорожче — через тиждень вони нахапаються всяких mail.ru агентів та іншої зарази і будуть телефонувати знову. Можна було-б пояснити, що вони роблять не так, але так як люди навчатися не хочуть, то це марна справа. Особливо, якщо там неповнолітні діти, які тримають за пазухою мільйон іграшок. Поставити адміністративні обмеження

По друге, купувати ліцензійний софт ніхто, звісно, не хоче, очікують, що я принесу свій диск із піратською віндою. Я завважав таку справу досить стрьомною — ставити контрафактний софт незнайомим людям.

Звісно, є люди, у яких виходить усе це робити і ввічливо чи не дуже посилати ламерів, але я до таких не належу.

Уже певний час хочу написати цей допис, аж ось іще один знайомий фотоманіяк розжився на бюджетну дзеркалку, тому вирішив таки написати. Спробую описати переваги та недоліки використання цього виду фотокамер для любителів на основі власного досвіду, приводячи певну, розумну на мою думку, аргументацію. Мною написане стосуватися буде, звісно, любительських дзеркалок.

Зазвичай, прийнято починати із позитивного, проте я почну із недоліків, бо їх нарахував небагато. Отже, не купуйте дзеркальну фотокамеру, якщо вас не влаштовує:

• Розміри: фотокамеру не можна тягати із собою як мобілку всюди, вона не поміщається в кишені. Іще для неї бажано окремий кофр. Маса в апарата теж може бути не маленькою, проте любительська модель не настільки велика і для чоловіка не важко тягати її з собою. Для жінки — теж.
• Маленький діапазон фокусних відстаней у об’єктивів. Ми звикли до 15-30 кратного оптичного зуму в мильниць, забудьте. Якщо хочете покрити цей діапазон, носіть із собою 2-3 об’єктиви, бо у кожного 3-6 кратний діапазон. Є 10-кратні "ультразуми" — наприклад Nikkor 18-200 VR, є і більше, проте вони дорогі — $600-700, а це вартість любительської дзеркалки. Проте, майте на увазі, що мильнички-ультразуми надзвичайно темні і, навіть, у пасмурну погоду, не кажучи про вечір, йому може не вистачити освітлення. З іншого боку, якщо ви не фотографуєте на великий плакат (а ми говоримо про любительську зйомку), то цілком доступна комбінація камери Nikon D3200 з 24 МП сенсором із склом Nikkor 18-105 VR дозволить вам комбінувати оптичний зум із кропом зображення, дозволяючи діставати все те, що і великим мильничним зумом.

Тобто, якщо недолік із масою та розмірами є безумовним, то із невеликим діапазоном фокусних відстаней — дуже спірним. Тепер перейдемо до переваг:

• Світлочутливість: навіть бюджетні дзеркалки дозволяють цілком нормально знімати на ISO 1600-3200, а то і більше. Це дозволяє орудувати ними там, де використання спалаху є недоречним.
• Швидкість фокусування.
• Автономність — як не дивно, хоч і великі розміри. Справа у тім, що енергія батареї не витрачається на транфокацію, яка робиться вручну, крім того, кадрування відбувається через оптичний видошукач, що економить енергію на екрані. Крім того, мильничка постійно ховає і висуває об’єктив, як равлик ріжки, на що теж витрачається енергія. Це була теорія — практика полягає в тому, що вдень, без спалаху, на моїй D5100 можна наклацати до 1000 кадрів на штатній батареї — я на Дніпрі назнімав понад 860 і заряд іще залишився. Вкиньте до кофра запасну батарею (близько 300 грн.) і зможете їхати кудись далеко.
• Оптична стабілізація. У Nikon'івських VR-об’єктивів вона гарно працює. З рук цілком реально зняти на 1/10 c., правда треба менше пити гарно тримати руками. Крім того, значення має те, що при кадруванні через видошукач, ви тримаєте камеру коло голови, що легше і стабільніше, ніж на витягнутих руках при кадруванні через екран.
• Ергономіка — великі розміри корпусу мають свій плюс — камера зручно лягає в руку виступом на правій стороні. Крім того, великі розміри дозволяють винести на корпус більше елементів керування, що дозволяє менше лазити по менюшках.
• Можливість прикрутити нейтральний захисний фільтр на об’єктив. Його можна відкрутити вдома і легко почистити, тоді як переднє скло об’єктиву залишається завжди чистим. Вартість такого скельця — від 70 грн.

У користувачів мильничок побутує хибна думка про те, що дзеркалка складна у освоєнні. Так, дійсно, там можна знайти більше функцій, проте зовсім не обов’язково так відразу освоїти їх усіх. Диск перемикання режимів практично той самий, кнопка спуску — теж, тільки трансфокацію руками треба крутити, от і вся різниця.

Ну і на останок — альтернативи. Є системні фотокамери, які компактніші за рахунок відсутності дзеркала. Проте недорогі моделі типу Nikon 1 все-ж ближчі до мильничок, а ті, що мають APS-С матрицю і можуть тягатися із дзеркалками — вартість мають теж цілком дзеркальну.

Отже, сподіваюся, що моя писанина комусь допоможе визначитися із напрямком придбання.

Ось потрапив мені до рук зовнішній GPS-модуль GPSlim 236, про що я зараз і напишу. Звісно, сьогодні можна сказати, що купувати такий пристрій немає сенсу, оскільки у вас уже є 4-6" смарт-лопата із мапами від Гугля чи Нокії на борту і власним GPS-сенсором. Навіть моя убога кнопкова Nokia C5-00 і та це все має, при чому, мапи можна закешувати через домашній безлімітний інтернет щоб в дорозі не витрачати дорогі мобільні мегабайти.

Проте, якщо у вас є мобільний пристрій без GPS — недорогий планшет чи нетбук, або вбудований GPS-датчик вашого пристрою не працює належним чином, от як на моєму телефоні, то використання зовнішнього GPS-сенсора буде розумним.

Отже, невеличка коробочка із власним акумулятором (заряджається через mini-USB), трьома індикаторами — GPS, Bluetooth та Battery, гніздом для зовнішньої антени (можна і без неї) та вимикачем. Агрегатується із будь яким пристроєм, де є Bluetooth та операційна система. Зокрема, нормально запрацювало із Nokia, де з’явилося у вигляді пункту меню поруч із вбудованим GPS-приймачем та навігацією через мережі. На вулиці пристрій знайшов положення моментально, в приміщенні трішки думав.

На сайті виробника є древні драйвери під Linux, іще під ядро 2.4 і я не думав, що приймач вдасться подружити із ноутбуком. Проте без них обійшлося, я легко нагуглив інструкцію і після нехитрих маніпуляцій із прописуванням MAC-адреси пристрою в конфігураційний файл та запуском потрібних сервісів, ноутбук дізнався, де він знаходиться — протоколи то стандартизовані. Для візуалізації свого розташування я встановив програму FoxtrotGPS, що підтягує на вибір карти із Open Street Maps, Google Maps іще якогось там сервісу.

Пристрій не новий — років 4-5, напевне. До мене потрапив без упаковки, тому точно не скажу. В свій час коштував не мало — до кілогривні. Спробую потягати GPS-приймач із собою в подорожі, подивлюся, наскільки гарно та чітко він працюватиме. А завтра буде розповідь про іще один пристрій, не перемикайтеся.

Я, коли користувався PicasaWeb, навіть був видалив профіль із Google+ (я ним все одно не користуюся), оскільки він псував галерею, заміняючи класичний інтерфейс на свій. Але, нещодавно, в Google зжалилися над ретроманами і зробили посилання, за яким можна перейти на класичну PicasaWeb. Якщо ви його не побачили, можна дописати щось таке — https://picasaweb.google.com/home?noredirect=1. Тоді вас не буде закидати в галерею Google+

В рунеті популярним мемом є вислів "Звалити з Рашки" із поросятком Пьотром на картинці. Цей мем символізує бажання багатьох громадян залишити країну і оселитися та влаштуватися на роботу десь в благополучних Європах чи північній Америці. Звалити від безладу — від неякісної медицини, від корумпованих чиновників, від поганих доріг, від бандюків. Декому це вдається — при наявності достатньої суми грошей, здоров’я, чи потрібної там кваліфікації — у кого як вийшло. Хтось фізично батрачить на плантаціях, а хтось, маючи освіту та потрібну спеціальність, сидить в кондиціонованому офісі. Україна в цьому плані мало чим відрізняється, просто свого мему для цього явища не придумали.

Так от, приїздить такий громадянин за кордон і, на перших порах, отримує культурний шок. Перехожі сміття кидають до урн, водії культурні і зайвий раз не сигналять, залізниця ходить більш-менш вчасно і поїзди як-би чисті, чиновник вирішив справу відвідувача за 15 хвилин без зайвих рухів. Відчувши радість від нового життя, оглянувшись та обжившись, обертають емігранти свої очі назад, на неньку Україну. А там — ліс з вовками погані дороги, корумповані чиновники, брудні поїзди. Шкода їм стає їх співгромадян, які залишилися на рідній землі жити. Але що-ж ти вдієш звідси? Можна повчити земляків, як правильно жити — ми-ж надивилися, як тут гарно живуть. Але чому вчити-то? Культурні люди і на Україні сміття на тротуар не кидають, сидіння в поїзді не паплюжать, безбілетниками в трамваї не їздять, на дорозі поводять себе нормально, а некультурним якось глибоко байдуже, що там говорять ті емігранти.

Шкода стає емігрантам культурних людей, треба-ж їх чомусь навчити. Наприклад навчити тому, що маршрутки — це зло, треба їх заборонити, бо в цивілізованих Європах іздять на великих автобусах; пільговики — це теж зло, треба дати їм більшу пенсію чи стипендію і відібрати пільги, а ще в Європах всі їздять в сидячих вагонах, тоді як бідні українці катаються в купе та плацкарті. Коротше, є чого навчити. А ще в лексиконі з’являється слово "совок", щоб показати свою зверхність на тими, хто не був такий удалий і не виїхав жити до цивілізованої країни.

І, ніби, праві емігранти в своїх повчаннях, але забувають вони дещо. Забувають про те, що розвинені країни, де вони зараз живуть, до свого благополуччя йшли десятиліттями чи століттями — не може і Україна так відразу стати цивілізованішою. Рано чи пізно стане, noddeat обіцяв, що через 30 років. І що ті блага, які вони щодня бачать на вулицях — то лише наслідки, під якими стоять купа причин. І така сама купа причин стоїть під нашими негараздами. І в цих причинах варто розібратися, а не просто казати "ви живете не так, дивіться, як треба жити". Наприклад, якщо заборонити маршрутки, то спочатку треба подумати, де візьмуться автобуси. Якщо замінити спальні вагони сидячими, то спочатку треба подумати про тих пасажирів, які з вокзалу мають іще далеко добиратися до дому, а після 20-ї їм уже нічим добратися. Або немає можливості добратися із дому до вокзалу на 6 ранку. А якщо приймати якийсь закон, то треба подумати, яким чином буде забезпечено його виконання.

Коротше, процес розвитку країни — складний і тривалий і клавіатурними порадами із сторони тут не зарадиш — варто емігрантам з цим змиритися.