Я тут переглядав свої старі дописи та коментарі до них — у пошуках старих лулзів. Знаю, не мене одного обурюють написи deleted comment. Хоч бери і роби знімки екрану на всі цікаві дискусії.

deleted comments

Отже, я навіть куплю платний обліковий запис, якщо там буде можливість налаштовувати можливість чи неможливість вилучення коментарів. Наприклад, коментар блокується автоматично через 10-20 хвилин після публікації — ну, щоб можна було якусь описку виправити. Або блокується автоматично після того, як на нього відповіли. Або якщо і не блокується, то при спробі вилучення заміняється словами "Я не відповідаю за свої слова", "Я зливаю" чи чимось схожим. Звісно, відвідувачі мають бачити чесне попередження про це.

Як ви ставитеся до таких ідей?

Давно у мене назріває філософська думка щодо нашого далекого чи не дуже майбутнього. Справа у тім, що я вважаю його тоталітарним. Це не такий тоталітаризм, що був у минулому — де розстрілювали купу людей по наклепам сусідів, чи як там пишуть в підручниках історії, це тоталітаризм, спрямований на найвищу ефективність використання ресурсів — людських, природних. Ось чому я так вважаю.

Розглянемо живі організми царства тварини. Вони бувають одноклітинні, колоніальні і багатоклітинні. Отже, що таке одноклітинна тварина — амеба, наприклад. Вона живе сама по собі, ні від кого не залежить, але мусить усі життєві функції вміщати у своїй мікроскопічній клітинці. Але це було важко і якось вирішили одноклітинні об’єднатися. І надумали якось одноклітинні організми об’єднатися — вийшов колоніальний організм. Так легше виявилося, але кожна клітина мала однакові функції і якщо такий організм розпиляти на багато маленьких, то кожен заживе своїм життям. Це, наприклад, губки, радіолярії та всякі поліпи.

Але таким чином не побудуєш великого організму — виникає проблема транспорту поживних речовин. І виникає диференціація клітин за функціями, з'являються тканини — такі організми як гідра та інші кишковопорожнинні. У них уже є якісь там нервові волокна. Але гідру можна розпиляти також на декілька частин, кожна стане новою гідрою. Але далі — вище — з’являється кровоносна система, нервова система — клітини вже мають строгу диференціацію функцій і не можуть жити самостійно.

Те саме тепер спостерігається у нас — раніше люди жили невеликими поселеннями і мали певну автономність — могли робити все. Зараз людина в молодості отримує певну спеціалізацію і змінити її пізніше важкувато. Наприклад в Японії — там спеціальність обирають іще з середньої школи, здається. В майбутньому ви не поміняєте спеціальність, якщо самі її обирати взагалі. Просто будете працювати на благо організму-держави, отримуючи свою пайку поживних речовин. Якщо клітина в організмі виходить із норми, то за неї береться імунна система — типу нашої поліції. Всякі там релігійні та культурні погляди залишаться в минулому — всі працюватимуть зі спільною метою. Ну, ви уявіть, що клітини вашої печінки пішли до мозку влаштувати пікет. Чи ви виживете в такому разі? Так само і в державах майбутнього — щоб вижити вони муситимуть мати ідеальний порядок. Ну ось таке наше тоталітарне майбутнє.

Негарно позаочі обговорювати інших людей, але я не позаочі і по доброму.

Отже, звернув я, якось, увагу на те, що в блозі Івася Тарасика немає жодної великої літери. І не тільки в тому, що писав він сам, а і в коментарях відвідувачів — ну не можуть-же вони всі писати без великих літер. Але тоді я не придав цьому значення, так як це цілком вписувалося в хіпстерський дух його журналу — інді-ігри, інді-фото в ґуґль-плюсі, тощо.

Але якось мене дратує, що блог, приймаючи мої коментарі, теж виправляє всі великі літери на малі. І задумав я з цим боротися. Насправді, зробити автоматичну трансформацію літер у великі, чи в маленькі досить просто — достатньо скористатися CSS-властивістю text-transform, застосувавши її до потрібних елементів на сторінці. Тобто, при бажанні, за п'ять хвилин, із яких чотири піде на те, щоб залогінитися, знайти і відкрити потрібний файл на сервері, я можу зробити такий фокус на своєму стенделоні або в ЖЖ. Отже, якщо ми напишемо щось таке:

<div style="text-transform:lowercase;">Міжнародні організації та країни з абревіатурами в назвах: ООН, НАТО, СРСР, США.</div>

То побачимо ось таке:

Міжнародні організації та країни з абревіатурами в назвах: ООН, НАТО, СРСР, США.

По суті, весь текст на сервері зберігається в нормальному вигляді, а перетворюється на малі літери уже вашим браузером, що діє згідно завантаженого CSS. Можете прокоментувати у Івася в блозі щось великим літерами, а потім відкрити джерельний код (Ctrl+U) і пошукати в ньому ваші коментарі — вони там нормальні.

Раз літери перетворюються уже на нашому комп'ютері, значить, можна із цим боротися. Для популярних браузерів є додатки, що дозволяють використовувати на сайтах свої власні CSS. Тобто, завантажуємо сторінку цього блогу, знаходимо стиль, що відповідає за трансформацію літер, переписуємо його як text-transform:none; і говоримо браузеру, що це є істина в останній інстанції. Коротше, відкрив сторінку, оглянув її код і мало не зсунувся під стіл. Мало того, що Івась прописав трансформацію не в окремому CSS-файлі, а захардкодив прямо в сторінку (так як код сторінки має пріоритет над таблицями стилів, то вищеописаний метод боротьби абсолютно недійсний), так він іще-й прописав це все аж в 18 місцях — для певності, щоб, зараза, жодна велика літера не проскочила! Капітофобія, коротше. Ось такий вигляд мав код після очищення від всього іншого:

Bluefish with CSS

Це, ніби, ти застрелив когось в голову, а, потім, вирішив продірявити на пару обойм, щоб гарантовано не вижив. Ось так, на цьому все, не перемикайтеся.

Цікаве відео на противагу стереотипним роликам про білявок, які не можуть нормально припаркуватися чи проїхати. Рідкісний випадок копіпасти в моєму затишненькому.

Переглядаючи стрічку друзів у ЖЖ, тобто тих, кого я читаю — адже як можна називати друзями тих, кого я не знаю особисто (хоча у мене вона підписана "Любі друзі" і декого я, таки, бачив вживу) знаходжу "лист щастя" у Вови Комента, де пропонується попіарити тих, кого ти читаєш. Я не любитель листів щастя, проте зробити таке хотів давно, отже маємо нагоду.

Суть в тому, що дата 31.08 найбільш графічно схожа на слово Blog, отже можна вважати її днем блогерів. А блогери — це такий народ, що святкує свій день не у фонтанах, як десантники, а у блогах. Отже, із тих, кого я читаю, хочу відмітити:

  • noddeat: Досить широка географія мандрівок + незвичний погляд на звичні речі. Приїхавши до якоїсь Пізи, noddeat не буде підпирати Пізанську вежу, натомість у об’єктив потрапить громадський транспорт, незвичні дорожні знаки, величні вказівники, вузенькі провулки, смітники та каналізаційні люки. У блозі принципово не ставить LJ-CUT, тому читайте його через RSS. Іще він, буває, матюкається і йому начхати, що про нього думають читачі.
  • xenoir: останнім часом пише рідко, але фотографії дуже смачні. Не стільки технічно, як композицією. Раніше можна було знайти звіти із вилазок на різні покинуті і не дуже індустріальні об’єкти — починаючи від покинутих шахт, закінчуючи діючими (і закритими для відвідування) металургійними заводами.
  • Роман Наумов: іще один цікавий фотограф-любитель. Каже, що взагалі не переймається технічними деталями, просто фотографує у своє задоволення. Основна фішка — здатність знаходити незвичайні ракурси знайомим усім об’єктам. Тобто, якщо його відправити підпирати Пізанську вежу, то він знайде таку точку зйомки, що ніхто не назве фотографію баянною.

Я хотів написати про більше блогерів, але деякі давно не пишуть, а тих, кого я недавно почав читати — того-ж Вову Комента, включу до списку пізніше.

Колись я трішки пробував займатися енікеєм — ходив до людей, заставляв їх комп’ютери нормально працювати. Спочатку до знайомих, а потім до не дуже знайомих. А ще пізніше я взагалі відмовився від цієї ідеї.

По перше, налаштовувати комп’ютер людям, які не вміють ним користуватися і не навчаються, собі дорожче — через тиждень вони нахапаються всяких mail.ru агентів та іншої зарази і будуть телефонувати знову. Можна було-б пояснити, що вони роблять не так, але так як люди навчатися не хочуть, то це марна справа. Особливо, якщо там неповнолітні діти, які тримають за пазухою мільйон іграшок. Поставити адміністративні обмеження

По друге, купувати ліцензійний софт ніхто, звісно, не хоче, очікують, що я принесу свій диск із піратською віндою. Я завважав таку справу досить стрьомною — ставити контрафактний софт незнайомим людям.

Звісно, є люди, у яких виходить усе це робити і ввічливо чи не дуже посилати ламерів, але я до таких не належу.

В рунеті популярним мемом є вислів "Звалити з Рашки" із поросятком Пьотром на картинці. Цей мем символізує бажання багатьох громадян залишити країну і оселитися та влаштуватися на роботу десь в благополучних Європах чи північній Америці. Звалити від безладу — від неякісної медицини, від корумпованих чиновників, від поганих доріг, від бандюків. Декому це вдається — при наявності достатньої суми грошей, здоров’я, чи потрібної там кваліфікації — у кого як вийшло. Хтось фізично батрачить на плантаціях, а хтось, маючи освіту та потрібну спеціальність, сидить в кондиціонованому офісі. Україна в цьому плані мало чим відрізняється, просто свого мему для цього явища не придумали.

Так от, приїздить такий громадянин за кордон і, на перших порах, отримує культурний шок. Перехожі сміття кидають до урн, водії культурні і зайвий раз не сигналять, залізниця ходить більш-менш вчасно і поїзди як-би чисті, чиновник вирішив справу відвідувача за 15 хвилин без зайвих рухів. Відчувши радість від нового життя, оглянувшись та обжившись, обертають емігранти свої очі назад, на неньку Україну. А там — ліс з вовками погані дороги, корумповані чиновники, брудні поїзди. Шкода їм стає їх співгромадян, які залишилися на рідній землі жити. Але що-ж ти вдієш звідси? Можна повчити земляків, як правильно жити — ми-ж надивилися, як тут гарно живуть. Але чому вчити-то? Культурні люди і на Україні сміття на тротуар не кидають, сидіння в поїзді не паплюжать, безбілетниками в трамваї не їздять, на дорозі поводять себе нормально, а некультурним якось глибоко байдуже, що там говорять ті емігранти.

Шкода стає емігрантам культурних людей, треба-ж їх чомусь навчити. Наприклад навчити тому, що маршрутки — це зло, треба їх заборонити, бо в цивілізованих Європах іздять на великих автобусах; пільговики — це теж зло, треба дати їм більшу пенсію чи стипендію і відібрати пільги, а ще в Європах всі їздять в сидячих вагонах, тоді як бідні українці катаються в купе та плацкарті. Коротше, є чого навчити. А ще в лексиконі з’являється слово "совок", щоб показати свою зверхність на тими, хто не був такий удалий і не виїхав жити до цивілізованої країни.

І, ніби, праві емігранти в своїх повчаннях, але забувають вони дещо. Забувають про те, що розвинені країни, де вони зараз живуть, до свого благополуччя йшли десятиліттями чи століттями — не може і Україна так відразу стати цивілізованішою. Рано чи пізно стане, noddeat обіцяв, що через 30 років. І що ті блага, які вони щодня бачать на вулицях — то лише наслідки, під якими стоять купа причин. І така сама купа причин стоїть під нашими негараздами. І в цих причинах варто розібратися, а не просто казати "ви живете не так, дивіться, як треба жити". Наприклад, якщо заборонити маршрутки, то спочатку треба подумати, де візьмуться автобуси. Якщо замінити спальні вагони сидячими, то спочатку треба подумати про тих пасажирів, які з вокзалу мають іще далеко добиратися до дому, а після 20-ї їм уже нічим добратися. Або немає можливості добратися із дому до вокзалу на 6 ранку. А якщо приймати якийсь закон, то треба подумати, яким чином буде забезпечено його виконання.

Коротше, процес розвитку країни — складний і тривалий і клавіатурними порадами із сторони тут не зарадиш — варто емігрантам з цим змиритися.

В епоху пізнього dial-up'у та безбожно дорогого ADSL, коли слово "виділенка" означало "круто", проскакував цікавий анекдот про те, що програмісти провели собі в офіс виділений пивопровід зі швидкістю 10 літрів на годину. У нас це був просто жарт, але в Баварії пивопровід - це цілком звична річ:

пивопровід

Автор фото - noddeat. До речі, історія із пивопроводом мала місце у Данії, де за великі заслуги Нільсу Бору подарували будинок із виділеним пивопроводом від Карлсберг.

Всякі бувають дитячі іграшки. Бувають дитячі машинки, схожі на Порше чи "Гєліки" - забезпечені люди купують своїм малюкам "як у тата, тільки маленькі". Бувають дитячі комп'ютери у яких маленький екранчик, а щоб здавався більшим, збоку домалювали віконце з аською та косинкою. Типу, офісні працівники купують своїм малюкам "як у тата, тільки маленькі". А що купувати дітям пролетаріату? Вчора я заходив до магазину з інструментами і, серед бензопилок, побачив ось таке:

child chainsaw

Воно на батарейках, імітує звуки двигуна і торохтить як справжня. Ланцюг, звісно, пластиковий. Є шворка щоб заводити, запобіжні дуги.

Ні, я не дам тобі свій номер мобільного. Я розумію, що ти обіцяєш не присилати мені спам і нікому не передавати номер, проте не дам. У мене його немає, я соціопат. Ні, я не дам номер мобільного своїх друзів чи рідних - звідки я їх знаю, якщо мобільного немає у мене. Та-й не дозволять вони мені його поширювати кому попало. Так, я знаю, що я втрачаю.

Вгадайте, з ким неодноразово відбувається це діалог і кому я не даю свій номер мобільного. Він вам усім точно відомий (той, кому я не даю, а не сам номер).

Сторінки