В сучасному цивілізованому світі декларується рівність статей - жінки можуть кермувати автомобілем, здобувати будь-яку освіту, займати керівні посади, не паритися з приводу макіяжу та одягу ну і так далі. Тільки но спробуй натякнути за кухню та борщі, як на тебе налетять і видеруть очі довгими нігтями. Але є один хитрий хід для сучасних сексистів - це програмування.

І мої заочниці самі, добровільно, говорили, що вони-ж жінки і що їх інтелект не дотягує щоб займатися цією справою, хоча першим програмістом вважають Аду Лавлейс. Безперечно, якщо розібратися по суті, то в мене є і хлопці, яким "не дано", є і дівчата, яким цілком під силу програмувати, тому метод не універсальний. Проте на заклопотаних сімейних тітках цілком працює. І, так, я не ставив на меті нікого принижувати, просто такі висновки отримав в результаті спілкування з людьми.

Поки в мене все, скоро будуть гарні краєвиди Дніпра, не перемикайтеся.

Профком:

- Куди ми поїдемо? (мається на увазі, на день учителя)

Я:

- Міжрічинский парк ... бла-бла-бла ... цікаві екскурсії ... бла-бла-бла ... Андрій Сагайдак ... бла-бла-бла ... Десна ... бла-бла-бла ... музей лісових промислів ... бла-бла-бла ... пікнік ... бла-бла-бла ... варенуха.

Профком:

- Ну, це далеко, а що є ближче?

Я:

- Є Голосіївський парк, але я там не був, можу зателефонувати заступнику директора.

Потім, йдучи додому, думаю, нехай шукають самі ближче, я навіть Поліського заповідника не пропонував, не кажучи вже про Прип'ять-Стохід чи Карпатський біосферний заповідник.

Коли я був маленький і ходив до дитячого садочка, то щодня, після обіду, наступав нудний час, так звана тиха година, коли вся група відправлялася на ліжечка і мусила там тихенько знаходитися. Я не пам'ятаю, щоб хоч раз засинав тоді, напевне, не я один такий був. До тих, хто крутився, підходила вихователька і шльопала по попі.

Але якби тоді вже був Windows 10, то вихователям було-б куди простіше:

Тиха година

P.S. Не сприймайте це серйозно.

З недавнього часу, потрапляючи на європейські сайти, бачу новий законодавчий бздик - повідомлення "Цей сайт навішає вам куки для покращення робити і для загального блага" і кнопку "Так, навішуйте". В нас такого немає, в тім, частенько можна зустріти угоду про конфіденційність. Тому, в рамках великого покращення цього затишненького журнальчика, що визріває в моїй голові, хочу сформулювати певні положення про те, як я відстежую своїх відвідувачів і які персональні дані збираю.

До раю не потрапить ніхто.

  • Безбожники до раю не потраплять, бо вони грішники і не каються, а для таких пряма дорога до пекла.
  • Праведники до раю не потраплять, бо вони раби божі, а рабів до раю не впускають. Куди вони дінуться - хтозна.

Так що рай тільки для своїх.

Яскраво світить обіднє Сонце, розмірено дирчать машинки на дорозі і я такий іду по вузькому тротуару. Чую, ззаду гукають — Можна проїхати? Як ви думаєте, чи був той велосипедист у шоломі?

Видайте мені, будь ласка, чарівного копняка (можна декілька), щоб я почав робити щось конструктивне, а не бити байдики.

Список конструктивних справ:

  • Написати допис про відвіданий на цих вихідних Міжрічинський РЛП (застрягло на етапі відбору фотографій та їх підготовки).
  • Розібратися зі встановленням Open edX, спробувати порівняти його з Moodle (нічого не зроблено).
  • Зробити обіцяний Роману Маленкову сайт (встановив Drupal, поробив рубрикацію та типи матеріалів).
  • Підготувати демо-курс на Moodle (або на Open edX, якщо запущу).
Увага! Даний допис є виключно клавіатурною аналітикою, особистою думкою автора і не базується ні на якому досвіді чи дослідженнях.

Для того, щоб пілотувати авіалайнер, треба пройти серйозну підготовку і стажування - по термінах не знаю, але знаю, що на кожну нову модель літака пілоти проходять перепідготовку - тобто, не можна отримати "права категорії A,B,C,D" і літати на всьому підряд.

Для того, щоб оперувати хворого, потрібна дуже серйозна підготовка. Після шести років медичного ВНЗ, ще три роки інтернатури, ну і не знаю, чи після цього молодий лікар відразу зможе приступити до розрізання пацієнта.

Для того, щоб стати солдатом - треба вилетіти з ВНЗ і не відкосити. Далі всього шість місяців навчальної частини і все. Навіть медсестри і фельдшери довше навчаються. Тому я вважаю, що призовна система має бути замінена на контрактну - в армії мають служити кваліфіковані, гарно натреновані воїни - з не менш відповідальним ставленням до життів інших людей, ніж у хірурга, чи пілота.

Тобто ті, хто поступив на службу, пройшовши належну підготовку та атестацію, стають військовозобов'язаними і отримують певні пільги за те, що їх робота пов'язана із ризиком для життя. А замість строкової служби, казарм і лисих призовників на плацу, організувати для всіх охочих при школах чи будинках культури військово-спортивно-туристичні клуби. Куди можуть прийти громадяни від шести років і отримати безкоштовну можливість займатися спортом, бойовими мистецтвами, ходити в походи, на екскурсії до військових частин. Як трішки підростуть - основи військової підготовки, екскурсії до авіачастин та на на флот з можливістю покататися, складні туристичні походи. З 16-ти можна пропонувати освоювати військово-облікову спеціальність і починати військову кар'єру.

В результаті, замість салаг і духів ми будемо мати мотивованих, підготовлених, патріотично вихованих молодих громадян, які зможуть краще захистити країну.

Головне, в таких клубах не заганяти молодь в жорсткі рамки та нормативи - зможе потягнути програму - добре, не зможе - просто матиме корисне дозвілля замість тинятися між гаражами. І, так, про Пласт я читав.

В силу намірів нинішньої влади позбутися комуністичної символіки в Україні, зокрема, бажання Київради прибрати радянську символіку з метро, загораються пукани в певного прошарку населення, яке пропонує, окрім символіки, позбутися всієї радянської спадщини заразом - зарити геть саме метро, викинути заводи, побудовані при СРСР, електростанції та інше.

Але не варто забувати, що молода радянська влада, скидаючи пам'ятники царям, закриваючи церкви та забороняючи інші партії, зовсім не поспішала позбуватися царської спадщини, а поселилася в царському Кремлі, їздила на царському автопарку, формувала свій флот із залишків царського. Звісно, потім замінила своїм, але не відразу. В 45-му на Червоній площі символічно скинули нацистьські штандарти, проте охоче везли з Німеччини нацистьське добро.

Тому і Україна може обирати, від чого відмовитися, а що залишити. Тим більше, що радянська спадщина будувалася не без участі нашого народу. Хоча, з метро поспішати не треба - станції першої лінії все-ж красиві, замінити оформлення чимось адекватним швидко не вийде.

Сторінки