Туристичний елементаль

З одного боку, хмарна погода ніби і добре для фотографів — розсіяне світло, ніяких пересвітів. Але з іншого, на знімках спостерігається брак контрастності — фотографії виходять як і погода, сірі, сумні. Коротше, треба зайнятися питанням зйомки в пасмурну погоду, навчитися робити більш-менш живі фотографії.

В мене є три наплічника: один - маленький трикутний слінг через одне плече, якого мені колись подарували. Він замалий для мене. Є похідний китайський ноунейм, навіть не знаю точно, скільки літрів в ньому, десь 40-50. Він побував зі мною у більшості поїздок, ідеальний для одноденних вилазок - вентильована спинка з каркасом та вентильовані шлейки, регульована грудна стяжка, поясна стяжка з кишенею, нижній клапан, верхній клапан з відсіками і т. д. Але він страшненький для міста, та-й внутрішня організація не подобається моєму ноутбукові. Ну і великий столітровий Vertex, що дуже подобається студенткам.

Але мені то все мало - я хочу четвертого наплічника - міського, культурного на вигляд. Я, просто, тепер не уявляю інших способів переносити свої речі. Вимоги прості:

• Бюджет - 2500 одиниць багатостраждальної національної валюти.
• Об'єм - орієнтовно 30 літрів. Має поміщатися ноутбук (бажано 17"), фотоапарат з двома об'єктивами та спалахом, великий термос та бутерброди, парасолька ну і ще всякий дріб'язок.
• Кольори темні. Великих помітних написів не люблю.
• Стиль строгий. Мені подобається зовнішній вигляд фоторюкзаків, проте їх внутрішня організація не підходить. Суть в тому, що наплічник не має бути схожим на торбу і на парашут.
• Вентильована спинка, грудна стяжка. Пояс не обов'язково.

Як на зло, всі цікаві моделі виявляються відсутніми на складах. Звернувся до товариша, так той накидав посилань на тактичні рюкзаки - вони за характеристиками хороші, але зовнішній вигляд розлякає всіх студентів. Так ось болить уже дві доби голова, що обрати.

І, так, я мав необережність подивитися на продукцію National Geographic, вона, зараза, дорога, але класна.

Щось тихенько стало в моєму затишненькому — напевне, треба піти знову видалятися з ЖЖ, понабігають. Але це не по темі. А по темі нещодавно у тому-ж ЖЖ скаржилися, що у нас немає відповіді російській пропаганді. Але я думаю, що є — у нас теж розвивається своя пропаганда. Ну, так, вона іще не така потужна, місцями незграбна, але є.

• За диванну сотню МінСтеця поки нічого цікавого не зустрічав — може хтось реєструвався у них на сайті, не підкажете, які там завдання для інформаційних бійців?
• Титан української пропаганди Ігор Бігдан завалює свій блог тонами антиросійського лайна — якість контенту десь як із протилежного боку барикад.
• У коментарях у відомий російських блогерів постійно цитують Дещицю. У всякому разі, присутність відчувається.
• Навіть на ІТ-сайтах зловтішаються про те, що в Криму закрилася сервіси Visa, Master Card, Google та Steam, а процесор Ельбрус — викуплена в Intel технологія 10-річної давності (по техпроцесу, робочих частотах та стандарту пам'яті — десь так воно і є).

Коротше, молодці.

Мій сайт періодично зникає. Якщо ви заходите на головну сторінку, то побачите просто порожній листок, якщо заходите на інші сторінки — помилка 404. Причиною цього є апаратні проблеми на сервері в друга, де розташований мій сайт — при чому, якось так вийшло, що, в момент вильоту сервера, трафік спрямовується на інший хост — цим зумовлено те, що ви бачите пусту сторінку, або 404 замість помилки "Не можу з'єднатися з сервером".

Так як я нічого не плачу за хостинг, то ніяких претензій до друга бути не може. Але так як він і не чешеться, щоб виправити проблему — то виникають бажання з'їхати на звичайний хостинг.

Тут може бути проблема з ціною — наразі мій сайт з усіма фотографіями в ньому займає 2.1 ГіБ, тобто, поселити його на бюджетний хостинг не вийде.

piktor@nebula:~/piktor$ du -hs moodle/
2.1G moodle/
piktor@nebula:~/piktor$

Так як я і далі планую фотографувати і публікувати, то, для початку, варто брати хостинг із хоча-б 4 ГіБ місця, що може коштувати немало, враховуючи, що мій сайт некомерційний і на ньому немає ні грами реклами. Так, про Acer я писав чисто із інтересу.

Як варіант, прийму пропозицію по заселенню на чийсь сервер. За це можу написати джинсові статейки для нього, хоча, народу до мене ходить небагато.

P.S. Іще я подивився на ціни за домени і мені закортіло зареєструвати собі піктор.укр.

P.P.S. Директорія із сайтом називається moodle, бо колись я туди ставив Moodle, після переходу на Drupal не перейменував.

Раз я взявся їсти дітей займатися мовою програмування Python, а інтенсивність занять на Прометеусі для мене замала, значить, треба знайти якусь гарну книжку і спробувати повчитися самостійно. Ще краще було-б фінансово підтримати видавництво та книжкових бариг автора, чесно придбавши дану книгу.

Але не поспішайте. Спірачена книжка зекономить ваші кошти не тому, що ви безкоштовно нею користуєтеся, а тому, що ви взагалі відмовитеся її читати до того, як витратите на неї гроші. Власне, я про це вже писав, але сьогодні зіткнувся знову.

Отже, за рекомендаціями, я спрямував свій погляд на книгу Марка Лутца, як на кращу книгу про Python. Паперовий варіант четвертого видання російською мовою коштує 1233 гривні, електронний англомовний варіант другого видання на Гугл Макулатурі коштує 149 гривень 27 копійок.

Відкриваю я тирену копію і починаю гортати. З 6 по 17 сторінку "Про автора" (всього сторінок 1280), 17-39 — передмова, 39-77 сторінки — уведення, де розповідається, що таке мова Python, чому вона така гарна, що її використовують в Google, NASA, Intel та інші великі організації. Аж із 77 сторінки автор згадав, що він пише книгу про програмування на Python і взявся розповідати про середовище інтерпретатора Python, про те, як у ньому запускати програми різними способами. Аж до 119 сторінки, де автор згадав, що книга називається "Вивчаємо Python" і почав писати безпосередньо про мову програмування Python — частина ІІ книги присвячена типам даних, включно з динамічною типізацією — аж до 321 сторінки, де отримані знання можна, нарешті, реалізувати у написанні програм, бо в тільки в частині ІІІ автор пожалів читача і написав про інструкції та синтаксис.

Можна скачати книгу Гвідо Россумського, який є автором мови Python, і, здається, ця книга, навіть, безкоштовна. Більше того — вона втричі менші за обсягом, а суть починається вже на 19-й сторінці — враховуючи, що зміст книги знаходиться на початку і замає вісім сторінок, то з 11-ї. Проте вона видана іще 2001 року і є застарілою. Так що шукаю щось сучасне і змістовне.

Як я сам користуюся вільним програмним забезпеченням — все гаразд, все працює, все задовольняє. Як тільки хочу показати комусь, чи, тим більше, даю спробувати — відразу вилазить купа збоїв та недоробок і думаєш — навіщо ти їм показав той глючний Лінукс?

У нас на соціальній педагогіці, на заочному, навчаються священники — при чому, цього року на першому курсі аж цілий митрополит з ними. Група досить активна, цікавиться навчанням, в тому числі і інформаційними технологіями — з ними найкраще працювати із усіх заочників. Ось, на тижні, в мене було з ними дві пари — на першу я їм видав практичне завдання, а, поки вони його робили, дістав із сумки ноутбука, підключив до проектора і думав, коли залишиться час, познайомити їх, як недорого дотримуватися заповіді "Не вкради". Та-й Linux сумісний із бородою. Але тут почалися сюрпризи — і, мимоволі, пригадував байки з інтернету про те, що Linux — це сатанинська система, бо там chmod 666, дітовбивство та демони, а Windows — православна, бо там служби та іконки.

По перше, при підключенні проектора до VGA ноутбука, система починала безбожно гальмувати. Можна, в принципі, через HDMI, проте проектор висить під стелею, а подовжувача на цей інтерфейс у мене немає. Спробував перемкнутися із дискретної на вбудовану відеокартку, після перезавантаження взагалі лишився без графіки. Зніс заводські драйвери на Radeon, запустилися вільні, чи то MESA — навіть і не глянув. Проектор усе одно призводить до гальмування. Підключив монітор із викладацького комп'ютера — не гальмує, проте система не бажає виставляти на нього роздільну здатність 1366х768, як у ноутбучного екрана, хоча під Windows він на такій роздільній здатності працює. А при різних роздільних здатностях інтерфейс KDE не масштабується — не зручно показувати.

Інтернету не було, колега в своїй аудиторії вимкнула рубильник, а з ним і світч, йти вмикати не хотілося. Якось заставив я його показувати на два екрани з однією роздільною здатністю, поки батюшки робили практичну роботу.

Треба, якось, спробувати попідключати до ноутбука через різні інтерфейси свій настільний монітор — але щось мені здається, що там усе гладко запрацює — бо, по перше, це вдома, а, по друге, монітор і ноутбук від Dell. Я от подумав, може собі бороду відростити. І, так, на фото зліва — не священник.

Не перемикайтеся.

На даний момент ці речі погано сумісні.

• Процесор Intel Atom Z3745 підтримує лише 32-бітні інструкції.
• Планшет підтримує лише UEFI-сумісні операційні системи.
• В Ubuntu та Debian робота з UEFI реалізовано лише в архітектурі amd64 - напевне і в інших дистрибутивах також. Просто UEFI є тільки на сучасних комп'ютерах, а всі сучасні комп'ютери 64-бітні. Про планшетики не подумали.
• Встановлення Linux на 32-бітну систему з UEFI є можливим шляхом компілювання свого власного 32-бітного GRUB із підтримкою UEFI і закидання його на інсталяційний носій.
• Я скачав чужий GRUB і мені вдалося його запустити, отримавши grub console.

Підсумків поки не підвожу, якщо буде натхнення - продовжу.

Увага! Тепер всі мої фотографії поширюються на платній основі, за перегляди гоніть бабло!

Ми в Україні живемо досить небагато, тому, часто мусимо економити. Особливо, коли розмова заходить за твори авторського права — програмне забезпечення, фільми чи музику. Ну, дивлюся я по каталогах Steam на ігри під Linux, гарні ігри, ніби і недорого коштують — якихось $20 — але, в переводі на наші гроші і доходи — це десята частина моєї зарплати. Ось чудова операційна система Windows 8.1 в онлайн магазині Microsoft коштує на наші гроші під 2000 грн. — теж не кожен готовий віддати цю суму за неї. Інше програмне забезпечення може бути іще дорожчим — підписка на Adobe Photoshop CC десь до 9000 грн., комерційний 3ds Max порядку 50000 грн. Звісно, що наші небагаті громадяни будуть все це піратити, піратити і піратити.

Я зрозумію людину, яка користується піратським програмним забезпеченням тому, що не може дозволити собі купити. Щоправда, в такому разі, я агітую, по можливості, заміняти комерційні програми вільними — нехай, замінити Windows чи MS Office у вас не вийде, але Total Commander заміняється на Double Commander, Ahead Nero на безкоштовну писалку від Ashampoo чи IrfanRecord, для домашнього використання Photoshop заміняємо на GIMP — гадаю, глибина кольору більша, ніж 8 біт на канал треба тим, хто займається графікою професійно, а, значить, може купити ліцензію. Замість Lightroom я користуюся RawTherapee — не буду сперечатися, що перший може бути кращим, але мені вистачає для блогу. Ну і багато інших прикладів.

Натомість, я не можу зрозуміти, коли люди користуються піратськими копіями програми чи інших творів, вигадуючи при цьому дурні відмазки про те, що розробники не збідніють і в них не убуде, якщо ви використовуєте піратські копії, ну і посилаючись на розжирнілих копірастів. Воно то і справді, з рахунків Croteam не пропаде ні цента (чи які там гроші зараз у хорватів), якщо ви скачаєте нелегальний Seriuos Sam, проте, залізниця теж не збідніє, якщо ви проїдетеся зайцем в електричці, театр не втратить ні копійки, якщо ви проберетеся безоплатно в зал — це так, для прикладу. Але це-ж не значить, що треба їздити зайцем і не платити за перегляд спектаклів.

Тому пропоную не обманюватися. Не можеш купити — шукай в піратській бухті, можеш — купуй, вважаєш, що дуже дорого, чи копірасти розжирніли — шукай і підтримуй альтернативу. Ось і все, не перемикайтеся.

А знаєте, чому Закарпаття голосувало за Януковича в 2010-му? Тому що Янукович — то Януш Ковач, мадяр, свій чувак.

Під час поїздок кудись завжди хочеться їсти — особливо, коли десь налазишся. І тут буває два варіанти:

1. Я вважаю, що їдемо не надовго, або розраховую на заклади громадського харчування. Але тоді виявляється, що народ побрав продуктів і в дорозі влаштовує перекус, плямкаючи ковбасою, вареними яйцями та іншими продуктами. Я плямкаю губами.

2. Я вважаю, що треба запастися провізією, в переддень поїздки забігаю в гастроном, увечері готую собі торбу. Потім, як виявляється, в дорозі ніхто не їсть — немає коли, чи не брали, чи ще щось. Коротше, везу харчі додому.

Третього варіанту — взяв харчі і все з'їв, майже не траплялося.