Хтось із читачів запитував мене про тимчасову недоступність мого сайту, так от, цей факт мав місце вже не раз, тому хостер планує змінити залізо.

Колись я турбувався про те, щоб мій блог гарно індексувався пошуковиками — так зване біле SEO. Суть його в тому, що у спеціальних метатегах для кожної сторінки прописуються ключові слова та короткий опис. І це дало результати — статистика почала показувати все більш релевантні пошукові фрази, з якими мене знаходили. Не обходилося, звісно, без збочень, але, в цілому, все прекрасно.

На мій блог з'являлися посилання на форумах, у Вікіпедії, навіть у якійсь магістерській науковій роботі — що не може не радувати.

Але така пошукова оптимізація має і темну сторону — тепер мої тексти та фотографії можуть легко знаходити копіпастери та інші крадії контенту. Я дозволяю некомерційне використання матеріалів — в моєму розумінні це в блогах, на форумах, в соціальних мережах, на освітніх чи інших некомерційних сайтах. Так ось, спочатку я почав помічати свої дописи у репостерів — при чому, вони не трудилися перезалити файли з малюнками. І хоч репост формально не є порушенням ліцензії CC BY-NC-SA, проте я репостерів не люблю і робив їм подлянки за допомогою mod_rewrite. Потім мій хостер відібрав (криза прийшла) у мене віртуалку разом із можливістю самостійно щось хімічити, але я перестав публікувати свої дописи в ua-travels, звідки їх тягали.

Іще я почав знаходити свої фотографії на сайтах зачуханих інтернет-газеток. Одна газетка поцупила мій знімок рахівського дизеля для статті про пожежу в черкаському поїзді. Іще знайшовся знімок Іл-76 із авіамузею в статті про збитий терористами літак. Порожній вагон львівського потягу (я зайшов туди першим при посадці) видали за порожній потяг на Крим. Хоч джерело пишуть.

Я, звісно, розумію, що в інтернеті всі все тирять, бажання йти і бодатися з ними юридично я теж не маю (щойно написав одному редактору, цікаво, чи читають вони фідбеки з сайту?). Врешті, це відразу вказує на кустарний рівень видання і на те, що читати його не варто.

В неділю показував людині центр Києва, аж незручно стало. Вийшов на набережну, там закидано пляшками та іншими слідами недавніх гулянок, на лавочці сплять асоціальні елементи. Пройшли до Пейзажки, там щось тече, на самій алеї тусуються п'яні компанії і голосно лунають матюки, хоча, в цілому, чистіше. За Житомирську мовчу, там окраїна міста, суцільні базарчики коло метро.

Ну, хоча в Золотих воротах побував нарешті.

Всі знають, що Василь Покиньчереда, як співробітник Карпатського біосферного заповідника, охороняє екосистеми Закарпаття від антропогенного впливу охочих нарубати бабла шляхом нарубання деревини. Проте мало хто знає, що він, також, охороняє місцевих мешканців від антропогенного впливу заїжджих туристів. Як — дізнаєтеся в наступному дописі, а сьогодні мова піде про понти та показуху. Фотографії робилися із вікна автобуса на ходу, тому копняки за якість не приймаються

1. Закарпатська область межує з декількома країнами і, у тому числі, з Румунією — протягом певної ділянки кордону країни розділяє лише транскордонний сміттєпровід річка Тиса. Звісно, що на нашій території живуть румуни, як і на їхній — українці, прикладом чого є місто Сігєту-Мармароці у них, де є українська гімназія. В тім, як живуть українці там, я не бачив, а от як живуть заможні румуни у нас, ми починаємо бачити, проїхавши село Біла Церква Тячівського району. Вздовж дороги, один коло одного, стоять палаци.

Білий будинок

На тижні приїхала до мене маленька гарненька bluetooth клавіатура від SVEN. Розраховувалася вона на смартфон, проте виявилося, що з ним не працює. Тобто, Android клавіатуру бачить, пару успішно створює і, навіть, визнає її за пристрій уведення, показуючи в налаштуваннях відповідний прапорець. Проте в списку методів уведення клавіатура не з'являється і жодної реакції на натиснення не спостерігається.

Варто сказати, що до ноутбука з Debian Wheezy клавіатура підключилася без проблем. Так ось, почав я копатися в інтернетах і виявив, що не один такий і, взагалі, Корпорація добра у Android 4.2 щось там нахімічила, зламавши стек bluetooth, тому тепер із бездротовими пристроями уведення туго — вони не працюють.

Рішення поки не знайшов, ходять слухи, що Lenovo випустить оновлення до наступних версій Android, що там буде — не знаю. Принагідно, хочу спрямувати промені добра розробникам цієї чудової системи.

Неприємні відчуття в області нижче попереку, коли ти розумієш, що твій, власноручно зібраний комп'ютер "середнього рівня" через три роки вже нічого не вартий. Мозок розуміє, що це процес нормальний, що виробники їсти хочуть, також розуміє, що заради підвищення fps я купувати щороку нову відеокарту не стану, так як не ігроман і не багатий настільки. Але все одно, жабка жим-жим. трішки.

Кернес захопив Януковича в Харкові, жорстоко його побив і заставляє на камеру говорити всяку маячню.

Звідки я це взяв? Може сам придумав? Подивіться сьогоднішнє інтерв'ю Януковича, хто ще не подивився, таких питань більше не матимете. Вставляти відео прямо на сторінку не схотів, аби не псувати дизайн сайту. А, іще — вже не трудиться говорити українською.

Коли події в Києві затихали, я планував кудись поїхати. І щоразу, коли я щось запланував, знову посилювався конфлікт. Так було перед 15 грудня (трамвай-кафе), на Водохреща — коли я їздив на Полісся. І зараз. Звісно, нерозумно шукати зв'язки із моїми намірами та подіями в центрі столиці, проте поки, напевне, я нічого не плануватиму.

Все нижческазане є лише моїм власним досвідом і не претендує на безумовну істину, проте тим, хто начитався, що продукція Apple зручна і надійна, варто це мати на увазі.

Я — досвідчений користувач комп'ютера, постійно тюкаю по клавішах десь з 2000-го року, вирішуючи широке коло завдань і, здебільшого, розбираючись з новими програмами сам. Коли прийшла пора телефонізуватися, я без проблем освоював інтерфейс телефонів, взагалі розрахований на недосвідчених користувачів. Спочатку одноклітинний Nokia 1110, потім Motorola PEBL U6, Nokia C5-00 на Symbian 9.3 і, врешті, Lenovo P780 на зеленому роботі. Тобто, основні функції, пов'язані із керуванням контактами, повідомленнями, картинками та іншим контентом, освоювалися на ходу, що я вважаю нормальним явищем. Lenovo я освоїв у маршрутці по дорозі додому з Києва, де його купив.

Так ось, підходить колега з ЙаМобілко 3 (три) аж на цілих 32 ГБ і каже — ви викладач інформатики, допоможіть відправити фотографію через MMS. Ось картинка, ось контакт в телефонній книзі. Заходжу я в галерею, тицяю на картинку, шукаю додаткові функції — можна відправити поштою, можна відправити у Твіттер, але MMS — ніяк. Заходжу я у телефонну книгу, створюю нове повідомлення і ніде не бачу можливості долучити до нього фотографію. Тицяв-тицяв, так і нічого не розібрав.

Скажіть мені, яблучники, там взагалі передбачені MMS, чи я даремно шукав? Якщо передбачені, то в якому важкодоступному місці заховані? А, так, за той час, коли я розбирався з ЙаМобілко, він ні разу не заглючив, правда.

З одного боку, популярність ніби-й добре — твої тексти читають, коментують, можна поспілкуватися з цікавими людьми. Але з іншого боку, популярність має негативні сторони — твій блог перестає бути твоїм, це уже не є затишне місце для спілкування.

Сьогодні почитав допис Максима Січеславця про буковинських гуцулів. В принципі, досить цікавий допис, злегка притрушений ваніллю і з елементами комерції — невеличке посилання на готельчик, де жили блогери. В статті показано гуцульський побут — хата і господарство, нахваляється гостинність господаря. І все. Фактично, такий самий допис, як мій про полонинне господарство.

В коментарі являються кремлеботи — інакше їх не назвати. В дописі немає політики — ні Майдану, ні згадок про Європу, чи Росію, нічого такого. Але нічого, згадали "пархатого Бандеру", придерлися до того, що свиня брудна (ну якій бути свині в хліві — її випусти в поле, вона бруд знайде, така природа), що бардак і т. д.

Сиджу, читаю і думаю — маю до сотні читачів, от і досить. Блог мій і затишний.

Сторінки