1. Я давно хотів потрапити до Верховини і цього року в мене випала чудова нагода — між двома карпатськими походами вихідного дня, щоб не повертатися додому і назад, я собі організував екскурсійну програму. Нещодавно я вже писав про Хуст, а наступний пунктом моєї подорожі стала гуцульська столиця Верховина.

Верховина

2. Називати Верховину (до 1960х Жаб'є) гуцульською столицею є дві причини. По перше, в районі найбільше збереглася гуцульська автентика. Зокрема, це стосується й Різдва і я дуже хочу потрапити сюди взимку на колядку. Розкручена та всім відома точка — село Криворівня, проте я хочу щось не розкручене. Побачимо.

Центр Верховини

По друге, Верховина, разом із Космачем — два осередки боротьби УПА із комуністами, де їм найбільше давали просратися.

3. У Верховині вам буде чим зайнятися, тут є повний спектр карпатських атракцій — джипінг, музеї, пішохідні маршрути і, головне, Чорний Черемош для сплавів. Я спробував рафтинг. Рафтинг то нудно, я переважно сидів на попі і розглядався. Але нічого не зняв — ані фото, ані відео, бо мусив тримати весло. Але це востаннє так, обіцяю.

Чорний Черемош

Мені товариш запрошував катнутися по Чорному Черемошу на байдарці і я дуже хочу. Отже, друга причина повернутися до Верховини вже є.

4. Селище досить симпатичне і цивілізоване, із транспортом проблем немає, їде повно автобусів через Ворохту та Косів. Є де жити, є де поїсти, на будь який смак та гаманець, банкомати, кур'єрська служба. Є інфраструктура. Ось красивий парк із літньою сценою.

Парк у Верховині

5. Є де помолитися. Але з цим на гуцульщині проблем немає ніде. Навіть якщо немає храму, то є fast pray капличка. А у центрі Верховини є церква Успіння Пресвятої Богородиці.

Церква у Верховині

6. Гуцульський Ощадбанк. Пін-код в банкоматі набирається тонально трембітою або рогом. Інкасатори ходять з бартками. Напевне, викупили в когось хату для відділення. Або забрали за борги.

Гуцульський Ощадбанк

7. Дороги ремонтовані ... правда, на половину. Це такий гуцульський розпил бюджету?

Верховинський ремонт дороги

8. Часто можна зустріти гарні дерев'яні архітектурні форми. Переважно це туристичні садиби, але можуть будувати і для себе.

Верховинські ворота

9. Туристів у Верховині тьма. За день прогулянки бачив величезну кількість бусів та пішохідних груп, а також на квадроциклах. Здесь повсюду слышен русский язык.

Туристи у Верховині

10. Ночував я у дуже простій хатинці прямо над Жаб'євським потоком — притокою Чорного Черемоша. Потік розділив подвір'я на дві частини, в одній живуть господарі, в іншій — гостьова хатинка. Вона хоч і схожа на будку, проте всередині є все, що треба — меблі, ліжка, кухня, бойлер. Господарі якраз доробляли санвузол у будиночку, тому я поки ходив в туалет на вулиці і мився на їх стороні.

Хатинка, де я жив

11. На вході висить строге попередження для відвідувачів. Очікування ...

Попередження для гостей

12. ... і реальність. Стався посадовий підкуп цього милого цуцика.

Підкуплений собака

13. Верховина знаходиться досить високо над рівнем моря і розташована у досить розлогій долині, тому навколишні гори не нависають над селищем і здаються невисокими. Утім, тут є декілька туристичних маршрутів, зокрема я хочу пройти звідси до Татарова. Третя причина.

Вид із низу

14. Є навіть простенький оглядовий маршрут для тих, хто не хоче багато ходити ніжками. І оглядова вежа на ньому.

Оглядова вежа

15. Вежа зроблена на живому дереві і виглядає якось по ельфійськи. Там теж топчеться багато туристів.

Дерево

16. Види з вежі чудові, люблю дивитися зверху на карпатські хатки. Проте підлий стовп із дротами тут як тут, чатує на фотографів.

Вид із верху

17. У Верховині багато музеїв, тому якщо вам не повезе з погодою, то буде чим урізноманітнити своє дозвілля. Зокрема, із найбільш відомих — музей фільму "Тіні забутих предків". Я фільм не дивився (сором який), твір із школи встиг забути, тому не сходив. Є музей-сироварня, куди мені не рекомендували, є музей гуцульського побуду, де беруть платню за фотографування, тому я туди не пішов (я готовий платити за екскурсію та за експозицію, але за плату фото вважаю жлобством).

Музей фільму

18. Тому я зайшов до музею музичних інструментів та побуту Романа Кумлика. Це верховинський музикант, one man band, який грав на багатьох інструментах і зібрав велику кількість їх у себе. На жаль, в 2014 році Романа не стало (мої друзі іще бачили його), тому відвідувачів приймає його дочка, або онук. Ось велика колекція скрипок, в тому числі й скрипка-довбанка for dummies. Якщо дитина спромоглася з неї видобути звуки схожі на музику, значить можна було купувати нормальну для навчання.

Скрипки в музеї

19. Оскільки я звалився господарям на голову зненацька, то показати експозицію мені міг лише онук. Він дещо розповідав, але не грав на інструментах. Але тут можна торкатися до інструментів. Цимбали із барабаном, Роман Кумлик грав одночасно на них.

Цимбали в музеї

20. Люблю такі музеї, де можна вдути подути в інструменти. Були і трембіти, але я з нею добре знайомий із Міжрічинскького парку та музею Карпатського біосферного заповідника. Але для трембіти треба гарний дух, тоді як із сопілок та флейти Пана видобувати звуки легше.

Флейта Пана в музеї

21. Окрім музичних інструментів в музеї представлено трохи гуцульського побуту — але то так, бонусом. Старі австрійські чоботи, постоли, бартки, робітничі інструменти.

Сопілки в музеї

22. Із Верховини я поїхав до Татарова, де був минулого року. Там мене чекав друг, мали приїхати іще двоє і ми пішли в другий похід по Ґорґанах. Але там були місця, що я раніше відвідував, тому окремої розповіді не буде. А може й буде, якщо вам цікаво послухати, як ми святково вечеряли на полонині.

Коли завантажився у франківський бус першим, водій спокійно сприйняв мій великий наплічник. Але тут набіг натовп туристів і він почав нервувати. А коли у Ворохті до салону вдерся іще такий же натовп із наплічниками, водій дуже кіпішував. Туристи переводили все в жарти, повкладали своє добро ззаду і так ми їхали.

Рюкзаки

І на цьому в мене все по Карпатах, скоро буде ботаніка і великий заїзд у Рівненську область. Не перемикайтеся.