Я скептично ставлюся до суперзумів. Незважаючи на очевидну зручність, вони досить повільні у роботі і не радують якістю зображення через складну універсальну оптичну систему.
Подолати мій скепсис спробували в Panasonic, запропонувавши на огляд камеру Lumix DMC-FZ1000. Тобто, я хотів у них взяти щось із крутішої техніки, але вона на той момент вся була на руках — не їхати ж у Карпати зі своїм апаратом.
Фото продукту потягнув із сайту Panasonic. Цей огляд трохи ретро, адже DMC-FZ1000 не нова модель — випущена була іще 2014 року, проте наразі має актуальні характеристики. Це помірний, всього 16х, суперзум із дюймовою матрицею та досить широким функціоналом лінійки Lumix. Камера мені нагадала один суперзум від Canon — вони наразі й коштують однаково, можна буде порівняти.
На сьогодні Panasonic продає також його оновлену версію FZ2000, яка, щоправда, суттєво дорожча.
DMC-FZ1000 має корпус в стилі “псевдодзеркалка”, дуже схожий до DMC-G7. Великий хват, велика кількість елементів керування — важелів, дисків, функціональних кнопок. Блок видошукача зручно виступає від задньої панелі. Корпус досить важкий, відчувається маса об’єктива, на відміну від невагомого Nikon CoolPix P900. Він відчувається добре зібраним проте недорогим.
Зверху знаходяться два диски — Drive та перемикання режиму зйомки, із останнім суміщений важіль увімкнення. Він повернутий вправо, тому шансу зачепити його випадково, як на компактному DMC-GX80, немає.
Кнопка спуску змонтована разом із важелем трансфокації, як у компактах. Також зверху знаходяться дві програмовані кнопки та запис відео, яку теж можна перепризначити.
Коло роз’єму для аксесуарів знаходиться стереомікрофон — в нього дуже добре залишати смішні коментарі з приводу того, що ви знімаєте. Але намагайтеся при цьому голосно не сопіти.
Вбудований спалах відкривається механічним важелем коло видошукача і не дозволяє змінювати напрямок потоку світла.
Органи керування на задній панелі теж нам вже знайомі. Командний диск у DMC-FZ1000 всього один, проте він підтримує натиснення, за рахунок чого працює за двох. Лівіше знаходиться просто чудовий трипозиційний перемикач режиму роботи автофокусу із кнопкою його блокування, який я нахвалював у DMC-G7. Також тут можна знайти іще три функціональні кнопки та інші стандартні елементи керування.
Механізм поворотного екрану звичайний для камер такого класу і має дві ступені свободи.
На об’єктиві знаходиться кільце, що може працювати на трансфокацію чи на ручний фокус та два перемикачі. Один перемикає функцію кільця, інший відповідає за стабілізацію — при утримуванні камери лівою рукою є шанс його зачепити та вимкнути OIS.
Об’єктив має різьби під бленду та фільтри. Через великий діаметр передньої лінзи та відносно невелику довжину труби, я його неодноразово ненароком торкав пальцями, тому нормальний Lens Pen або мікрофібра при собі не буде зайвою.
Камера має роз’єми для мікрофона, USB, HDMI та для дротового пульта дистанційного керування. Виходу на навушники немає. Знизу знаходиться відсік для батареї і карти пам’яті — при встановленні на будь який штативний майданчик він блокується.
Panasonic Lumix DMC-FZ1000 вміє фотографувати (зненацька), знімати відео в 4К, робити серії із 4К-фото. Камера має хороший, інформативний інтерфейс та деякі корисні функції лінійки Lumix — індикація пересвітлених областей, гістограма, віртуальний горизонт, фокус-асистент двох видів, робота з RAW. Також присутні функції споживацького характеру — асистент сюжетної зйомки та художні режими.
Можна робити фотографії не перериваючи зйомку відео — в цьому випадку камера робить якісний стоп-кадр, якого цілком досить для публікації в інтернеті. Я цим користувався досить активно. Ось приклади, фото можна збільшувати.
DMC-FZ1000 має WiFi та NFC і дає можливість керувати процесом зйомки із смартфону.
Очікувано, суперзум не робить дива, але якість знімків дуже пристойна для любительської фотокамери із незмінною оптикою та дюймовою матрицею. DMC-FZ1000 не дає явного мила на всіх фокусних відстанях. Знімки приблизно однаково чіткі на будь якій відстані. Також потрібно слідкувати за експозицією та уводити поправку щоб не отримати пересвітлених областей.
Для прикладу кілька знімків на різних фокусних відстанях. Ліворуч — повне зображення, праворуч — збільшений до 100% фрагмент. Знімки можна збільшувати.
При детальному розгляданні знімків було помічено невеликі хроматині аберації.
При зйомці на високих ISO умовно робочим можна вважати значення 1600, з певною пересторогою — 3200, там уже з’являються видимі кольорові шуми. Для суперзума 2014 року це, на мою думку, нормальний рівень.
ISO 1600 — повне зображення та збільшений до 100% фрагмент:
ISO 3200 — повне зображення та збільшений до 100% фрагмент:
FZ1000 має пристойну, як для апаратів свого класу, швидкодію. Найбільша затримка виникає при увімкненні, коли камера висуває об’єктив із транспортного положення у робоче. Хоча, роботу сервоприводу не можна назвати сильно повільною. Під час запису відзнятого матеріалу на карту пам’яті, камера дозволяє продовжувати кадрування через електронний видошукач.
Під час роботи із світлинами в форматі RAW я виявив цікавий нюанс — при зйомці на мінімальній фокусній відстані в кутах кадру влізає труба об’єктива — виходить ніби ви за кимось підглядаєте через шпарину. У JPEG хитра прошивка камери це кропає, не видно цього ефекту на екрані та у вшитій у сирому знімку прев’юшці.
З фокусуванням проблем не виникало — 49 точок вистачає для повсякденної любительської зйомки. Із усього відзнятого матеріалу частка розфокусу дуже мізерна.
Добре працює стабілізація — проблем із зйомкою з рук вдалину не було. Плавну зйомку із рухомого по поганій дорозі автомобіля OIS не подужала, але з місця справляється чудово. Я знімав на камери, що стабілізували краще, але й коштували вони відчутно дорожче.
Так само, як і G7, FZ1000 зручна в керуванні і дозволяє, не користуючись швидким та загальним меню, міняти всі необхідні параметри. Камера дозволяє зберігати два пресети, що доступні через диск режимів зйомки.
Окрім цих знімків ви можете глянути мої дописи про Космач (вихід в гори та екскурсія селом), але там знімки відбиралися не за якістю, а за сюжетом.
Panasonic наполягали, щоб я знімав більше відео на їх продукт, так я здебільшого так і робив. Результат — два відео по півгодини про Космач та його околиці. Знімати відео на цю камеру мені сподобалося з двох причин — влаштувала робота стабілізації та створення камерою стоп-кадрів задовільної якості. Так само, як і при фотозйомці, не було проблем із постійним автофокусом, проте на відео його роботу трохи чути, особливо в хороших навушниках. Трохи голосніше працює трансфокація, тому робота із зовнішнім мікрофоном дуже бажана, роз’єм для нього присутній.
В 4К я не знімав, бо тоді флешок не напасешся (і за офіційними специфікаціями тоді не працює стабілізація), все моє відео в FullHD@50p. Камера при цьому забезпечує бітрейт в 25 Мб/с.
Наостанок — варто не забути докупити запасну батарейку до цієї камери — одного дня її не вистачило, добре що взяв на резерв Nikon D3400. Автономність DMC-FZ1000 близько 350 знімків та до півтори години відео, чого для активної зйомки не вистачить — хоча це не є недоліком конкретної моделі, а всього класу камер із незмінним об’єктивом.
Ось вищезгадані відео, частина раз. За кадром мої смішні коментарі, я вам попередив.
Два:
В інтернеті на українському ринку я знайшов для DMC-FZ1000 одного конкурента — Canon PowerShot G3 X. Він має трохи більший зум — 25х проти 16, проте на максимальній фокусній відстані дещо милить знімки. На мою думку, Panasonic має трохи кращі справи із автофокусом, а також ним зручніше керувати через псевдодзеркальний дизайн та велику кількість функціональних кнопок. Canon має вбудований в об’єктив ND-фільтр та краще поводить себе на високих ISO.
Panasonic Lumix DMC-FZ1000 не змінив кардинально мого упередженого ставлення до суперзумів, проте дуже похитнув його. Цьому сприяли зручність у керуванні, нормальна швидкість роботи, задовільний стабілізатор та відсутність явного замилення на всіх фокусних відстанях, що дано не кожній камері цього класу. Постійний автофокус працює без проблем, проте трохи шумить. І, можливо, вам захочеться менш шумної матриці та більшого динамічного діапазону.
Єдиний перестиглий томат можна закинути далекосхідним інженерам за прорахунок із кутом огляду об’єктива.
Але в будь якому разі це цікавий універсальний комбайн для фото-відео зйомки, яким було зручно користуватися в подорожі.