07.04.2020 - 02:24
В лютому, дивлячись як під сонцем на газоні починає пробиватися свіжа, соковита трава, я раптом збагнув, що зима не буде і помацати сніг мені не світить. Я в грудні трішки бачив сніг на Ліснівському хребті, але то було так, косметично. Хочеться багато снігу, щоб замети і показували красиві, казкові краєвиди. Тож довелося знову їхати в Карпати, благо в лютому його там насипали щедро.
Тож ця розповідь знову про зимові Карпати, але цього разу серйозніші і вищі. Із Колочави я знав, що по снігу в гору йти важко-важко, особливо із моєю підготовкою, тож мене в першу чергу цікавило, як я туди взагалі видеруся. І чи спущуся назад своїм ходом.
Звісно, я пішов туди не сам, а із друзями, які мають досвід зимових походів по Карпатах і Кавказу. Зимові гори то серйозно, минулої зими лагідна Боржава зібрала прискорбну данину із декількох лижників. І Чорногора теж туристами перекусила. Тож наша прогулянка була максимально організованою. Цього разу ночували ми в теплі і ходили в радіалки. В перспективі я мав невелике бажання спробувати холодні ночівлі, як наберуся трошки досвіду і спорядження.
База знаходиться в хуторі Козьмешик — це на півдорозі від Лазещини (де ходить поїзд на Рахів) до Говерли. Мені ця місцина сподобалася більше, адже ближче сюди добиратися аніж до Заросляка. Але і набір висоти до Говерли більший. Тут розташовано декілька туристичних притулків, де за адекватні гроші із помірним комфортом можна заночувати.
В перший день ми пішли на розминку до полонини Козьмеська. Це відносно не високо, навіть не виходячи із зони лісу, тобто десь до 1500 метрів (Козьмещик щось майже 1000). По дорозі зустрічалися потоки, які ми без проблем переходили. Сніг пухкий, цією стежкою ходять мало, хоч це і маркований маршрут. Тож доводилося протоптувати, що забирало багато сил.
Спочатку показували ліс — сніг пройшов давно, тож із дерев осипався. Підйом помірний, іноді трішки крутих ділянок. Якось іду.
На підході до полонини місцями з'являється наст — по ньому йти легше, бо він не провалюється. На полонині вже дме відчутний вітер. Цього разу я спробував термобілизну — допомагає не замерзнути після того, як спітнів на підйомі.
Перед нами сюди піднялася група туристів — якщо не помиляюся, львівський Пласт. Вони поставили намети і будують навколо них захисні стінки, збираються таки холодно заночувати. Зауважую, що один намет такої ж моделі, як і мій, тільки більший. Я свій не пробував при сильному вітрі, але пишуть, що він розрахований на шторми. Якщо не улетить.
Але ночувати на морозі в перспективі я передумав, коли мені розповіли, що черевики перед сном треба розшнуровувати і розкривати по максимуму оскільки на ранок вони задубіють і їх не можна буде взути. Я до такого не готовий.
На Козьмесьці ми були недовго, перекусили, попили чаю і покотилися донизу. Деякі — буквально, але це у відео, якщо дійдуть руки його зробити.
На другий день ми піднялися дуже рано, адже світловий день короткий, і пішли в бік Говерли. По горизонталі не далеко, якихось 7,5 кілометрів. І по вертикалі щось більше кілометра. Але дорога більш популярна і втоптана, тож сніг місити не треба, підйом нормальний.
Цього разу ми навіть взяли кішки, оскільки зверху утворюється наст — шар слизького підмерзлого снігу. З ними непогано підійматися.
В зимових горах туриста чекають різні неприємності. Перша — це заблукати. Сніг повністю міняє звичний із літа краєвид і знайому місцевість можна легко не впізнати. Особливо якщо потрапляєш у хмару: знизу біле, зверху біле, суцільне молоко. По нашому маршруту трішки наставили вішок, плюс друзі тут вже ходили і взимку не раз, тож плетуся за ними спокійно.
Друга неприємність — лавини. Постійний вітер на гребенях гір надуває карнизи і там, де влітку стежка, взимку краще не ставати — можна зірвати лавину. Карниз я бачив, навіть пробував зняти, але в тому молоці камера мало що зафіксувала.
Третя неприємність — брак сил. І його ти можеш відчути вже тоді, коли повертатися назад пізно і далеко. Якщо влітку ви можете зробити привал де завгодно, то взимку так не вийде. Тож коли ми вибралися на перемичку між Петросом і Говерлою, я вирішив далі не лізти і залишився чекати друзів в будиночку-укритті. Так, я не дійшов до мети, але не шкодую — побаченого і відчутого для першого разу досить. Для зимових гір нормально, якщо ти, відчувши брак сил, відступаєш.
Четверта неприємність — вітер. Він там продуває все, хоч і мороз був не сильний. Я мав термуху, але все одно мусив утеплюватися додатково, завбачливо взявши із собою речі. По цій причині тут не зробиш довільного привалу. І коли людина блукає, рятувальники рекомендують в першу чергу спускатися до зони лісу.
Але зверху ми були не одні, поруч ходили інші групи туристів — в якийсь момент їх набралося на привал повний будинок — серйозно оснащені, які йшли зимовою Чорногорою.
Я визирнув із будиночка, а там показували надзвичайно красиві краєвиди. Вітер трішки пошматував хмару і місцями почало пробиватися сонце.
Ми вирушили назад і з гори було видно край хмари і освітлену долину.
Скинувши трохи висоти розумієш, що погода таки сонячна, а хмара тусується строго навколо Говерли попри сильний вітрюган. Я ж мріяв вийти вище хмари і побачити її під ногами — може колись ця мрія збудеться.
Снігу досить багато, жереп засипано до верху, тож ми він не заважає спускатися, як влітку. Натомість показують красиві, засипані снігом ялинки. Ось це я хотів побачити, цього мені бракувало вдома.
Чомусь мені вже не вперше везе на погоду при спуску — так було, зокрема й на Мармаросах, і під час мого першого візиту на Default-гору — як спускався донизу, відразу ставала ясна погода.
На останок показали казковий ліс — той який вранці був нічим не виразний. Увечері, під сонячними променями, вітерець струшував з гілок сніг і виходило дуже красиво.
І на цій казковій ноті, попри те, що я не дійшов на вершину, я закінчую розповідь про своє знайомство із справді зимовими Карпатами. Хочу туди потрапити іще — для цього треба покращити фізичну форму і не пошкодувати гроші на правильні черевики та кішки. Ну і на цьому в мене все, не перемикайтеся.