В лютому, дивлячись як під сонцем на газоні починає пробиватися свіжа, соковита трава, я раптом збагнув, що зима не буде і помацати сніг мені не світить. Я в грудні трішки бачив сніг на Ліснівському хребті, але то було так, косметично. Хочеться багато снігу, щоб замети і показували красиві, казкові краєвиди. Тож довелося знову їхати в Карпати, благо в лютому його там насипали щедро.

Зимова Чорногора

Тож ця розповідь знову про зимові Карпати, але цього разу серйозніші і вищі. Із Колочави я знав, що по снігу в гору йти важко-важко, особливо із моєю підготовкою, тож мене в першу чергу цікавило, як я туди взагалі видеруся. І чи спущуся назад своїм ходом.

Кінець 2019 року в мене вийшов дуже млявим щодо туризму. На жаль, нічим хвалитися, та й з середини осені особливо не було часу на покататися. Тож я вирішив все таки вибратися в Карпати — ну хоч кудись, із друзями. Друзі не були в Татарові та околицях, я там був, тому все показував. Найбільш позитивним для мене в цій подорожі була наявність друзів сама по собі. Тож сьогодні у випуску невеличкий матрацний виїзд та прогулянка околицями Татарова.

Околиці Татарова

Мої подорожі бувають не лише великими, багатоденними із відвіданням цікавих місць та краєвидів, а й простенькі, одноденні, із відвіданням звичайного лісу, просто щоб прогулятися та не сидіти вдома. Так і цього разу — разом із компанією туристів виїхали за Конча-Заспу і пройшлися по зимовому, ошатному лісі. Ну і влаштували пікнік.

Похід вихідного дня

Власне із цією компанією мене напередодні познайомили, то різносторонні туристи — і в гори, і на воду, і на лижі. Сподіваюся наступного року продовжити з ними.