28.12.2019 - 19:33
Кінець 2019 року в мене вийшов дуже млявим щодо туризму. На жаль, нічим хвалитися, та й з середини осені особливо не було часу на покататися. Тож я вирішив все таки вибратися в Карпати — ну хоч кудись, із друзями. Друзі не були в Татарові та околицях, я там був, тому все показував. Найбільш позитивним для мене в цій подорожі була наявність друзів сама по собі. Тож сьогодні у випуску невеличкий матрацний виїзд та прогулянка околицями Татарова.
Я приїхав здалеку і найперший. Воно так завжди, хто поруч живе, той останній і прибуває. Просто за кілька днів до поїздки знайшов хороші квитки на рахівський потяг, а друзям довелося з пересадкою через Коломию. Тож я забіг у садибу, приготував сніданок і зустрів їх не з порожніми руками.
Ми хотіли спочатку вийти на Хом'як, проте в перший день було вже замало часу — поки приїхали, перекусили, зібралися — то вже було опів на першу. Тож попрямували на Ліснівський хребет, що прямо над садибою. Вийти туди займає по часу близько півтори години, спуск іще менше. Зверху виявилося трішки снігу (певне з Буковелю нанесло) і навіть мальовнича алея з ялинок.
Влітку тут страшенно багато народу на позашляховиках. Позаминулого року тут взагалі був тролей між схилами — чи є він зараз не знаю, бо не завернули туди. Зараз тиша та спокій, лише зустріли одного хайкера та якась компашка засіла в колибі на ніч.
На Хом'як ми просто подивилися здалеку — на вершині теж трішки снігу. Далі Синяк, я би не став в таку погоду стрибати по його мокрому камінню.
Тож ми порозглядалися, перекусили та пішли спускатися донизу. Друзь проклав по GPS шлях і повів нас кудись донизу. Стежка виявилася дуже старою, часто губилася, а ще довелося стрибати по камінню, тому я травив йому вслід пісеньку про Сусаніна. Але якось дійшли і увечері їли ситний банош. Сала у нас не було, тому накидали коломийської ковбаси: знаю, що неправильно, але було їстівно.
Наступного дня ми теж не пішли на Хом'як: вранці була мряка, а потім теж виявилося мало часу: на п'яту вечора мали відбувати до Франківська. Так, ми ліниві. Тож обмежилися прогулянкою до Гука Женецького. Там було більш людно — але зимовий водоспад виявився досить цікавим на вигляд.
Йдучи назад, проходили повз підпірну стінку і звернули увагу на плід праці невблаганних бухгалтерів. Стало цікаво, скільки за документами коштує ця кам'яна споруда і яка амортизація накрапала більш, ніж за сто років. При чому, таких номерів там стояло багато, на кожному фрагменті стіни.
Ну і на цій лінивій ноті я закінчую свій туристичний 2019 рік: скоро напишу підсумки. Ну й відео іще висить — може на свята пороблю. Не перемикайтеся.