За небокраєм неба край,
Трембіти голос чути в лісі.
А он ялинок ген розмай
І синьо-жовта фана в стрісі.
Мертвий півень

1. Рік тому я почав туризм із Кривопільського перевалу. Замовив там кімнатку на дві ночі і з товаришем сходили на Кукул, Ротило та на Костричу. Тож я вирішив цього року повторити, тільки на іншому перевалі — на Буковецькому. І мені подобається такий підхід — малою компанією, дуже мобільно і дуже ефективно використали три вихідні.

Ігрець та Терношорська Лада

У мене є друг, який тяжіє до Трахтемирова — їздить туди безліч раз, це його місце. Так от, моє місце — це Верховинський район. Мені тут добре. І настрою додавала пісенька Мертвого півня "Б'ютіфул Карпати".

Поселилися ми на Бу́ковецькому перевалі — буквально зверху. Взагалі — місце чудове. Добирання просте, купа маршруток з Верховини та Косова. Якщо потрапите по розкладу — можна без пересадки із Ворохти та назад. Гори тут невисокі, є декілька доступних маршрутів щоб прогулятися. Також легко проїхатися до Криворівні або навіть у Косів на гуцульський базар. Поруч є магазини, хоча деякі продукти я би закупив наперед.

2. Всього ми мали три дні. Так як перший день ми мали не повний, адже прибули на місце під обід і трохи потратили часу на поселення і збирання, то вирішили сходити найкоротший маршрут — на Ігрець. Набір висоти всього 450 метрів і довжина маршруту кілометрів з сім туди і назад. Така собі розминочка.

Початок маршруту

3. Що мені подобається у Верховинському районі — це гуцульські села. Розкидані вони по схилах у вигляді численних присілків. Буває підіймаєшся-підіймаєшся, дивишся — а там іще хтось живе і навіть електрика проведена. Таке є і в інших місцях, приміром навколо Космача, проте тут такого напевне найбільше.

Гуцульське село

Чув навіть анекдота, що гуцули переживуть будь яку епідемію бо у них соціальна дистанція — два кілометри. Але це до неділі, поки вони не зберуться у церкві.

4. В цю подорож я не взяв снігоступів, бо розраховував, що маршрути короткі. В принципі, розрахунок справдився і ми усе пройшли. Більше того, сніг в багатьох місцях був спресований та відполірований вітром або взагалі знесений у долину. Проте в інших місцях — доводилося трохи загрузати.

Дорога догори

5. Вид назад на Буковецький перевал. Назва Бу́ковець читається із наголосом на перший склад, як і багато чого на Гуцульщині, наприклад Ши́бене. Але на відміну від, дорога сюди нормальна.

Буковецький перевал

6. Дуже швидко я зрозумів, де глибоко, а де можна йти легко. Для походів по вищих горах іще треба зрозуміти, де сходять лавини — планую на наступну зиму заморочитися і пройти відповідні навчання. Тим часом — на тлі стаї та колиби. Більшість із них діючі лише влітку, але є такі, де люди живуть цілий рік.

Блискучий сніг

7. Ось наприклад, як тут — ми дорогою назад підійдемо туди ближче. До слова, на одному стовпі побачив щось дуже схоже на антену WiMAX.

Присілки

8. Виходимо на хребет і звідти відкриваються всілякі краєвиди, як от на долину Криворівні та на звивисте русло Чорного Черемошу, що виблискує на сонці кригою.

Криворівня

9. Вид в інший бік на Косівський район. По Ігрецю пролягає адміністративна межа між районами. Також тут пролягає високовольтна лінія, що псує краєвиди.

Терношора

10. Вид на Чорногору, що традиційно закрита хмарами. Таке враження, що хмари із закарпатського боку і Чорногора їх не пропускає щоб нам була ясна погода. Вітер дує з того боку, але в перший день він був не дуже сильний.

Чорногора

11. Ігрець досить невисока гора, тому дерева ростуть аж до самої вершини, даючи затінок від вітру. Але там, де затінок, там і глибокі сніги. А, особливо, де викатаний колесами жолоб дороги, в якому снігу по пояс.

Йдемо вгору

12. Перед вершиною краєвиди знову закриті деревами і ще тут ніхто не протоптав перед нами. Якщо до хат на присілках були якісь сліди, бо там живуть люди, то тут ми ходимо самі.

Фінальний підйом

13. Вийшли на вершину, відзначили успішний початок туристичного сезону і знову помилувалися хмарами, що перекочуються через Чорногору.

Чорногора

14. І засніженими ялинками — адже з більшості сніг струсив вітер. Після чого йдемо назад, адже уже вечоріє.

Ялинки в снігу

15. Прийшли ближче до гражди. Тут діюче полонинське господарство і я навіть телефонував господині напередодні щоб купити бринзи, чи іще чогось. Але, на жаль, запасів на зиму у них не лишилося. Я не став стукати і проситися всередину в гражду, тож глянули на неї збоку і я поставив собі на замітку колись сюди заявитися влітку. До слова, господарі тут живуть постійно.

Хата-гражда

16. В цілому, це страшенно важка робота поратися з усім цим господарством — воно усе мекає, мукає, хрюкає, ірже, вимагає їсти, генерує органічні добрива. Кінь і декілька корівок гуляли по сніжку коло колиб.

Полонинське господарство

На цьому наша розминка на Ігрець закінчилася. Весь другий день ми присвятили Писаному Каменю, але про нього буде в наступному випуску.

17. Третій же день, як і перший, у нас був не повний — зранку ми мали час пройтися, але після обіду поїхали до Ворохти. Тому вибрали простий і короткий маршрут — до Терношорської Лади. І починався він також із перевалу.

Сільська вулиця

18. Якщо туди їхати по дорозі, то відстань становитиме більше одинадцяти кілометрів в один бік. Проте господиня обмовилася про короткий маршрут "за сорок хвилин". Я іще з дому його почав шукати — і на електронних картах не виявив. На паперовій же — є. Ми без проблем прийшли до потрібного присілку, але далі — залишалося гадати, чи втрапимо ми по засніжених схилах у потрібне місце, чи ні. Бо коли закінчилися хати, перед нами постала гладенька незаймана снігова ковдра. Але ми туди полізли.

Присілки

19. Дорога між ялинок привела нас до потічка. Карта говорить, що він впадає у річку Безулька, коло якої знаходиться Терношорська Лада. Тож орієнтуємося на потічок, десь коло нього має бути стежка.

Дорога між ялинками

20. В долині, де немає вітру, ми побачили сліди від кінних саней — на відкритих місцях вітер їх заполірував, але тут було чітко видно, що хтось їхав. Значить прохід є і скоро ми побачили гуцульскі двори і почули гавкання собак.

Сліди від саней

21. Іще скоро з'явилися людські сліди і ми прийшли до Терношорського Гука, який, утім, замерз вщент. Але тут уже річка Безулька і поворот до Лади. Поруч гостьові будинки і навіть хтось живе.

Розвилка

22. Терношорська Лада вважається давнім місцем сили. Я про неї вперше почув у Татарові, коли господар садиби, в якій я жив, пропонував туди звозити. Я же не любитель атсральних матерій, тож відчув лише силу тяжіння, вітру і силу опору снігу моїм черевикам.

Лада

23. Влітку можна було би вилізти на ці каміння, проте зараз вони покриті снігом і це може бути небезпечно. Тож ми задовольнилися зовнішнім оглядом та пішли назад.

Лада

24. Річка тут тече у неглибокому каньйоні і з карнизу донизу звисають досить великі бурульки. Фото із висоти мого зросту.

Карниз

25. Назад йдемо трохи швидше, бо не треба шукати дорогу. Проте вітер на відкритих ділянках за пару годин устиг заполірувати і наші сліди і ми протоптували сніг знову.

Наші сліди

26. Це фото я назвав "Гуцульський Windows".

Гуцульський краєвид

27. Шлях в один бік становив три кілометри без значних наборів висоти і влітку справді можна пройти його за сорок хвилин. Навесні, думаю, через той потічок пройти буде проблемою. У нас же, враховуючи торування свіжого снігу, пошук стежки, зйомку фото та відео, вийшло три години в обидва напрямки.

Поселення

28. Після цього ми повернулися до садиби, де мали трохи часу на збори та для обіду. Садибу я знайшов досить вдало — зручно розташована і недорога. Так і називається — "Перевал". Господиня була приємно здивована тим, що за три дні (по суті, за дві повні доби) ми стільки пройшли, ще-й взимку.

Перевал

Ну і на сьогодні все, в наступному випуску Писаний Камінь і трішки про Буковецькі водоспади. Не перемикайтеся.