05.02.2021 - 12:00
Чорнобильська зона відчуження асоціюється передусім із об'єктами ЧАЕС, покинутими селами та військовим об'єктом Дуга. Проте зона відчуження це також і природа, там звідки пішла людина. Тож наразі вона цікавить також і біологів.
Я тут був майже сім років тому в складі туристичної групи зі стандартною екскурсією — Чорнобиль, Дуга, ЧАЕС, Прип'ять. Цього разу я сюди потрапив не як турист, а із дослідником, який вивчає хижих птахів. Тож сьогодні не екскурсія, тут не буде цікавих розповідей та екскурсоводських легенд. Сьогодні про будні наукової роботи.
Сам я ні разу не дослідник, навіть бьордвотчером не став. Тому користь із мене була невелика — допомогти прибрати повалений стовбур, чи в разі чого пхати машину на нечищеній засніженій дорозі (не довелося), чи просто бути поруч в дикому лісі з вовками. А взагалі у зоні відчуження діє Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник, який і займається дослідженнями.
Головні дороги в Чорнобилі та зоні відчуження добре розчищені. В місті ще й освітлені вулиці по ночах. Ранкові сонячні зимові краєвиди дуже гарні. Так як ми не туристи, над нами немає наглядача, лише контроль на блок-постах, куди ми їдемо. У перепустці для цього зазначають дозволені зони перебування.
Наше завдання на сьогодні — перевірити два гнізда орлана білохвоста за даними координатами. Орлан починає гніздитися рано, в лютому вже може нестися, тож треба подивитися, чи буде в тих гніздах щось і чи можна з цього в перспективі видобути якусь інформацію. Їдемо до першого гнізда коло села Крива Гора на лівому березі річки Прип'ять навпроти ЧАЕС. Погода сприятлива і зимові краєвиди просто казкові.
Ми маємо координати гнізда, але цивільний GPS не надто точний, тож треба вертіти головою навколо щоб побачити гніздо високо на дереві. Ми облазили все навколо доки його знайшли.
Але спочатку ми побачили орлана — навіть не одного а декілька. Я сфотографувати із-за гілок не зміг на свій старенький Nikon D5100. Це молода особина, голова та хвіст іще не побіліли, тож іще не гніздиться. Неподалік іще літали орлани, але проти сонця не вдалося їх роздивитися. Фото Андрій Сімон / Птахи України.
Згодом знайшли гніздо, воно поки порожнє, тут нічого не відбувається. В деяких випадках туди ставлять фотопастки щоб спостерігати за пташенятами. Для цього треба, власне, фотопастка та альпіністське спорядження, щоб вилізти на дерево, недешеве задоволення. Також на птахів можуть ставити трекери для дослідження маршрутів їх міграцій.
Це Андрій, з яким я їздив. Уважний читач пригадає, що вже бачив цього добродія в обсерваторії у Лісниках — то його основна робота, а тут хобі, що переросло у другу роботу. Він не є працівником заповідника, проте з ними співпрацює. За великим рахунком, різниця невелика — що там, що тут спостереження за віддаленими об'єктами через велику трубу.
Окрім спостережень за птахами, Андрій ставить фотопастки на іншу звірину: він показував мені і хижих, і травоїдних, і птахів. Шкода, лише цього разу нам ніяких тварин не трапилося під об'єктиви, тільки сліди. Фото Андрія Сімона із фотопастки.
Поїздки в зону відчуження та обладнання недешеві, тому існуючого фінансування не завжди вистачає, тож за скромний, чи не дуже, донат на Патреоні можна отримати доступ до відзнятих в рамках досліджень матеріалів. Також дещо цікавого доступно за так на Youtube. Фото Андрія Сімона із фотопастки.
Побродили навколо гнізда, більше ніякої активності орланів не побачили і поїхали до другого. По дорозі трішки познімали краєвидів. Просто прекрасна ялинка, яку ніхто не зрубує на новорічні свята.
Ну як не зняти покинуте село в Чорнобильскій зоні. В самому Чорнобилі багато будинків доглянуті, адже там живуть вахтами працівники різних установ. Ми також ночували в будиночку із опаленням та зручностями.
Друге гніздо поїхали шукати аж десь близько до кордону із Білоруссю, за село Бенівка. Там взагалі дикий-дикий ліс із завалами, через які довелося пробиратися і вузька дорога, яку ніхто не чистить. Я вже очікував там побачити білоруських партизанів.
Але там не було взагалі нікого, абсолютна тиша. Якби не радіоактивне забруднення, то було би ідеальне місце щоб заховатися від усіх і помедитувати. Тільки влітку тут напевне комарі як кулак. Утім, тут ми знайшли гніздо швидко.
По дорозі сфотографували гарну папороть. А взагалі я дивився через Google Earth на ці місця і дуже шкода було, що тут не можна кататися на байдарці — просто шикарні меандри та піщані пляжі. Вид Прип'яті в нижчій течії дуже відрізняється від верхів'їв на Волині.
По дорозі назад натрапили на сліди стада коней Пржевальського, але їх самих ми не побачили. До слова, в Чорнобильський заповідник також можливий туризм — бувають не лише стандартні тури по усім відомим місцям, а й для любителів природи. Там вас зустріне Сергій Жила, якого ми знаємо по Поліському заповіднику, тож рекомендую.
На цьому наша місія добігла кінця, ми зібрали речі, пройшли дозиметричний контроль і поїхали до столиці. Це була досить спонтанна подорож і цікавий досвід для мене. Поки буде перерва в кілька тижнів, а далі в мене грандіозні плани на кінець зими та весну, тож не перемикайтеся.