Ось коли викладаю багато фотографій, а я їх заливаю на свій сервер, у мене немає ніяких засобів автоматизації для створення посилань на них. Тобто, я сиджу і довго формую посилання із списку файлів у теці. А особливо якщо фотки клікабельні. Тому треба написати скрипт, який робитиме це за мене. Байдуже на чому — хоч і програму на Паскалі. Постараюся не полінуватися.

Продовжую представляти вашій увазі фотографії із авіамузею. Я забув сказати про вартість відвідування. Основний квиток — 15 грн, право фотозйомки та доступ усередину Мі-26 і Ту-154 — по 5 грн, тобто 30 на все. Для зручності я поділив усе на цивільні літаки, військові та все інше. Поділ, звичайно, умовний, адже в СРСР межа між військовим та цивільним транспортом була дуже розмита. Грубо кажучи, те, що явно не створювалося стріляти чи бомбити, або перевозити те, що стріляє і бомбить, я вважав цивільними літаками. Отже, в цьому дописі:

Навісний замок органічно вписався у дизайн літака.

ІЛ-62 замкнений

Знову спущені колеса.

Спущене колесо Як-40

Ми кликали стюардесу, а вона не прийшла.

Ту-154 виклик стюардеси

Все це, та багато іншого читайте далі!

Хтось десь казав, що мало уваги в інтернетах приділено музею авіації, тож надолужимо це. Знаходиться він коло летовища Жуляни, можна добратися маршруткою №220 від Видубичів чи Московської площі, або №17 від Шулявки, Індустріального моста, Караваєвих дач — але доведеться трішки пройтися. Цього разу, я фотографував чимось схожим на фотоапарат, а не на телефон. І так як я хтось схожий на фотографа, то і вийшло у мене щось схоже на знімки. І їх вийшло багато, тому допис про музей авіації буде не один і почну я із загального огляду. А там подивимося — буде реакція публіки, буде більше фотографій. Отже (на фоні грає інструментальна Jessica від Allman Brothers, прокурений голос затято анонсує) найближчим часом ми розглянемо креативні плакати!

Плакат

Зазирнемо під хвіст Антонову!

АН-26 задній люк

Подивимося на спущені колеса!

Спущене колесо

І багато іншого та цікавого!

Дійшли мої ноги на горище, звідки руки дістали іще трішки зошитів з шедеврами. Я гадав, що їх буде більше, їх і справді там багато, але те, що я колись вважав гарним, тепер на вигляд не дуже, та-й багато мальовано на своїх і буде не цікавим всім іншим. Але вибірку все-ж зробив і пропоную вашій увазі:

Карикатури шкільної пори — так як дитинство було яскраве та кольорове, то і викладаю в кольорі. От тільки не пригадаю, що побудило мене намалювати це:

Засранці

Однією із переваг вільного програмного забезпечення є така сама вільна можливість його локалізації. Для цього не треба лізти в ресурси програми, чи укладати угоду з власником. Так, нині деякі із пропрієтарних програм також мають файли локалізації, що можна правити у текстовому редакторі. Але серед ВПЗ такими є практично всі.

Якість перекладів... Тут буває по різному. Залежить від фанатизму та старанності перекладачів, що користуються даним ПЗ і взялися його перекладати. У KDE перекладено навіть довідку і, напевне, весь софт із комплекту. Деякі програми взагалі українською не перекладені. Що-ж можна пробувати. Я пробував. Для початку — Alterator — утиліта встановлення та налаштування Alt Linux. От тільки це було давно. Перекладав GRUB для Debian, щоправда, забив на то — там потрібно постійно оновлювати. Перекладав KCHMViewer та мій улюблений iTest, точніше, довідку до нього. Намагався подужати підручник з Inkscape, проте, чомусь тоді не склалося.

Цього разу я взявся допомогти жабоїдам з їх вчасним форком Mageia. Все ніяк не візьмуся поставити його собі для проби — у свій час Mandriva справила гарні враження. Власне, я збираюся перекладати їх блог з новинами українською, а, заодно, знайомитися із WordPress (ні, з Drupal я вже не злізу). Там зараз практично нічого немає, але, поступово, там будуть з’являтися новини.

НМЖД з IDE роз’ємом, від 80 до 160-ти ГБ, можна і більше, але без битих секторів. Або справний PCI SATA контролер, бо наявний не працює належним чином (бо поставив би наявний SATA НМЖД.).

Два модулі пам’яті DDR 400 на 256 МБ (більші ставити сенсу немає — стара материнка не підтримує).

Колись давно, іще дитиною, я був у музеї ВВВ — тоді мене водив батько, тільки пригадую, що йшли коло Лаври, неподалік від Арсенальної. Будучи студентом, я сюди так і не навідався, тому вирішив надолужити цей недолік. Ціни за вхід мізерні, за винятком вилазки на верх тьоті — там, здається, аж 200 гривень просять, я не лазив.

Так ось, вийшов я на Арсенальній, витягнув телефон, подивився по карті, що воно зовсім поруч і заховав телефон. Дарма — чомусь мене потягнуло звернути до парку коло пам’ятника жертвам голодомору — пройшовши тудою, я потрапив до дворів Лаври і шукав звідти вихід. Але скоро потрапив до музею.

Експозицій тут декілька, до кожної треба купувати окремий квиток — але ціни там від 5 до 15 гривень. Перша по ходу присвячена Афганістану, там стоїть "автобус" Мі-24, "Град" та інше — але, на жаль, фотографії звідти не вийшли, тому до блогу не потрапить. У вертоліт пускають дітей — в кабіні радісно сидять малюки і клацають усі досяжні тумблери, а батьки їх фотографують. Тому там я довго не затримався і пішов далі — іще одна зовнішня експозиція із різноплановим озброєнням — від часів ВВВ до майже сучасного із різних родів військ. Ось про нього сьогоднішні світлини, а на наступний раз залишилася внутрішня експозиція під спідницею.

Всякі гармати, великі:

Гармати

Продовжуємо тему залізничних раритетів — в цьому дописі решта експонатів. Варто зазначити, що вагони, про які я писав, чомусь нагадують квест Syberia від Бенуа Сокаля. Там теж був персональний потяг. Взагалі, я не залізничний фан, хоча кататися люблю, навіть у Trainz граю інколи, тому паровози ідентифікуватиму просто — чорний 1, чорний 2 та зелений. Жартую — в мене залишилися фото з табличками.

Паровоз вантажний Л 3191. Варто зазначити, що вони тут всі вантажні, тому конструкційна швидкість невисока — порядка 70 км/год.

Паровоз Л 3191

Отже, обіцяні фотографії із недільної прогулянки по музеях. Так як їх (фотографій) багато, то викладаю декількома постами — планується чотири (разом із цим). Отже, перше, про що я розкажу — VIP-вагони, у яких їздили відомі люди. Ні, не так — перше — як потрапити до музею залізничного трансопрту. Знаходиться він на території вокзалу Київ-Пасажриський, прямо під надземним переходом до Південного вокзалу. Йдете тудою, або підземним переходом до 14 колії (остання) і коло виходу із підземки вхід там відразу видно. Ціна — 15 гривень + 5 за фотозйомку. Тривалість лімітують годиною. Екскурсовода не помітив, зате є гарні інформаційні таблички. Експонатів — відверто мало, хоча є місце для нових. Три паровози, чотири пасажирських та чотири вантажних вагони + колійна машина. Ну і зчеплення, семафор та труба для заправки паровозів водою. А, іще — в паровози та вагони можна залазити, салідолом нічого не намазано.

В цілому, про цей музей у майбутньому часі писали мало не всі інтернет-видання років зо два тому — мовляв, буде до 150-річчя (чи скільки там) Укрзалізниці. Але жодної статті про те, що він уже відкрився, я не знайшов. Варто надолужити.

Ну і все — тепер до VIP-вагонів.

Вивіска в музей

Як оновлював навчальні програми на початку навчального року, прибрав у студентів-інформатиків дещо зайвого, вивільнилося більше годин, які всі пустив на тему веб-дизайну. Тепер його вийшло чимало, що дало можливість навчати HTML + CSS згідно сучасних стандартів, а не так, як у шкільному підручнику з інформатики. Тобто, ф топку пішли теги епохи Web 1.0 - font, b, u, i та інші. Натомість div, p, h1-h6, span. Тепер студентські сторінки не такі кольорові, як раніше, але вони всі рівненькі, строгі, з відступами, навіть сіточку вони вчилися малювати. До лінь'яжу (чи як там воно українською) ще не добрався, поки тільки блоки робили.

CSS їм дається важкувато, воно по складності друге після програмування (я його у них не читав, але знаю, як воно їм було). Скриплять, але, потихеньку, справляються.

безтабличне верстання

Сторінки