Вечірній зимовий Київ водночас прекрасний і бридкий. Ну, чим прекрасний, так всі знають, чим бридкий — хто живе тут, той теж знає. І, минаючи нерозчищені кучугури на тротуарах з одного боку та будівельні паркани з іншого, перестрибуючи трамвайні колії, минаючи особливо слизькі місця, йшов один чоловічок по вулиці. Повз пролітали круті джипи, торохтіли жовті київські маршрутки, проходили такі-ж перехожі. Десь там, за будинками, завивала сирена екстрених служб. Чоловічок дістав телефона, глянув на карту, потім на табличку, що на стіні будинку, та звернув з вулиці кудись до старого будинку.

Невеликий затишний магазинчик, вітрини з товаром, за вікнами — все той-же вечірній Київ, проте не такий гамірний за склопакетами. Вже геть стемнілося, проте в приміщенні спостерігалася діяльність — хтось приходив, хтось уходив, хтось сидів на софі та читав журнали, очікуючи на свій товар. Впевненою ходою до магазину зайшов худорлявий молодик із рюкзаком Velbon на спині і почав розпитувати за "бленди до кенонівського полтоса та фільтри туди-ж", чи якось так. Відразу видно — крутий фотограф, пальця в рота не клади. Лівіше — наш чоловічок засовував до сумки свою скромну покупку, розсував по кишенях решту та якісь папірці і йшов геть. Дзенькнули двері, знадвору до приміщення увірвалася вулична какофонія, але зникла слідом за нашим героєм, розчинилася у різнобарвному мерехтінні міських вогнів.

По дорозі, скрізь тягнучку, пробиралася маршрутка. Всередині сиділи люди — натомлені, насуплені, не знаючи куди подіти свої коліна між тісними сидіннями. Хтось грався на телефоні чи на планшеті, хтось куняв — хоча ще треба вміти там куняти. Маршрутка тим часом виїхала на трасу, але швидкість все одно була невеликою — погода не дозволяла. На самому задньому сидінні, у напівтемряві, освітлений лише світлом фар зустрічних автомобілів, сидів наш чоловічок. Хоч колінам його було також тісно, голова хотіла подушки, проте на серці було тепло, а в руках — сумка із скромною коробкою...

Якщо раніше я гадав, що хотіти - бюджетну дзеркалку, чи "просунутий" компакт, то тепер не гадаю. Ось пан знімав увечері з рук при ISO 1600, витримці 1/50 на Nikon D3100 з кітовим темним склом. Хочу сказати, що коли тримав в руках цю модель, то отримати змазані знімки в мене не вийшло. Коротше, зразочок для наочності:

черкаси новорічні

Як бачимо, рівень шумів цілком прийнятний, у D5100 має бути іще нижчим, по ідеї. Взагалі, в цього пана і на мильничку симпатичні виходили фотографії. Для порівняння, фотографія з непоганого компакту Canon SX100, зроблена в значно кращих світлових умовах - йому явно не вистачає освітленості, намагається використати спалах. ("салон" вертольота МІ-26, яскраве сонце через ілюмінатори по лівому борту)

мі 26 грузовий відсік

Ну і на останок - баянчик:

photographers burning factory damage

Для того, щоб новорічний салат олів’є краще засвоювався, я погуляв сьогодні по зимовому парку Олександрія, зробив декілька (десятків) фотографій та разочок підковзнувся. Заходили зі сторони Гайка. Коло кожного входу до парку, зазвич стоїть budka with baryga sitting there1 і продаються вхідні квитки. Проте сьогодні там нікого не було, тільки вусатий чоловік (напевне, охоронець) визирнув на нас, коли ми прямим наведенням топали в парк. Я вже думав, що сьогодні впускають на халяву, але на інших входах квитки, таки, продавалися, хоча то для нас вже були виходи.

Алея до адмінбудинку

На офіційному сайті курорта Буковель є можливість подивитися зображення із веб-камер. В принципі, нічого цікавого - курорт, люди снують туди-сюди, на лижах катаються. Але, іноді, можна натрапити на цікаві речі. Якість чисто векамерна, але викликає бажання посидіти на тій горі в таку погоду при заході Сонці.

Захід Сонця в Карпатах

Іще одна картинка, з іншої камери. А люди там живуть-працюють, їм звично.

Захід Сонця в Карпатах

Чувачок знімає за допомогою Nikon D5100 компанію гламурних хлопців та дівчат і, по ходу, розказує, як робити, щоб фото були нормальними. Безперечно, реклама, бо таких людей знімають явно дорожчими камерами, але все-ж цікаво. Відео англійською мовою, як пишуть — фрагмент DVD із школи Nikon.

1. Сьогодні ми завершимо нашу розповідь про Корсунь, оглянувши краєзнавчий музей та зазирнувши у картинну галерею. Почнемо з краєзнавчого, який, на перший погляд, здається схожим на музей Хмельницького у Чигирині через багато експонатів козацької епохи, таких, як ця маленька гармата.

Корсунь музей козацька гармата

1. Ми продовжуємо знайомство із цікавинками Корсуня і на порядку денному у нас Корсунська битва 1944 року, та сама, де товариші Ватутін та Конєв зі своїми арміями наполегливо виганяли звідси дойче туристо. Для цього ми пройдемося до садиби Демидових-Лопухіних, де зараз Корсунський історико-культурний заповідник. Поміщики собі відбудували нічого так палаци, тому тут розмістилися музеї, власне, Корсунської битви, краєзнавчий музей, картинна галерея і зовнішня експозиція, так схожа на експозицію київського музею ВВВ, тільки в мініатюрі. Як, до речі, музей битви дуже скидається на експозицію "під спідницею" в Києві. Начитаний читач (упс, пробачте) запитає — а як-же та битва, де Хмельницький гнав звідси поляків? Буде, входить до краєзнавчого музею разом із експонатами того часу. То в наступному дописі.

корсунь музей вхід

Як я вже писав, електричкою не їздив уже шість років, із залізничних вокзалів був лише у великих містах. Тому, для когось така банальна і щоденна, регінональна поїздка по провінції справила на мене певне враження, чим і збираюся поділитися. Для початку, привокзальні бабці, які торгують сємками, вирощують свій товар прямо на клумбах вокзалу — і красиво, і корисно. От тільки свора собак бігає та гребеться по всій тій красі.

Біла церква залізничний вокзал клумба сонях

1. Отже, сьогодні просто погуляємо по Корсуню та по берегах річки Рось. Для мене все почалося із залізничного вокзалу. Судячи з усього, будівля дуже стара, можливо, дореволюційна, але зазнала реконстркції. А тепер запитання — чому тут реконструювали старий вокзал, у Білій Церкві реконструювали, у Жмеринці і багато ще де. А в Фастові розвалили і збудували скляний потворний куб?

Корсунь вокзал

Ця відпустка вийшла в мене під знаменем Черкаського краю, бо був тут аж тричі. Вперше — в Софіївці, далі Чигирин та Суботів. Ну і, на останок, відвідав я Корсунь Шевченківський. Їхав сам, без організованої екскурсії. Електричкою — бо Укрзілізниця нарешті зробила в себе на сайті цілком юзабельний розклад і він мені якраз підійшов. На першу електричку до Миронівки, звідти до Корсуня, так само, на останні, назад. Я на них уже шість років як не катався, ностальгія по студентських роках настала. Про електрички в одному із наступних дописів. А, іще, не заблукати по місту (карт нормальних на нього немає ні в Ґуґля, ні в Нокії) мені допомагав місцевий товариш VL — на екскурсовода він не претендує, зате фотосноб відмінний. Про це також окремий допис вкупі зі зразками його фотографій.

Корсунь вокзал пам’ятник

Сторінки