В Карпатах дуже багата природа, і, серед іншого, тут ростуть гриби, що дуже приваблює любителів їх збирати. Я в грибах не розбираюся, їх не збираю, тому кращі гриби для мене ті, що мають кращий вигляд в кадрі. Отже, я, зі своєї дзвіниці, спробую зробити огляд грибного багатства Карпат.

Отже, в минулому дописі ми доїхали на ГАЗ-66 до полонини Лисича, звідки продовжимо свій нелегкий шлях на гору Поп Іван Мармароський. Всі почіпляли на плечі рюкзаки, взяли в руки палки і пішли догори за Василем Покиньчередою, який тут за господаря. Хто з вас побував у хмарі? Ну, польоти на літаку не рахуються — хмару треба торкнутися власними руками, понюхати, лизнути Отже, слухайте, малята.

1. На висоті 1500 метрів листяні ліси давно закінчилися, лишилися хвойні та всякі чагарники і криволісся. Нам залишається щось із 400-500 метрів підйому ніжками, це десь так, як ми ходили на Костел влітку.

Високі ліси

Наловивши форелі, ми повернулися до Рахова, де засіли в ресторані пообідати, де під келих пива яркова світла голова видала цікаву думку — а якби оце зробити тур до Мармароського масиву — гори на кордоні з Румунією, що своїм виглядом дуже відрізнялися від інших Карпат і буди схожі радше на Альпи, за що їх і прозвали Гуцульськими чи то Мармароськими Альпами. Поруч частувалася пивом іще одна світла голова — Василя Покиньчереди, заступника директора Карпатського біосферного заповідника, яка знає про Карпати все. Суть в тому, що до недавнього часу ця частина Карпат була для туристів незвіданою, та і зараз вона не дуже затоптана, отже, дві світлі голови швидко домовилися про те, що треба там потоптатися. Мене ця ідея зацікавила і я вставляв у їх конструктивний діалог своє я-я-я хочу, мене візьміть. От і взяли. До слова, туристи уже рознюхали Мармароші, перед поїздкою я устиг прочитати декілька фотозвітів у ЖЖ і уже думав про те, що там усі були і Мармароші — старий, порваний баян. В тім, для людини, яка була у Софіївці чотири рази, а сходження на Говерлу починає із Заросляка, куди добирається бусиком, баяни не страшні. Отже, читайте та дивіться, що з цього вийшло.

1. Рано вранці із поїзда в Івано-Франківську виліз веселий натовп туристів, що, ігноруючи крики "Маршруточка на Яремче, Микуличин, Татарів, Ворохту, Буковель, зараз відправляємося", вліз в невеликий автобус трішки подалі. Остаточно прокидаючись, натовп зголоднів, тому на Яблуницькому перевалі автобус зупинився і всі вилізли заточити припасені бутерброди та попити чаю чи кави. Все це відбувалося на фоні туману — навіть хмари, бо висота тут понад 900 метрів.

Яблуницький перевал

Зовсім не солідарно із громадянами Європейської Унії ні, це вже було.

Здавалося-б, я тут уже був. Здавалося-б, ті самі Карпати. Але матінка природа просто змінила текстури і все — зовсім інший вигляд. Тепер я розумію, що сюди треба навідуватися у всі чотири пори року. Бо чим більше ти їх бачиш, тим більше хочеться іще. Отже, найближчим часом із мого фотоапарату на сторінки блогу перекочують ілюстрації до моїх вражень від поїздки на Рахівщину — відвідування Мармарошів, та прогулянка заповідними стежками.

Мармароші постер

Також я дійшов до висновку, що трекінгова палка — це класно, грубі черевики із дуже рифленою підошвою — теж класно, мокра трава на схилі, мокре опале листя, всяка грязюка тепер не перешкода. І хоч я не потрапив під дощ, але оцінив водонепроникність моїх нових штанів — я їх увечері в умивальнику чистив, а всередину вони не промокли. Вітронепроникна куртка була теж дуже доречною у хмарі. Новий рюкзак — теж добре, коли підіймаєш в руку, думаєш, що такий важкий, але чіпляєш на плечі і йдеш собі ніби без нічого.

... тунель кохання. Не такий довгий, але теж гарний і романтичний. Судячи з вигляду головок рейок, гілка діюча. Спасибі Роману Наумову за наведення на ціль.

Тунель кохання в Білій Церкві

Економія — то добре, але не завжди. Ось, наприклад, економія на рекламі призводить до того, що телеглядачі кривляться і перемикають канал, лаючись про дебілів, які цю рекламу зробили. Сьогодні ми розглянемо протилежний приклад — коли глядачі самі їдуть здалеку натовпами, щоб подивитися на рекламу. Більше того, цю рекламу масово фотографують, знімають на відео і викладають хто куди може — у моціальні мережі, в блоги і так далі. Мова піде про знаменитий вінницький кондитерський фонтан, на який я добровільно поїхав дивитися. Для тих, хто не знає — він збудований Roshen'ом, виробництво якого знаходиться геть поруч, а над акваторією, де знаходиться фонтан, скромно висить логотип.

1. Стелла на в’їзді о Вінниці заставлена пляшками. Приїжджати до міста бажано за дві-три години до початку показу, що відбувається з 21-ї по 22-гу годину.

Знак Вінниця

Більш, ніж два роки тому я показував садибу в селі Буки́ і велику жабу із чугунію, чи з чого її там виготовили. Ось іще її фотографія тижневої давності цієї-ж жаби. Але щось уже було не так.

Велика жаба в Буках

Сьогодні хочу підвести підсумки по Карпатах — наразі, матеріал вичерпано. Впродовж сімнадцяти довгих днів, щоразу я вас радував новими фотографіями, а ви мене — коментарями. Ярко навіть назвав це погодинними фотозвітами. Можна так сказати, відчув себе тревел-блогером. Тобто, я і раніше публікував фотографії з поїздок і ще публікуватиму — життя продовжується — проте, не так масово. Безперечно, наступного літа я захочу поїхати знову — або знову з Ярком, якщо він організує, або без нього. В решті, можна поїхати у Верховину до Василя Кобилюка — керівник рятувально-пошукової служби займається, серед іншого і туристичними прогулянками по горах — щоб було кого шукати і рятувати.

Карпатські краєвиди

Сьогодні ми зібрали речі, попрощалися з Богданом, залізли у мінівен і поїхали до Івано-Франківська. Дехто з нас мав квитки на поїзд № 143, що відходить о 17-й, а у двох з нас — на 43-й, що майже о 22-й. Закидаємо речі до камери схову і маємо гарну нагоду погуляти містом.

1. Відразу коло вокзалу бачимо туристичну мапу центру міста — він квадратний і простий, заблукати ніде, навіть простіший, ніж у Львові. Фотографуємо її — все-ж краще в блозі підписувати назви будинків, ніж купу займенників.

Туристична мапа Івано Франківська

Сьогодні буде розповідь про музей Карпатського біосферного заповідника, що знаходиться відразу за Раховом по дорозі на Ділове. Взагалі, я не любитель краєзнавчих музеїв, вони дещо нудні та одноманітні — народні костюми, інвентар, інтер’єри, посуд, картини місцевих художників. Проте як проміжний пункт в нашій подорожі, він цілком годився. Експозиція розділена на три частини — природа Карпат, життя гуцулів і тераріум на цокольному поверсі. Отже, подивимося, що там. Освітлення дуже тьмяне, тому знімав на ISO6400, спалахом користуватися не хотів. До речі, на фотозйомку тут всім байдуже — ніяких табличок та пунктів у прейскуранті. Всім би так.

1. Зустрічає відвідувачів упорота рись — не так давно по інтернетах була популярна фотографія чучала лисиці в сидячому положенні — гадаю, щось між ними є щось спільного.

Упорота рись

Сторінки