Туристичний елементаль

1. Сьогодні мені довелося побувати на освітній виставці із гучною назвою — Інноватика в сучасній освіті. Взагалі, інноватика — це іще одне трендове слово у освітніх чиновників, як було із компетентнісним підходом. Ніяк не міг зрозуміти, що там можна виставляти, адже освіта — це, перш за все, процес, при чому тривалий. Його просто так виставити та огляд проблематично. В тім, на виставці було що завгодно, що має відношення до освіти — у павільйончиках були представники навчальних закладів — різних — від спеціалізованих шкіл до великих університетів. У них було купа буклетиків та іншої рекламної макулатури, телевізори чи проектори із роликами. Хто міг — представляв вироби своїх студентів чи учнів — якщо спеціальність пов'язана із виготовленням чогось. Військові заклади та мореходки виставили картоплю курсантів в парадних мундирах — коло них залюбки фотографувалися дівчата. Звісно, на стендах були представлені всеможливі медалі, кубки та нагороди, отримані важкою працею підопічних того чи іншого навчального закладу.

Але це усе мені було не цікавим, то-ж я вирішив пошукати щось цікавіше на цій виставці. І, так, фотографії з людьми для Мариночки присутні.

1. Як я і обіцяв, сьогодні покажу таку Олександрію, якою її всі очікують побачити — з алеями, містками, архітектурою. Ну і з осіннім жовтим листям. Його у вівторок було іще більше. Тільки я дещо зміню у своїх дописах. Я не буду за один раз викладати всі фотографії — так вони у мене швидко закінчуються, нічого публікувати і народ уходить у пошуках свіжих вражень кудись інакше. І доводиться вигадувати і малювати всяких кишенькових ботів, щоб якась картинка була в блозі. Я буду матеріал трішки економити. Порадую вас теплою осінню наприклад у люті морози. Але зараз все-ж трішки гарних, на мою думку, фотографій. І без панківських замашок — якщо вийде. Отже, милуйтеся жовтим парком.

1. Пробігши галопом по Олександрії в неділю, я надумав у вівторок знову відвідати парк і не бігати по ньому. У мене це вийшло — сьогодні я знаходився на території майже п'ять годин і нікуди не поспішав. Фотографував скільки хотів. Намагався винайти небаянні ракурси. Побував у таких місцях парку, де якось не бував.

Нарешті, нарешті я вибрався у Олександрію — парк, поруч з яким я буваю щодня. І щодня дивлюся за паркан, на стіну дерев і думаю, чи вдасться мені вибратися туди до того, як опаде листя. Вдалося. Мені в цьому допоміг швидкий на підйом і охочий відірвати свою дупу від ліжка mandrivnic, який приїхав аж із міста над Дніпром у місто над Россю. Може і післязавтра вранці вдасться — бо сьогодні я був дуже мало часу, без штатива, а іще в парку було багатолюдно. Отже, фотографії для ваших очей.

1. Зараз у парку багато не тільки опалого листя, а-й людей та автомобілів. Ними (автомобілями, автобусами, бусиками) заставлена вся центральна алея і обочина дороги вздовж парку, і забита стоянка на Семашко. Не йдіть у неділю після обіду до Олександрії. Ну, або йдіть в сторону Палієвої гори — в ту частину парку менше народу доходить. І я сьогодні не дійшов. Ось Китайський місток — тут як на базарі, не пропхатися.

Вчора взяв фотоапарата і думав після роботи заскочити в Олександрію. Але на роботі затримався та-й погода хмарною була. Сьогодні вранці подивився через вікно і не став брати фотоапарата. Як наслідок — останньої пари не було (студенти на практиці), а на вулиці була гарна, сонячна погода. А листя опадає.

Вид із села Лазещина — у них такий краєвид щоденний. Фото можна клацати.

По дорозі назад зупинилися подивитися на водоспад, яким закінчується річка Труфанець у тому місці, де вона впадає у Чорну Тису. Висота каскадів — 36 метрів. Група вибігла із автобуса розім'ятися і, заодно, пофотографуватися на фоні водоспаду.

На наступний день після прогулянки на Попа Івана Мармароского була гарна, сонячна погода. Може це тому, що я виспався — бо у поїзді туди я не виспався, хоч і їхав на нижній полиці — пасажири з верхніх виходили у Львові, та-й вагон попався з душком. В готелі у Рахові я, таки, виспався, бо мав годин з десять на сон. Але поруч костел десь опів на восьму почав бемкати, відібравши у мене півгодини сну. В тім, погоди це не зіпсувало.

1. Ми поїхали недалеко — до Костилівки, де знаходиться головна садиба Карпатського біосферного заповідника — того, що нас приймав. Я про неї писав влітку, але ми пішли далі — вгору, через лісок та живописні галявинки.

В Карпатах дуже багата природа, і, серед іншого, тут ростуть гриби, що дуже приваблює любителів їх збирати. Я в грибах не розбираюся, їх не збираю, тому кращі гриби для мене ті, що мають кращий вигляд в кадрі. Отже, я, зі своєї дзвіниці, спробую зробити огляд грибного багатства Карпат.

Отже, в минулому дописі ми доїхали на ГАЗ-66 до полонини Лисича, звідки продовжимо свій нелегкий шлях на гору Поп Іван Мармароський. Всі почіпляли на плечі рюкзаки, взяли в руки палки і пішли догори за Василем Покиньчередою, який тут за господаря. Хто з вас побував у хмарі? Ну, польоти на літаку не рахуються — хмару треба торкнутися власними руками, понюхати, лизнути Отже, слухайте, малята.

1. На висоті 1500 метрів листяні ліси давно закінчилися, лишилися хвойні та всякі чагарники і криволісся. Нам залишається щось із 400-500 метрів підйому ніжками, це десь так, як ми ходили на Костел влітку.