Пішли ви всі в болото!

Фото болота додається. Для зручності читачів прокладено містки.

Полісся болото

Я, після того, як закінчив університет, познайомився із Києвом більше, ніж за той час, коли навчався і жив у столиці. Просто тоді мене не кусали туристи і в мене не було бажання десь полазити. Сьогодні вперше потрапив у лаврські печери — не планував, але був час. Тісно, темно, духовно, йдеш зі свічкою і боїшся підпалити хустки жінок, які там ходять поруч. Ну а потім я дихав свіжим повітрям на Співочому полі і зняв цікавий ракурс на лівий берег.

Лівобережний Київ

Іще про HDR. На відміну від панорами, де Hugin все за мене склеїв з прийнятною якістю, тут такий номер не пройшов. Під Linux знайшлася програма Luminance, проте для мене вона виявилася не очевидною. Тобто, після певних митарств, щось та-й вийшло, але воно не ідеальне. Власне, Lightroom та інші програми, яких я просив не називати у попередньому дописі, мене не влаштовують тим, що а) піратські б) не мають версії під Linux. Може хтось робив HDR під GIMP? І так — я не хочу сюрреалістичні картинки із нереальними кольорами, я просто хочу одночасно хороші деталі в тінях і на світлі.

HDR

Сьогодні я, озброївшись клеєм та ножицями, нарешті склеїв свою першу панораму. За посиланням велике, на 30 МБ фото.

Панорама гори Терентин

Як ви гадаєте, толк буде, чи краще йти клеїти дівчат?

Сьогодні в моєму блозі:

Дерево,а за деревом дерево,
treetree
а за деревом дерево,а за деревом дерево.
treetree

А за деревами трішки незатоптаного ексклюзиву. Туристичні маніяки не хочуть шукати ліс коло Києва, чи хоча-б їхати у Полісся, що неподалік, а пруться на край світу, щоб походити по лісі. Сьогодні мова піде про Угольсько-широколужанський буковий масив Карпатського біосферного заповідника — найбільший у Європі шмат букових пралісів. Я уже колись писав про те, що праліси — це там, де не ведеться взагалі ніяка господарська діяльність. Такими були-б Карпати без людини взагалі. А так як цей допис у блозі є заповідним, то ви зобов'язуєтеся не топтати, не рвати і не рубати тут нічого, не полювати на тролів. Отже, прошу в темний-темний ліс.

Всі знають, що Василь Покиньчереда, як співробітник Карпатського біосферного заповідника, охороняє екосистеми Закарпаття від антропогенного впливу охочих нарубати бабла шляхом нарубання деревини. Проте мало хто знає, що він, також, охороняє місцевих мешканців від антропогенного впливу заїжджих туристів. Як — дізнаєтеся в наступному дописі, а сьогодні мова піде про понти та показуху. Фотографії робилися із вікна автобуса на ходу, тому копняки за якість не приймаються

1. Закарпатська область межує з декількома країнами і, у тому числі, з Румунією — протягом певної ділянки кордону країни розділяє лише транскордонний сміттєпровід річка Тиса. Звісно, що на нашій території живуть румуни, як і на їхній — українці, прикладом чого є місто Сігєту-Мармароці у них, де є українська гімназія. В тім, як живуть українці там, я не бачив, а от як живуть заможні румуни у нас, ми починаємо бачити, проїхавши село Біла Церква Тячівського району. Вздовж дороги, один коло одного, стоять палаци.

Білий будинок

Привіт всім. Так як другу мою загадку про вагон на 18 місць розгадали, у тому числі завдяки тому, хто купив мені квитка у цей вагон (10-й вагон у 43-му поїзді до Івано-Франківська), то почну цей допис з відповіді на першу загадку про Василя Покиньчереду, яку ви можете побачити на наступній фотографії.

Василь Покиньчереда фотограф

/!\ В цьому дописі присутній фотографічний лексикон і наполегливі пропозиції знімати в ручному режимі. Якщо ви відноситеся до фотографії як я до соціальних мереж, то подальше прочитання цього допису не принесе вам користі.

Я наразі все думаю, чим поповнити свій великий чорний кофр з лейбою Vanguard. Серед варіантів — портретний фікс на 50 чи 35 мм, або системний фотоспалах середнього рівня — щоб працював TTL та інші цікаві функції і більш-менш гарно пи́хав. Оскільки художнім фото я не захоплююсь, більше тяжію до репортажної зйомки, то спалах мені є більш пріоритетним. Цілком випадково в ТиТрубі натрапив на відео професійного фотографа із псевдонімом Strobius, який гарно, в двох частинах (раз, два) розказав про фотоспалахи. Зрозуміло, з наглядними демонстраціями, тільки якби я починав свої лекції як він — розвалившись на стільці — то мене-б давно звільнили.

Серед іншого, він розповідав про контрспалах і про те, як, регулюючи одночасно силу спалаху та експозицію на камері, можна регулювати співвідношення яскравості між близьким об'єктом зйомки і віддаленим фоном. Наприклад, зробити фотографію на фоні насичено-синього неба, що я сьогодні і спробував і про що розкажу. Фотографія збільшується по кліку.

Red flowers

Отже, суть в чому — небо значно яскравіше за наш вазон і ми можемо отримати або переекспоноване біле небо, або темний об'єкт, тому легенько блискаємо спалахом — на небо це не вплине, так як воно далеко, а яскравість вазона піджене під фон. Але тут є пару нюансів.

По перше, на недорогих фотокамерах, де немає режиму високошвидкісної синхронізації спалаху, не варто ним користуватися на витримках коротших за 1/200 — 1/250 с., оскільки в цьому випадку нижня шторка починає рух до того, як його закінчить верхня і світло зі спалаху потрапить не на всю площу кадру. Отже, мусимо затискати діафрагму побільше — в мене було на різних спробах f/16-f/18, думаю, що це від цього на контурах зображення проявилися лінії. Наступного разу накручу полярика щоб притемнити — нижче f/11 затискати не рекомендують, бо зла дифракція не спить.

По друге, потрібно вручну налаштувати баланс білого на сонячну погоду — якщо знімаєте в jpeg, про прямо на камері, без цього небо в мене вийшло зовсім бляклим, десь як на цьому знімку річної давнини. Ну от, власне, все — обробка на комп'ютері була мінімальною, трішки додав контрасту та насиченості. Результат іще не ідеальний, треба нормальний спалах і мінісофтбокс, проте процес мені сподобався. Можете видавати копняки.

Коли я взимку гуляв по лісі, якраз пішов легенький сніжок і на переднє скло потрапило декілька сніжинок, що там-же і розтанули, залишивши плями. В принципі, кажуть, що потрапляння невеликої кількості бруду чи подряпина не впливає на знімок, навіть були експерименти на цю тему. І я не відношуся до числа категоричних фоточепурунів, проте інколи можу діставати м'яку ганчірочку для того, щоб протерти скло. Так ось, гуляючи по засніженому лісі ми зайшли у великий шалаш, де я зробив знімок:

Брудне скло

У кадр справа потрапив яскраво освітлений вхід, за яким сніг. І ми бачимо світлі плями навколо входу, що є наслідком розсіювання світла брудом на склі. В тім, я завжди ходжу із захисним фільтром, скрутивши якого я отримав наступне фото:

Чисте скло

Контур входу тепер чіткий і без розводів. Захисний фільтр легко протирається мікрофіброю і, за потреби, легко купується новий. Хоча, тою-ж мікрофіброю найлегше протирається екран телефону з Макака Горілла глас — чому вони не роблять захисні фільтри?

Сторінки