Туристичний елементаль

Цей допис, на жаль, не вийшов таким, як я хочу — із хорошим сюжетом та інтригою. Більше того, тут не буде навіть лулзів — тут вони не доречні. Ну, зовсім без лулзів не буде, адже вони є основним фізіологічним процесом мого організму, проте вони будуть не такими помітними. Отже, маєте стандартний фотозвіт, горе мені.

1. Отже, сьогодні мова піде про Чорнобильську зону відчуження, куди мене занесло, чи то завезло вчора. Так як це закрита зона, то потрапити туди так просто не можна, а, тим більше, просто потинятися там. Потрібно завчасно подавати списки, винаймати офіційного супроводжувача — на КПП "Дитятки" будуть перевіряти вас і ваші папери. Фото пунктів пропуску не робив.

Це — Вільгельм Конрад Рентген. Зустрічатися з ним цілим за один раз — смертельно небезпечно. Можна за декілька років і потроху. Детальніше про це буде завтра, чи післязавтра — як не полінуюся. Фото поцуплено з Вікіпедії

На північ від Монголії дуже переживають, що братній слов'янський народ потерпає від бендерівців. Проте самих бендерівців ніхто не бачив — роблять припущення, що вони переховуються у молдовському місті Бендери, інші малюють карикатури із персонажами Футурами. Я теж не бачив ніколи бендерівців — проте точно знаю, що вони існують. Ось минулорічне графіті, залишене на пам'ять на стіні школи бендерівськими випускниками.

Я тут подумав, що після всяких поїздок можна нічого не писати — так, просто викласти пару фотографій, голодні до фотозвітів читачі клацають зубами і пишуть обурені коментарі "де решта?!". Бо якщо трудитися, викладати шедеври, то всі мовчки читають і нічого не коментують.

Жартую, насправді, але хочу іще раз звернути вашу увагу на мій допис-концепцію майже двомісячної давності про те, що я вважаю вартим публікувати в блог — на стенделоні і те саме в ЖЖ. Отже, доповню дещо зараз.

Ну, по перше, мені не подобається слово "фотозвіт" — у ньому корінь "звіт", а це вже прерогатива бюрократів — писати звіти. Я не люблю бюрократію, а мій блог — особистий і неформальний, тому звітуватися тут нікому і ні про що не буду. Я можу щось розповісти, а розповідь — то не звіт. У розповіді є сюжет — однозначно. Розповідь складається з трьох частин — вступної, де читач знайомиться із станом справ на початок дійства, основної, де саме дійство розгортається і заключної, де показується щасливий, чи не дуже, фінал. Сюжет може бути або справжнім, як в дописі про трамвай-кафе, так і вигаданим, з лулзами, наприклад про колиску радянської космонавтики. Але він має бути. Якщо я не можу скласти сюжет, то я писати нічого не буду — просто набір фотографій із коментарями самому мені не цікавий, на крайній випадок можу організувати альбом на PicasaWeb, якщо в когось є бажання таки подивитися фотографії.

Ярослав Козак збирає фотозвіти з Трахтемирова і пропонує мене штурхнути за те, що я нічого не написав. Але сам він, нещодавно, зробив непоправне — познайомив мене із Сергієм Світлицьким. Якщо до цього я клацав затвором наліво і направо, то тепер думаю — а для чого треба цей кадр? А що він говорить глядачеві? Мені тепер не подобається більша частина моїх власних знімків. Скоро продам фотіка..

Дніпро з правого берега особливо красивий — високі кручі відкривають перед тобою широкі краєвиди на вигини та острови могутньої річки. Сильний вітер та віддаленість протилежного берега взагалі створює морську атмосферу.

Коло Дніпра є багато чудових місць для відпочинку. Взагалі, хороший відпочинок у моєму розумінні не може бути з великою та галасливою компанією. І місце треба шукати безлюдне. Поки що дуже мало народу на Трахтемирові, враховуючи, що власник цього маєтку нещодавно кудись поспішно втік, як і багато інших можновладців.

Не звик я бачити на річці такі великі хвилі. Точніше, це не так річка, як водосховище. Постійний сильний вітер робить це місце ідеальним для катання під вітрилом, хоча яхти мені в об'єктив не потрапили — можливо, іще рано.

І, так, я ніяк не міг вибратися до лісу щоб сфотографувати первоцвіти — тут я запримітив трішки і зняв.

Фотозвіт? Його не буде, це все.

Сьогодні ми закінчимо знайомитися із Житомиром. Взагалі, хочу сказати, що Ярослав нас надурив. Він обіцяв "Пиво і космос", натомість, по факту, ми отримали "Космос і пиво". В тім, фінал закономірний — так закінчуються всі офіційні заходи — неофіційною частиною.

1. Спочатку розглянемо, як же вариться пиво. Це дуже просто — ще простіше, ніж видувати ялинкові іграшки. Все тому, що основну роботу за вас роблять пивні дріжджі. Вони поїдають солод і пукають у сусло, результат називають живим пивом.

Житомир — не цікаве місто, трішки більше за Білу Церкву і досить схоже за архітектурою. Старовинну частину рознесли в друзки артилерією радянські війська щоб закрити дорогу до відступу німцям. Так, трішки меморіалів, церков, підвісний міст через Тетерів та дамба. На відміну від Білої Церкви є іще трамвай, що їздить.

1. У них, навіть, Леніна немає. Цікаво, а десь лишилися Леніни в наших краях?

Давайте розпочнемо наше знайомство з Житомиром із колиски радянської космонавтики. Родом звідси видатний конструктор Сергій Павлович Корольов, про що свідчить стела на трасі при в'їзді в Житомирську область. До речі, траса пережила вже дві зими і досі рівна, приємно їхати.

1. Власне, колиска радянської космонавтики має такий вигляд:

Вчора я здійснив невелику цікаву прогулянку, то-ж найближчими днями буду з вами ділитися враженнями. В Записках злого викладача ви побачите наступне:

Голуби гадять на меморіальний камінь.

— Коло того каменя проходять весільні процесії, а обличчя у нареченого не виражало ніякого задоволення.

Сильний вітер здуває людей.

— При нас одну людину скинуло з високого мосту, проте, на щастя, чоловік залишився цілим та неушкодженим.

Ярослав отримав нагороду і пробує її до пива.

— А що ще можна робити з Ukrainian Travel Awards?

Ну і багато іншого та не менш цікавого. Не перемикайтеся!

Вам набридли гори гівнофотографій в блогах та соціальних мережах? Дістала кадри квіточок з усіх ракурсів? Ось росіяни придумали завод для спалювання фотографів, проте вони агресивні — ми це знаємо. Виявляється, є спосіб більш цивілізований — не треба нікого палити. Все дуже просто — збираєте гівнофотографів на майстер-клас — вони це люблять — і розказуєте їм, що крута фототехніка — то від лукавого, натомість ваші фотознімки мають давати відповідь на три питання. А особливо круто, якщо відразу на п'ять — Хто? Де? Що робить? Коли? Для чого?

Тепер, коли гівнофотограф дістає свою фотокамеру, в нього починає боліти голова — як у таку маленьку статичну картинку все це вмістити? І той час, що він міг наклацати гору прекрасних фотографій для інтернету, гівнофотограф чеше потилицю і крутить головою навколо.

Ну і на останок можна добити гівнофотографів повідомленням про те, що їхні круті камери — фуфло, вони всі помиляються у експозамірах і треба завжди знімати в ручному режимі та дивитися на гістограму. І якщо у гівнофотографа таки вдасться все це стулити до купи в одній фотографії, то він отримає премію Пулітцера — ну, принаймні, не буде гівнофотографом.

Коротше, знущаються над бідними фотографами тут, зараз я туди закину пару вчорашніх знімків, мене теж поб'ють.