Продовжуємо ходити музеєм, цього разу — бойова авіація. Іще буде один допис про — там залишаться експериментальні та історичні літаки, наземне обладнання та трактор. А сьогодні ви побачите:

Намальовані прилади в кабіні Мі-26, хоча п’ятірку за вхід я заплатив справжню.

Мі-26 обманули

Продовжую представляти вашій увазі фотографії із авіамузею. Я забув сказати про вартість відвідування. Основний квиток — 15 грн, право фотозйомки та доступ усередину Мі-26 і Ту-154 — по 5 грн, тобто 30 на все. Для зручності я поділив усе на цивільні літаки, військові та все інше. Поділ, звичайно, умовний, адже в СРСР межа між військовим та цивільним транспортом була дуже розмита. Грубо кажучи, те, що явно не створювалося стріляти чи бомбити, або перевозити те, що стріляє і бомбить, я вважав цивільними літаками. Отже, в цьому дописі:

Навісний замок органічно вписався у дизайн літака.

ІЛ-62 замкнений

Знову спущені колеса.

Спущене колесо Як-40

Ми кликали стюардесу, а вона не прийшла.

Ту-154 виклик стюардеси

Все це, та багато іншого читайте далі!

Хтось десь казав, що мало уваги в інтернетах приділено музею авіації, тож надолужимо це. Знаходиться він коло летовища Жуляни, можна добратися маршруткою №220 від Видубичів чи Московської площі, або №17 від Шулявки, Індустріального моста, Караваєвих дач — але доведеться трішки пройтися. Цього разу, я фотографував чимось схожим на фотоапарат, а не на телефон. І так як я хтось схожий на фотографа, то і вийшло у мене щось схоже на знімки. І їх вийшло багато, тому допис про музей авіації буде не один і почну я із загального огляду. А там подивимося — буде реакція публіки, буде більше фотографій. Отже (на фоні грає інструментальна Jessica від Allman Brothers, прокурений голос затято анонсує) найближчим часом ми розглянемо креативні плакати!

Плакат

Зазирнемо під хвіст Антонову!

АН-26 задній люк

Подивимося на спущені колеса!

Спущене колесо

І багато іншого та цікавого!

Колись давно, іще дитиною, я був у музеї ВВВ — тоді мене водив батько, тільки пригадую, що йшли коло Лаври, неподалік від Арсенальної. Будучи студентом, я сюди так і не навідався, тому вирішив надолужити цей недолік. Ціни за вхід мізерні, за винятком вилазки на верх тьоті — там, здається, аж 200 гривень просять, я не лазив.

Так ось, вийшов я на Арсенальній, витягнув телефон, подивився по карті, що воно зовсім поруч і заховав телефон. Дарма — чомусь мене потягнуло звернути до парку коло пам’ятника жертвам голодомору — пройшовши тудою, я потрапив до дворів Лаври і шукав звідти вихід. Але скоро потрапив до музею.

Експозицій тут декілька, до кожної треба купувати окремий квиток — але ціни там від 5 до 15 гривень. Перша по ходу присвячена Афганістану, там стоїть "автобус" Мі-24, "Град" та інше — але, на жаль, фотографії звідти не вийшли, тому до блогу не потрапить. У вертоліт пускають дітей — в кабіні радісно сидять малюки і клацають усі досяжні тумблери, а батьки їх фотографують. Тому там я довго не затримався і пішов далі — іще одна зовнішня експозиція із різноплановим озброєнням — від часів ВВВ до майже сучасного із різних родів військ. Ось про нього сьогоднішні світлини, а на наступний раз залишилася внутрішня експозиція під спідницею.

Всякі гармати, великі:

Гармати

Продовжуємо тему залізничних раритетів — в цьому дописі решта експонатів. Варто зазначити, що вагони, про які я писав, чомусь нагадують квест Syberia від Бенуа Сокаля. Там теж був персональний потяг. Взагалі, я не залізничний фан, хоча кататися люблю, навіть у Trainz граю інколи, тому паровози ідентифікуватиму просто — чорний 1, чорний 2 та зелений. Жартую — в мене залишилися фото з табличками.

Паровоз вантажний Л 3191. Варто зазначити, що вони тут всі вантажні, тому конструкційна швидкість невисока — порядка 70 км/год.

Паровоз Л 3191

Отже, обіцяні фотографії із недільної прогулянки по музеях. Так як їх (фотографій) багато, то викладаю декількома постами — планується чотири (разом із цим). Отже, перше, про що я розкажу — VIP-вагони, у яких їздили відомі люди. Ні, не так — перше — як потрапити до музею залізничного трансопрту. Знаходиться він на території вокзалу Київ-Пасажриський, прямо під надземним переходом до Південного вокзалу. Йдете тудою, або підземним переходом до 14 колії (остання) і коло виходу із підземки вхід там відразу видно. Ціна — 15 гривень + 5 за фотозйомку. Тривалість лімітують годиною. Екскурсовода не помітив, зате є гарні інформаційні таблички. Експонатів — відверто мало, хоча є місце для нових. Три паровози, чотири пасажирських та чотири вантажних вагони + колійна машина. Ну і зчеплення, семафор та труба для заправки паровозів водою. А, іще — в паровози та вагони можна залазити, салідолом нічого не намазано.

В цілому, про цей музей у майбутньому часі писали мало не всі інтернет-видання років зо два тому — мовляв, буде до 150-річчя (чи скільки там) Укрзалізниці. Але жодної статті про те, що він уже відкрився, я не знайшов. Варто надолужити.

Ну і все — тепер до VIP-вагонів.

Вивіска в музей
... водночас червоний і зелений, доки ви не почнете переходити дорогу.
Світлофор Шрьодінґера

Цей пристрій не має високопродуктивного процесора та гігабайтів оперативної пам1яті. В ньому відсутній взагалі будь який екран. Він не гламурний, ні грами не стильний і не модний. Його поверхня геть не глянцева. За цим пристроєм не мріють сучасні школярі чи студенти. В цілому, практичної користі з нього досить мало. Бо це пристрій для душі. Не для всякої. Він дозволяє розслабитися і помріяти. Ну і просто задовольнити трішки цікавості.

Я не любитель дивитися всякі храми, але, оскільки, наші туди обрали поїздку, а я так часто зачіпав голову профкому з приводу того, щоб кудись та-й поїхати, а, тим більше, за дорогу я не платив (тобто, платив, у вигляді профвнесків щомісяця), то-ж відмовлятися сенсу не було. Отже, ми з колегами радісно завантажилися після пар в автобус і поїхали дивитися на сабж. Відразу зазначу, що почитати всяку детальну історичну та географічну довідку ви зможете і без мене, тому писатиму лише те, що запам’яталося і склало враження. Ну і прошу пробачення за якість гівнофоток з телефону — у мене в найближчих планах все-ж придбати новий монітор, а не фотокамеру. Якщо-ж ваша позиція строго полягає в тому, що таким світлинам не місце в інтернетах, так вас ніхто не заставляє читати мій гівнобложик, це справа чисто добровільна.

Ну і, на відміну від Бук, звіт не розділяється на дві частини, оскільки ми оглянули один об’єкт, по суті. Хіба що завтра принему світлин із фотокамери друга і викладу їх насипом.

Поїздка видалася без лулзів — просто приїхали, подивилися і поїхали. Храм починається з воріт, самі по собі вони вже цікаві. Споруда збудована не за православними канонами, відомий архітектор В. А. Покровський натворив дещо отсебятіни, тому храм певний час не хотіли святити.

Parhomivka

Отже, мій організм, як і планувалося, потрапив на конференцію OSDN, куди притягнув свою відеокамеру і, наразі, обіцяє, що скоро викладе потиснене відео, але настільний комп’ютер зайнятий, а ноутбук слабуватий для швидкого перекодування. Коротше, перед попереднім дописом у мене було написано про студентські відмазки, там щось оберіть на свій розсуд.

ip v6

Вцілому — як і в минулі роки, хоча в кінці дещо затягнули гуму, тому закінчили аж а 8-й вечора. Явних лулзів, як в минулі роки, не було, тобто на сцені ніхто нікого шнуром від мікрофона не душив, перед камерами не кривлявся, все серйозно і гарно. Ну, звичайно, були товариші із почуттям гумору, але без клоунади. А ще цього року особливо пафосно вилізли спонсори — одні захопили цілу секцію, інші просто піарилися. А, до речі, освіта цього року не підвела — бо була представлена, по суті, одним доповідачем, який приїхав.

Сторінки